Запорізький педагогічний коледж
О.М.Мельник
Формування
культури здоров’я
молодших школярів
Запоріжжя
2012р.
Зміст
Поняття про здоров’я, його складові 4
Культура здоров’я 8
Психічне здоров’я 10
Соціальне здоров’я 32
Духовне здоров’я 50
Умови та шляхи формування духовного здоров’я. 57
Діагностика сформованості моральних переконань в учнів початкових класів. 62
Фізичне здоров’я 65
Поняття про здоров’я, його складові
„Взагалі 9/10 нашого щастя засноване на здоров’ї . З ним все стає джерелом насолоди, тоді як без нього ніякі зовнішні блага не можуть принести задоволення, навіть суб’єктивні блага: якості розуму, душу, темпераменту при хворому стані послаблюються і завмирають. Тому не дивно, що ми перш за все запитуємо один одного про здоров’я і бажаємо його один одному: воно по-правді головна умова людського життя”. (Артур Шопенгауер)
Здоров’я людини є складним феноменом, який може розглядатись як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як індивідуальна і суспільна цінність, явище системного характеру.
Стан здоров’я населення на даний момент катастрофічно погіршується. Щороку в 1-й клас приходять діти, у 50 % яких різні захворювання. До моменту закінчення школи кількість учнів, що не мають відхилень в фізичному і психічному здоров’ї , зменшується приблизно на 20%. Захворюваність висока в усіх вікових групах. Причини очевидні і відомі: низькі заробітні плати, інфляція, безробіття, охорона здоров’я послабила свою роботу; погіршилась екологія, якість харчування; згубний вплив шкідливих звичок, нездоровий спосіб життя, недиференційований навчальний процес і т.д.
За даними ЮНЕСКО Україна посідає одне з останніх місць у світі за оцінками стану здоров’я дорослих і дітей (низька тривалість життя, висока смертність, особливо серед дітей, великий відсоток відхилень у фізичному, психічному розвитку та захворювань серед дітей та молоді).
Саме тому „Національна доктрина розвитку освіти України” пріоритетними напрямами визначає особистісну орієнтацію освіти та пропаганду здорового способу життя.
„Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа)” проголошує зміну авторитарно-дисциплінарної моделі навчання на особистісно-орієнтовану. Змінюється напрямок професійної переорієнтації вчителя – від просвітництва до здійснення життєтворчої та культуротворчої місії, від маніпулятивної, авторитарної педагогіки до особистісно-зорієнтованої.
„Національна доктрина розвитку освіти України” пріоритетним завданням системи освіти визначає виховання людини в дусі відповідального ставлення до власного здоров’я і здоров’я оточуючих як до найвищої індивідуальної суспільної цінності. Це здійснюється шляхом розвитку валеологічної освіти, повноцінного медичного обслуговування режиму навчально-виховного процесу, створення екологічно сприятливого життєвого простору.
В усіх ланках системи освіти шляхом використання засобів фізичного виховання та фізкультурно-оздоровчої роботи закладати основи для забезпечення і розвитку фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я кожного члена суспільства.
Разом з тим, практика свідчить, що проблеми здоров’я учнів вирішуються у більшій мірі на шпальтах педагогічної преси, а не в реальному педагогічному процесі. В сучасній школі, на жаль, переважає орієнтація на знаннєвий підхід, на розвиток процесів пам’яті, а не мислення. Оцінюється лише репродуктивний рівень знань, умінь та навичок, потрібність яких для майбутнього життя часто не розуміють не лише учні, але і самі вчителі. Перевантаження навчальних програм інформацією, пасивність учнів у навчальному процесі, домінування пояснень матеріалу вчителем та його запам’ятовування і відтворення учнями, замість того, щоб опановувати його самостійно і робити відкриття законів і закономірностей, порівняння дитячих успіхів (чи не успіхів, у більшості випадків) призводить до формування негативного ставлення до навчання зокрема і школи взагалі. Часто оцінка успішності дитини вчителем, учнями є єдиним критерієм оцінки його особистості.
Цілком виправдано постає питання : яким повинен бути випускник школи? Це – носій репродуктивних знань із проблемами у здоров’ї, чи здорова, вільна, мисляча, творча особистість, здатна робити власний вибір і нести відповідальність за прийняті рішення? Серед негативних чинників шкільних умов життя визначальним все ж таки, є відсутність у багатьох педагогічних працівників пріоритетної спрямованості на здоров’я та мотивації формування в учнів здорового способу життя.
Здоров’я – це нічого , але все без здоров’я ніщо.
Здоров’я – це відсутність захворювань.
Здоров’я - це особистий досвід насолоди позитивним життям.
Концепція здоров’я означає ступінь, в якому особистість чи група осіб здатні, з одного боку, реалізувати свої прагнення і задовольнити свої потреби, а з іншого, змінювати середовище і справлятися з ним. Отже, здоров’я можна розглядати як ресурс повсякденного життя, а не як ціль життя. Це позитивна концепція, у якій на перший план висуваються суспільні й особистісні ресурси, а також фізичні здібності.
Фізичний чи психічний стан, коли відсутні дискомфорт чи біль, що дозволяє конкретній людині найефективніше і найдовше функціонувати в середовищі, в якому вона опинилася внаслідок випадку чи вибору, найбільш наближений до поняття „здоров’я” (Дюбуа).
Здоров’я – це стан , при якому люди здатні контролювати своє життя завдяки справедливому розподілу можливостей і ресурсів. Таким чином, здоров’я – це сукупна цінність. Я не можу бути здоровим за рахунок інших чи надмірного використання природних ресурсів.
Здоров’я – значить бути щасливим.
Здорова людина – це така людина, яка життєрадісно й охоче виконує свої обов’язки, які покладає на неї життя, та повністю реалізує свої фізичні й розумові здібності.
Здоров’я – це відчуття радості від того, як ти виглядаєш. (Бутс)
Здоровий спосіб життя – це такий спосіб життя, який зберігає і поліпшує здоров’я.
Сьогодні існує багато визначень здоров’я, які, як правило, містять 5 критеріїв, що визначають здоров’я людини:
відсутність хвороб;
нормальне функціонування організму в системі „Людина – навколишнє середовище”;
повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя;
здатність адаптовуватися до постійно змінних умов існування в навколишньому середовищі;
здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій.
Звідси походить загальноприйняте у міжнародному співтоваристві визначення здоров’я, викладене в преамбулі Статуту ВООЗ (1948), де вказано , що здоров’я – це „стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад”.
В узагальненому вигляді „ здоров’я” можна визначити як здатність людини пристосовуватись до навколишнього середовища і своїх власних можливостей, протистояти зовнішнім і внутрішнім суперечностям, хворобам і пошкодженням, берегти себе, розширювати свої можливості, збільшувати повноцінну життєдіяльність, тобто забезпечувати своє благополуччя.
Смисл слова „благополуччя” визначається як „спокійний, щасливий стан”, а „щастя” – як „почуття і стан повного вищого задоволення”.
Традиційно в психолого-педагогічній літературі виділяють 4 компоненти здоров’я: фізичне, психічне, соціальне та духовне здоров’я. Такий підхід відповідає сучасним нормам щодо особистісно-орієнтованої освіти, що передбачає визнання цілісності та унікальності кожної дитини.
Співставимо трактування поняття „особистість” у психології та структуру поняття „здоров’я”:
Структура особистості Компоненти здоров’я
- спрямованість особистості духовне здоров’я
(переконання, світогляд, ідеали,
нахили, інтереси, бажання);
-досвід (звички, уміння, навички, соціальне здоров’я
знання);- психічні процеси (воля, почуття, психічне здоров’я
сприймання, мислення, відчуття,
емоції, пам'ять);
- біопсихічні властивості (темперамент, фізичне здоров’я
статеві, вікові, паталогічні і
фармакологічно обумовлені властивості).
Проблема формування і збереження духовного здоров’я є найважливішою і найменш вивченою проблемою здоровозбереження молодших школярів. Так, Л.Г.Татарникова вказувала, що орієнтація на духовний розвиток особистості дитини, а не асиміляція знань із багатопредметного освітнього поля, являється критерієм педагогічної майстерності вчителя, а найважливіше – одним із найбільш ефективних способів подолання психосоматичної дезадаптації учнів – справжньої біди 20 століття.
Якщо звернутися до відомого сорософського курсу навчання здоровому способові життя для шкіл Центральної і Східної Європи, то в навчально-методичних посібниках концепція здоров’я людини зображена в вигляді стилізованої квітки, кожна пелюстка якої представляє який-небудь із аспектів здоров’я(фізичне, емоційне, інтелектуальне, соціальне, особистісне). Стеблом (стержнем) квітки служить духовний аспект здоров’я, який „ … має велике значення для здоров’я людини в цілому. Він відображає суть нашого буття (те, що дійсно важливе для нас, те, що ми найбільше цінуємо). Це центр нашого життя, що забезпечує цілісність нашої особистості … ” (Сьюзан Шапіро і ін. „Програма навчання здорового способу життя” )
У сучасних умовах державотворення в Україні зростає роль гуманістичного виховання підростаючого покоління. У Законі України „Про освіту” метою освіти визначено всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу. Велика роль у цьому процесі належить вчителю, адже школа й учителі повинні формувати особистість відповідно до умов сьогодення: „Учительська професія – це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється”.
Отже, духовне здоров’я є одним з головних компонентів здоров’я людини, дитини зокрема, про яке треба знати і сприяти його формуванню і збереженню.
Український народ віддавна володіє невичерпним, надзвичайним багатством – безмежно багатою духовністю і невтомною працьовитістю. Це наш скарб, те, що ми , як народ, могли б передати іншим, у свою чергу збагатившись їхньою культурою і традиціями, що ведуть до фізичної досконалості та морального піднесення.
Так, на сьогодні рівень духовного здоров’я дітей в міру „прогресу” поступово знижується. Чим це викликано? Як цього уникнути? Як сприяти розвитку духовності дітей? Ці питання є досить актуальними, значимими як для педагогічних працівників, так і для батьків.