Тема 14. Управління трудовими ресурсами Самостійна робота 42 Державне забезпечення якості трудового життя

І Питання до опрацювання:

1. Розвиток людського потенціалу країни і регулювання ринку праці.

2. Стимулювання зростання доходів і платоспроможності населення.

3. Забезпечення і контроль належних умов праці.

4. Удосконалення соціально-трудових відносин.

5. Система соціального забезпечення населення.

ІІ Основні аспекти опрацювання матеріалу:

1. Розвиток людського потенціалу країни.

В економічно розвинутих країнах держава є гарантом гідної якості життя переважно тих людей, які припинили активну трудову діяльність (вік, трудове каліцтво та ін.), ще не приступили до неї (діти), тимчасово не працюють (безробіття) або з певних причин зовсім не працювали (вроджене каліцтво, неповноправність). Основна відповіда­льність за якість трудового життя населення покладе­на на підприємницькі організації, оскільки їх економічний потенціал і високі стандарти якості життя працівників — запорука високої продуктивнос­ті організацій. В Україні ситуація складніша. Це зумовлено немож­ливістю одразу перебудувати отриману у спадок від централізованої економіки систему забезпечення якості трудового життя, яка діє стосовно тих громадян, що при­пинили активну трудову діяльність до початку соціально-економічних перетворень; відсутністю у багатьох віт­чизняних підприємницьких організацій достатнього еко­номічного потенціалу для самостійного забезпечення якості трудового життя.

За цих умов держава контролює такі напрями забезпечення якості трудового життя:

1. роз­виток людського потенціалу;

2. регулювання ринку праці;

3. стимулювання зростання грошових доходів і платоспро­можності населення;

4. забезпечення і контролювання на­лежних, безпечних і здорових умов праці;

5. вдосконален­ня соціально-трудових відносин;

6. соціальне забезпечення населення.

Політика держави що­до розвитку людського потенціалу полягає в забезпеченні належної якості життя на засадах соціальної захищенос­ті, а саме:

• забезпеченні доступу до ресурсів, необхідних для досягнення гідного життєвого рівня;

• затвердженні єдиних мінімальних соціальних стан­дартів та їх гарантованій реалізації;

• створенні умов для тривалого, духовно насиченого життя та для безпечної життєдіяльності людини.

У країнах з високим рівнем життя існує система соціа­льних гарантій розвитку людського потенціалу та відпові­дальних за їх дотримання органів. Так, кожний громадя­нин може отримати пільговий державний кредит для опла­ти навчання у вищому навчальному закладі, існує система грантів на навчання, встановлених державою, добродійни­ми фондами та корпораціями. Батьки, які оплачують на­вчання дітей, мають суттєві податкові пільги на доходи, для студентів теж існує система різних знижок. Безробітні отримують спеціальну допомогу, яка забезпечує достатній рівень життя протягом тривалого періоду. Соціально незахищені верстви населення отримують субсидії. Держава прагне залучити до активної діяльності або забезпечити повно­цінне життя інвалідів, облаштовуючи побутові зручності з урахуванням потреб цієї верстви населення.

Українська держава гарантує певний розмір мінімаль­ної заробітної плати, мінімальний розмір місячної пенсії за віком, розмір неоподаткованого мінімуму заробітної плати, встановила розміри прожиткового мінімуму і межі малозабезпеченості. Про­житковий мінімум не забезпечено жодним видом мініма­льних доходів, що негативно впливає і на розвиток людсь­кого потенціалу в Україні.

Показники гарантування державою якості трудового життя в Україні (в розрахунку на місяць):

1. Прожитковий мінімум для працездатної особи – 1378грн. (на 01.01.2016р.); 1450грн. (на 01.05.2016р.); 1600грн. (на 01.12.2016р.).

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі – набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Суми прожиткового мінімуму на 2016 рік встановлено Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" від 25.12.2015 р. N 928-VIII.

2. Мінімальна заробітна плата - 1378грн. (погодинна – 8,29грн.) (на 01.01.2016р.); 1450грн. (погодинна – 8,69грн.) (на 01.05.2016р.); 1600грн. ( погодинна – 9,59грн.) (на 01.12.2016р.).

3. Мінімальний розмір пенсії за віком – 1074грн. (на 01.01.2016р.); 1130грн. (на 01.05.2016р.); 11247грн. (на 01.12.2016р.).

За ринкових умов складовою національного ринку є ринок праці, де зустрічаються про­давці робочої сили (фізичні особи) і працедавці. В економіч­но розвинутих країнах ринок праці — найбільш регульова­на частина національного ринку. Ринок праці в економічно розвинутих країнах регулю­ють через систему соціальних гарантій зайнятості, держав­ні програми зайнятості, систему пільг для працедавців в окремих галузях економіки при зростанні зайнятості, встановлення квот для залучення певних груп фахівців тощо.

Основною проблемою ринку праці в Україні є зростання пропозиції праці за скорочення попиту. Докорінно змінилося використання трудових ресурсів і розподіл їх за сферами застосування праці, формами влас­ності. Привати­зація, реструктуризація, банкрутство підприємств виві­льнюють усе більше працівників. Скорочується чисельність працівників за наймом, зростає безробіття. Відбувається перерозподіл трудових ресурсів із легального сектору еко­номіки в «тіньовий».

В Україні визна­чено такі пріоритетні напрями регулювання ринку праці:

• передбачення у програмах реструктуризації галу­зей та окремих підприємств першочергових заходів щодо сприяння зайнятості населення в регіонах, що мають високий рівень безробіття;

• посилення мотивації до продуктивної праці та під­вищення трудової активності населення;

• створення робочих місць на основі розвит­ку малого й середнього бізнесу, сімейного бізнесу, активізації інвестиційних процесів в економіці;

• запровадження механізму стимулювання створен­ня робочих місць для окремих соціально-демографічних груп (молоді, жінок, інвалідів, осіб, звільнених із війсь­кової служби тощо);

• здійснення заходів щодо перерозподілу зайнятого населення між державним і недержавним секторами еко­номіки у зв'язку зі зміною форм власності підприємств;

• підвищення територіальної мобільності населення з метою перерозподілу робочої сили між регіонами, які ма­ють її дефіцит чи надлишок;

• зниження рівня і тривалості безробіття шляхом ре­алізації активної політики зайнятості;

• розвиток системи безперервного професійного на­вчання з урахуванням потреб ринку праці;

• реформування системи соціального захисту безро­бітних.