Тема 1. Теоретичні та організаційні основи менеджменту.

1. Поняття податкового менеджменту.

Як окрема галузь знань податковий менеджмент виник на початку ХХ століття і відтоді набув широкого розвитку у високо розвинутих країнах світу як наука і практика управління фінансовими ресурсами і відносинами, що охоплює систему принципів, методів, форм і прийомів регулювання ринкового механізму у галузі фінансів за допомогою податків.

Дієвість податкової системи залежить від ефективності управління в сфері оподаткування.

Вивчення цієї теми необхідно починати з поняття «податковий менеджмент». Для цього слід відштовхуватися від загального поняття «менеджмент», тобто «управління».

В підручнику «Финансы» за редакцією В. М. Родіонової термін «управління» визначається як сукупність прийомів та методів цілеспрямованого впливу на об’єкт для досягнення певного результату. Отже, потрібно конкретизувати об’єкт впливу та результат, якого треба досягнути в сфері оподаткування.

Об’єктом впливу в податковій сфері є відносини, що виникають між державою та платниками з приводу сплати до бюджету податків і обов’язкових платежів. А результатом такого впливу має бути, з одного боку, формування централізованого фонду держави, а з іншого — створення сприятливих умов для розвитку господарської діяльності; регулювання соціально-економічного життя суспільства. Вказана мета випливає з двох функцій податків — фіскальної та регулюючої.

Тож виходячи з вище наведеного, можна сформулювати поняття «податковий менеджмент». Це сукупність прийомів та методів організації податкових відносин з метою забезпечення формування дохідної частини бюджету та впливу податків на розвиток виробництва і соціальної сфери.

Далі необхідно визначити складові податкового менеджменту, розглянути їх у логічній послідовності. Очевидно, що управління в сфері оподаткування починається з законотворчої діяльності.

В процесі саме цієї діяльності визначаються принципи оподаткування, встановлюються види податків і обов’язкових платежів та їх елементи (платники, об’єкт, ставки, пільги), розробляється порядок розрахунків з бюджетом.

Другою складовою податкового менеджменту є планування податків. Цей вид діяльності передбачає визначення сум податків та обов’язкових платежів, які мають надійти щороку до бюджету для фінансування видатків.

Щоб забезпечити надходження запланованих сум платежів у бюджет, потрібно здійснювати контроль за правильністю нарахування та своєчасністю сплати державі податків та обов’язкових платежів. Отже, податковий контроль — це третя складова податкового менеджменту. Цей вид діяльності передбачає ведення податкового обліку та здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства. Податковий облік, у свою чергу, включає облік платників та облік нарахованих і фактично сплачених сум до бюджету. Контроль за дотриманням податкового законодавства здійснюється шляхом проведення камеральних, документальних та тематичних перевірок.

Законотворча діяльність та планування податків належать до стратегічного управління в сфері податкової діяльності, а податковий контроль — до оперативного. Зауважимо, що податковий менеджмент слід розглядати не тільки на рівні держави, а й на рівні підприємства. На мікрорівні управління в сфері оподаткування передбачає податковий облік, нарахування сум податків та обов’язкових платежів, забезпечення їх своєчасної сплати до бюджету. Але ці питання не є предметом курсу «Податковий менеджмент».

Податковий менеджмент - це не тільки керуюча, але і керована система, оскільки вона перебуває під впливом державного впливу через податкове, валютне, митне, грошово-кредитне регулювання.

Податки як фінансова категорія обумовлюють тісний зв`язок податкового менеджменту з фінансовим. Податковий менеджмент є складовою частиною фінансового менеджменту. В кінцевому рахунку у них одна мета - максимізація цінності фірми. Таким чином, управління податками - один із стратегічних напрямків фінансового менеджменту.

2. Система контролюючих органів.

Кожна держава самостійно визначає систему органів, які уповноважені здійснювати контроль за сплатою податків. Назви цих органів можуть і не містити прямої згадки про податки чи оподаткування (зокрема, Служба внутрішніх доходів США), проте в науковій літературі для визначення їх повноважень використовують термін податкові органи. В Україні зазначені органи мали різні назви: податкові органи, органи державної податкової служби, органи доходів і зборів. На сьогодні знову стоїть питання про реформування органів виконавчої влади у сфері податкової і митної політики.

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України державна податкова  справа - сфера діяльності контролюючих органів, передбачена Податковим кодексом та іншими актами законодавства України, спрямована на формування і реалізацію державної податкової політики в частині адміністрування податків, зборів, платежів.

Законодавець у п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України наголошує, що контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, його територіальні органи.

Фактично система органів, що контролюють надходження коштів у бюджети у формі податків і зборів, представлена на сьогодні Державною фіскальною службою України, яка поєднала собі дві служби – податкову та митну. Для них були різні місце і значення повноважень, пов’язаних з контролем за рухом платежів від платників до бюджетів серед усіх їхніх повноважень. Податкові органи реалізували відповідну діяльність без яких-небудь додаткових умов. Вони були створені спеціально для функціонування лише в сфері оподаткування. Однак стаття 41 передбачала можливість та необхідність реалізації ними контролю за дотриманням також іншого законодавства. Це пов’язано зі спектром функцій державної податкової служби, який включав окремі питання в частині забезпечення за дотриманням порядку здійснення господарюючими суб’єктами валютних операцій, застосування реєстраторів розрахункових операцій тощо.

Митні органи здійснювали управління в сфері оподаткування нарівні зі своєю основною діяльністю. Вони забезпечували контроль за надходженням податків і зборів та здобували статус, аналогічний податковим органам, тільки за певних умов. Такими умовами є переміщення товарів через митний кордон та виникнення при цьому обов’язку щодо сплати податків і зборів (мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які, відповідно до податкового законодавства, справляються у випадку ввезення або вивезення (пересилання) товарів і предметів). Однак поєднавши в собі податкову і митну служби ДФСУ вирішує поставлені задачі щодо контролю за рухом платежів від платників до бюджетів та надходженнями коштів у бюджети у формі податків і зборів створивши департаменти, які відповідають кожний за свій напрямок. Серед яких:

• Департамент організації роботи Служби;

• Департамент фінансування, бухгалтерського обліку та звітності

• Департамент моніторингу доходів та обліково-звітних систем

• Департамент обслуговування платників

• Департамент податків і зборів з юридичних осіб

• Департамент податків і зборів з фізичних осіб

• Департамент аудиту

• Департамент боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом

• Департамент погашення боргу

• Департамент організації митного контролю

• Департамент адміністрування митних платежів

• Департамент боротьби з митними правопорушеннями

• Головне оперативне управління

• Головне управління внутрішньої безпеки

• Головне слідче управління фінансових розслідувань

та інші.

Реалізацію повноважень контролюючими органами слід пов’язувати не лише з питаннями їх функцій, прав та обов’язків, а й з інституційною структурою відповідних служб, оскільки важливо враховувати розподіл конкретних ролей між певними ланками ієрархічної фіскально-адміністративної системи.

Окрема роль відведена податковій міліції (на даний час Головне оперативне Управління), створення якої стало необхідною умовою формування ефективної податкової системи. В Україні органи податкової міліції входять у систему органів ДФСУ. За своїм основним змістом повноваження органів податкової міліції аналогічні повноваженням інших правоохоронних органів, зокрема, органів внутрішніх справ, Служби безпеки України. Однак вони відрізняються предметом і основними напрямами діяльності. Досить зазначити, що співробітники податкової міліції, як і оперативні працівники міліції, мають право розробляти оперативно-розшукові заходи, порушувати кримінальні справи, які належать до їхньої компетенції, проводити дізнання, слідство, пошук осіб, підозрюваних у здійсненні злочинів, і т.д. Органи податкової міліції уповноважені провадити оперативно-розшукові дії з метою виявлення податкових злочинів. У випадку виявлення інших злочинів передбачається передача відповідної інформації тим правоохоронним органам, у компетенцію яких входить їх розслідування. У такому ж положенні перебувають органи дізнання митної служби.

Діяльність контролюючих органів передбачає необхідність налагодження тісної взаємодії з іншими державними службами, функціонування яких може бути пов’язане з оподаткуванням або може створювати інформаційні передумови для оподаткування, попередження незаконних дій платників, встановлення обставин і змісту податкових правопорушень, реалізації перевірочних заходів тощо.

Сферу діяльності контролюючих органів, як і сам термін «контролюючі органи» визначено через термін «адміністрування податків, зборів, платежів». З системного аналізу складових Розділу ІІ Податкового кодексу України можемо зробити висновок, що до адміністрування податків, зборів, платежів як діяльності контролюючих органів можна віднести їх функціонування у сферах, що стосуються: визначення суми податкових та/або грошових зобов’язань платника податків, порядку їх сплати та оскарження рішень контролюючих органів; податкового контролю; обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок; погашення податкового боргу платників податків; застосування міжнародних договорів та погашення податкового боргу за запитами компетентних органів іноземних держав та відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування.

Тільки 04.07.2013 р. було внесено зміни до Податкового кодексу (п.п. 14.1.1-1 п. 14.1 ст. 14), якими і визначено поняття «адміністрування податків, зборів, митних платежів».

В наукових джерелах на сьогодні існує чотири точки зору щодо сутності поняття «адміністрування податків, зборів, платежів». Так, під адмініструванням податків тою чи іншою мірою розуміють:

– сукупність методів і форм, за допомогою яких держава здійснює управління у сфері оподаткування;

– правовідносини у сфері здійснення уповноваженими державними органами та їхніми посадовими особами заходів, спрямованих на погодження і погашення податкових зобов’язань платника податків

– процес, який забезпечує, координує і регулює роботу органів державної податкової служби і платників податків;

– управлінську діяльність органів державної виконавчої влади, яка пов’язана з організацією процесу оподаткування.

3. Діяльність ДФСУ.

Сьогодні розвиток української державності призвів до нових потреб українського суспільства у сфері вдосконалення українського державного апарату. Однією з таких нових потреб стало спрощення і покращення взаємовідносин між державою та платниками податків, зборів та інших соціальних платежів, що й виявилося передумовою виникнення ідеї про створення єдиного органу доходів і зборів, подібного до тих єдиних фіскальних органів, які успішно функціонують у багатьох європейських країнах. Результатом втілення такої ідеї у життя стала реорганізація Державної податкової служби України і Державної митної служби України та створення на засадах об’єднання цих двох служб Міністерства доходів і зборів України, яке в свою чергу, реорганізувавшись, було перетворено у Державну фіскальну службу України. На цей якісно новий вітчизняний орган українська держава покладає великі сподівання, адже його створення - це не тільки спроба поліпшення українського державного механізму та взаємовідносин «держава - суспільство», але й один із важливих кроків нашої держави на шляху до європейської інтеграції.

Так, утворення Державної фіскальної служби України відбулося з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України № 160 від 21.05.2014 р. Про утворення Державної фіскальної служби.

Згаданою постановою Державну фіскальну службу було утворено як центральний органом виконавчої влади діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Основні завдання, функції, права вказаного центрального органу, повноваження його керівника визначені у Положенні про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою КМ України від 21.05.2014 р. № 236.

Щодо територіальних органів ДФС, то їх діяльність регламентовано відповідними їхніми положеннями, що розробляються та затверджуються з урахуванням вимог Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 25.05.2011 р. № 563.

Система підрозділів податкової міліції складається: на рівні ДФС з Головного оперативного управління (виявлення кримінальних та інших правопорушень у сфері оподаткування, митній та бюджетній сферах, а також встановлення місцезнаходження платників податків, опитування їх засновників, посадових осіб) та Головного слідчого управління (безпосереднє розслідування найбільш важливих і складних кримінальних правопорушень у сфері оподаткування), на обласному та районному рівнях з відповідних управлінь та відділів.

Щодо органів стягнення то згідно із п. 41.2 ст. 41 Податкового кодексу України ними є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень.

На рівні ДФС створено Департамент погашення заборгованостей до складу якого входять: відділ нормативного забезпечення та організації міжнародного стягнення, відділ моніторингу погашення заборгованостей та інформаційно-аналітичного забезпечення; відділ організації стягнення заборгованостей та застосування процедур банкрутства; відділ врегулювання заборгованостей та перенесення термінів сплати платежів; відділ розгляду скарг і звернень платників податків та надання консультацій, сектор організації роботи з безхазяйним майном. На обласному рівні функціонують відділи погашення заборгованостей. Однією з основних функцій відповідних органів стягнення є організація контролю за погашенням податкового боргу з податків і зборів платників податків, заборгованості з інших платежів, а також стягненням своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску платників єдиного внеску.

Крім того, зауважимо, що поряд із фіскальною спрямованістю діяльності Державної фіскальної служби України не менш суттєвими є її обслуговуюча, контролююча і правоохоронна спрямованість. Так обслуговуюча спрямованість діяльності об’єднаного фіскального органу, в основному полягає у створенні сприятливих умов для сплати податків зборів та інших соціальних платежів їх платниками та дотримання ними законодавства у податковій, митній сфері та сфері адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування шляхом надання їм якісних послуг у перелічених сферах. У свою чергу контролююча та правоохоронна спрямованість діяльності Державної фіскальної служби України безумовно тісно пов’язані між собою та проявляються у контролі за дотриманням населенням держави норм законодавства у податковій, митній сфері та у сфері адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування, а також відповідно у попередженні, виявленні та усуненні порушень норм законодавства ним у згаданих сферах шляхом вчинення законодавчо визначених дій. Із вище окресленого випливає відповідний висновок про характер спрямованості діяльності Державної фіскальної служби України. що має чотири складові, серед яких фіскальна, обслуговуюча, контролююча та правоохоронна. Таким чином, слід підкреслити. що в українських реаліях злиття податкової та митної служб в одне відомство, на яке покладене ще й адміністрування єдиного соціального внеску, створює дуже впливовий урядовий орган з широкими можливостями та повноваженнями в сфері податків і митного контролю, з обслуговуючою та правоохоронною функцією, а також функцією валютного контролю.

4. Права та обов’язки платників податків

Визначення кола обов’язків і прав платника податків має важливе значення, оскільки застосування фінансової відпові­дальності до платника податків зумовлено саме порушенням установленого законом обов’язку. Захист своїх прав платником податків ґрунтується в першу чергу на доказі факту відсутності в нього того чи іншого обов’язку. Права платника податків є безпосереднім механізмом, який, з одного боку, сприяє на­лежній реалізації платником податків своїх обов’язків, а з іншого — є важливою гарантією захисту від неправомірних дій контролюючих органів.

Обов’язок платника податків — це передбачена нормою податкового права міра його належної поведінки, тобто плат­ник податків не може відмовитися від виконання свого обо­в’язку. Обов’язок платника податків означає, що він повин­ний незалежно від свого бажання будувати свою поведінку таким чином, як це запропоновано йому податковим зако­ном. Обов’язок платника податків зробити необхідну від нього за законом дію настає або в терміни, зазначені в по­датковому законодавстві, або за вимогою контролюючого органу. Щодо обов’язків платників, то їхній основний перелік визначений ст.16 Податкового кодексу України.

- стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України;

- вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність,  що стосується обчислення і сплати податків та зборів;

- подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів;

- сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених;

- подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих  органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність,  інші документи, пов’язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов’язково зазначаються конкретний перелік документів,  які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання;

- подавати контролюючим органам інформацію, відомості про суми коштів, не сплачених до бюджету в зв’язку з отриманням податкових пільг (суми отриманих пільг) та напрями їх використання (щодо умовних податкових пільг - пільг, що надаються  за умови використання коштів, вивільнених у суб’єкта господарювання внаслідок надання пільги, у визначеному державою порядку);

- подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством;

- виконувати законні вимоги контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування, підписувати акти (довідки) про проведення перевірки;

- не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов’язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи;

- повідомляти контролюючим органам за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов’язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації);

- повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи - підприємця;

- забезпечувати збереження документів, пов’язаних з виконанням податкового обов’язку, протягом строків, установлених ПКУ;

- допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи  пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та  зборів у випадках, встановлених ПКУ, тощо.

Право платника податків — це передбачена нормою подат­кового права міра його можливої поведінки. Право платника податків означає, що він може будувати свою поведінку на влас­ний розсуд, але в межах того, що йому не заборонено податко­вим законом. При цьому невикористання платником податків свого права не повинно означати його припинення. Платник податків повинен мати можливість використати своє право у будь-який час, поки це право існує. Перелік основних прав платників податків визначений ст.17 Податкового кодексу України.

Основними правами платників податків є:

- безоплатно отримувати в органах державної податкової служби та в органах митної служби, у тому числі і через мережу Інтернет, інформацію про податки та збори і нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків та зборів, права та обов'язки платників податків, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб щодо здійснення податкового контролю;

- представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника;

- обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат;

- користуватися податковими пільгами за наявності підстав у порядку, встановленому цим Кодексом;

- одержувати відстрочення, розстрочення сплати податків або податковий кредит в порядку і на умовах, встановлених цим Кодексом;

- бути присутнім під час проведення перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом;

 - оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), надані контролюючими органами роз'яснення;

- вимагати від контролюючих органів проведення перевірки відомостей тафактів, що можуть свідчити на користь платника податків;

- на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов'язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами;

  - на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом;

- на повне відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законом порядку;

 - за методикою, затвердженою Міністерством фінансів України, вести облік тимчасових та постійних податкових різниць, та використовувати дані такого обліку для складання декларації з податку на прибуток.

платник податку має також інші права, передбачені законом.

Реалізація платником податків свого права повинна бути забезпечена примусовою силою держави. Це положення озна­чає, що до осіб, які перешкоджають платникові податків реа­лізувати свої права, держава зобов’язана застосувати приму­совий захід, що в остаточному підсумку дозволить платникові податків реалізувати його законне право.

При розгляді обов’язків і прав платників податків слід звер­нути увагу на порядок розташування цих категорій: спочатку — обов’язки, а потім — права. Пояснюється це самою природою обов’язку зі сплати податків і зборів, що визначається владни­ми, імперативними розпорядженнями з боку держави щодо реалізації суб’єктом обов’язку зі сплати податків і зборів. Саме тому платник податків реалізує насамперед обов’язок, що виз­начає і низку прав.