Залежність дійсності стрільби від різних причин

91. Дійсність вогню залежить:

• від способу ведення вогню;

• від дальності стрільби;

• від потужності і характеру дії снаряда;

• від умов спостереження;

• від характеру цілі;

• від ступеня навченості навідника і злагодженості в роботі екіпажа.

Вогонь з танків з місця характеризується найбільшою дійсністю, але це не виходить, що цей спосіб ведення вогню повинний бути основним. При виборі способу ведення вогню керуються конкретно сформованою бойовою обстановкою, характером бойової задачі і цілей.

Зі збільшенням дальності стрільби зменшується дійсність вогню. Порозумівається це тим, що зі збільшенням дальності збільшується розсіювання, зростають помилки підготовки стрільби, зменшується імовірність влучення. Дія снаряда і його потужність повинні відповідати характеру цілі. Дотримання цієї умови підвищує дійсність вогню.

Чим краще умови спостереження, тим швидше і надійніше буде виконана вогнева задача.

Чим більше розмір цілі, тим більше імовірність влучення.

По відкритим, більш уразливим цілям дійсність вогню буде більше, тому що поразка цілі буде отримана при меншому числі влучень і при меншій витраті снарядів.

Якщо ціль веде відповідний вогонь, то час, протягом якого танк може вести вогонь по такій цілі, буде менше часу стрільби по цілі, що не веде вогонь по стріляючому танку. Отже, можлива витрата снарядів і можливе число влучень залежать від активності цілі.

Краще підготовлений навідник допускає менші помилки в установці прицілу і наведенню зброї, чим збільшується імовірність влучення і підвищується дійсність стрільби. Злагодженість роботи екіпажа танка, особливо навідника,, механіка-водія і заряджаючого, має найбільше значення при стрільбі з коротких зупинок і з ходу. Правильне водіння танка забезпечує кращі умови для виробництва пострілу, а отже, і для ведення більш влучної стрільби. Своєчасне заряджання зброї забезпечує рішення бойової задачі в найкоротший час.

92. На підставі дослідження явищ, що супроводжують стрільбу, і оцінки її дійсності виробляються правила стрільби і вимоги до зразків озброєння.

Заздалегідь розроблені на підставі теорії стрільби правила і вимоги уточнюються дослідницькими стрільбами.

З теорії стрільби відомо, що найкращих результатів стрільби і найменшої витрати боєприпасів і часу можна чекати при сполученні центра розсіювання із серединою цілі. Тому правила стрільби з танків передбачають положення про те, як необхідно вибирати (визначати) вихідні установки, при яких середня траєкторія пройшла б через середину цілі, як необхідно вести стрільбу і коректувати вогонь, щоб ціль була уражена в найкоротший термін з найменшою витратою боєприпасів.

Оцінка дійсності стрільби з кулемета

93. При стрільбі по одиночним цілям малих розмірів, не перевищуючі серцевини розсіювання, імовірність влучення в ціль визначають по формулі

р = 0,5· (S_ц /( С_в· С_б )) ,

де S_ц — площа цілі;

С_в і С_б — серцевинні смуги розсіювання.

Приклад. Визначити імовірність влучення в ціль – кулемет при стрільбі зі спареного 7,62-мм кулемета з місця на дальність 800 м, якщо відомо, що

В_в = 0,4 м ; В_б= 0,3 м.

Середня траєкторія проходить через центр цілі, площа цілі S_ц = 0,56 м².

Рішення: 1. Визначаємо серцевинні смуги:

• по висоті С_в = ЗВ_в = 3 · 0,4 = 1,2 м;

• по ширині С_б= ЗВ_б= 3 · 0,3 = 0,9 м.

2. Визначаємо імовірність влучення

р = 0,5· ( Sц /(С_в · С_б )) = 0,5 · (0,56 /(1,2 · 0,9 )) = 0,26 або р = 26%.

94. При стрільбі по одиночним цілям, розміри яких перевершують серцевину розсіювання, імовірність влучення може бути визначена по шкалі розсіювання, по сітці розсіювання, по таблицях значень імовірностей і по формулах (див. ст. 82—86).

Такими ж способами визначається імовірність влучення в групову ціль, коли спостерігається кожен її елемент (фігура). Якщо ж спостерігається тільки місце розташування цілі, а вхідні в її склад елементи укриті за місцевими предметами (чагарник, маски й Ін.), то імовірність влучення можна визначити по формулі

р = р_в∙ ( S_ц /S_np) ,

де р — імовірність влучення в ціль;

р_ц — імовірність влучення в смугу, рівну висоті цілі;

S_ц — площадь цілі (площа, зайнята усіма фігурами цілі);

S_np—площа прямокутника, описаного біля цілі (ширина прямокутника дорівнює фронту цілі, а висота — висоті цілі).

Приклад. Визначити імовірність влучення в ціль — група залеглої піхоти (мішень №6—5 шт.), розташовану в чагарнику на фронті 20 м. Відстань до ланцюга — 400 м, В_в=0,16 м, площа однієї мішені 0,20 м², висота цілі — 0,5 м.

Рішення: 1. Визначаємо площу цілі

S_ц = 0,20 ∙ 5= 1,0 м².

2. Визначаємо площу прямокутника, описаного біля цілі:

S_np = 0,5∙ 20 = 10 м².

3. Визначаємо імовірність влучення в смугу, рівну висоті цілі:

р_в = Ф∙ (у/ В_в) = Ф∙ (0,25 / 0,16) = Ф∙ (1,56) = 0,707

4. Визначаємо імовірність влучення в ціль:

р = 0,707∙ (1,0 /10) = 0,07 або р = 7%

95. При стрільбі з кулемета по відкрито розташованій живій одиночній цілі для її поразки, як правило, досить мати хоча б одне влучення, тому як показник дійсності стрільби в цьому випадку приймають імовірність хоча б одного влучення в ціль (P₁) при заданому числі пострілів, тобто імовірність поразки цілі.

При стрільбі по груповій цілі, що складається з декількох елементів, як показник дійсності стрільби приймають математичне чекання числа (відсотка) уражених елементів (фігур) у цілі.

Як показник, що характеризує економічність стрільби, приймають середню витрату (математичне чекання витрати) патронів і часу (див. ст. 88—90).

96. Імовірність поразки одиночної цілі визначається по формулі

Р₁ = 1– (1– р)ⁿ ,

де р — імовірність влучення в ціль при одному пострілі (при стрільбі з танкового кулемета можна вважати, що імовірність влучення для всіх пострілів черги однакова);

n — кількість пострілів.

Приклад. Визначити імовірність поразки цілі, якщо відомо, що р = 0,2, а n = 10 пострілів.

Рішення: Визначаємо імовірність поразки цілі

Р₁ = 1 — (1 — 0,2)¹⁰ = 1 — 0,8¹⁰ = 0,893, чи 89,3%.

Це значить, що при досить великій кількості стрільб в умовах, аналогічних даному прикладу, на кожні сто стрільб у середньому 89 буде таких, коли в ціль буде отримано не менш одного влучення (одне і більш), а в 11 випадках ціль не буде уражена.

97. Якщо при стрільбі здійснюється введення коректур в установки, то імовірність влучення в ціль буде змінюватися (від черги до черги), у цьому випадку розрахунок імовірності поразки цілі виробляється по формулі

Р = 1 – ( 1– р₁ )^S1∙ ( 1– p₂ )^S2. . . ( 1– p_s )^Si ,

де р₁, р₂, ... , рs – імовірність влучення в ціль при одному пострілі першої, другої і ін. черги;

s₁, s₂, ... ,s_i – кількість пострілів у першої, другий і т.д. черги.

Встановлено, що при коректуванні вогню за спостереженням трас і місць падіння куль серединні помилки у визначенні дальності стрільби і попередження на рух цілі для другої і наступної черг (пострілів) приблизно в три рази менше, ніж для першої черги (пострілу).

Приклад. Визначити імовірність поразки цілі, якщо по ній буде зроблено 3 черги по 4 постріли в кожної і p₁ = 0,1, р₂ = 0,2, р₃ = 0,3.

Рішення: Визначаємо імовірність поразки цілі

Р₁ = 1 — (1 — 0,1)⁴∙ (1 — 0,2)⁴ ∙ (1 — 0,3)⁴ = 1 — 0,9⁴ ∙ 0,8⁴ ∙ 0,7⁴ =

= 0,935, чи 93,5%.