1.5. Постановка вогневих завдань

Для того, щоб командир підрозділу правильно, у відповідності з бойовими властивостями і призначенням, використовував різні види зброї і вміло ставив вогневі завдання, йому необхідно знати види вогню стрілецької і танкової зброї, а також завдання, які вирішує додана (що підтримує) артилерія.

Вогонь із стрілецької, танкової зброї і артилерії розділити за однією будь-якою ознакою неможливо.

Для стрілецької зброї, озброєння бойових машин піхоти (бронетранспортерів) і танкових гармат види вогню розділяють за ступенем поразку, що наноситься, за тактичним призначенням, напрямком стрільби й інтенсивністю стрільб. Крім того, для танкових гармат розрізняють вогонь за видами наведення і дальністю стрільби. Для великокаліберних кулеметів вогонь розрізняють ще і за способом стрільби.

За ступенем поразку, яке наноситься противнику, розрізняють вогонь на знищення і на придушення цілі.

Вогонь на знищення цілі полягає в нанесенні такого поразку, при якому вона повністю втрачає свою боєздатність. Знищення цілі досягається при вірогідності поразку цілі (математичному очікуванні числа уражених фігур), що дорівнює не менше 80%.

Вогонь на придушення полягає в нанесенні цілі такого поразку, яке тимчасово позбавляє її боєздатності, обмежує або забороняє маневр і нарушаєт управління. Придушення цілі досягається при вирогідності поразку цілі (математичному очікуванні числа вражених фігур), рівної не менше 50%.

При стрільбі із танкових гармат і озброєння бойових машин піхоти (бронетранспортерів), як і наземної артилерії, ще розділяють види вогню на заборонення і на руйнування.

Вогонь на заборонення ведеться з метою заборонити або обмежити противнику маневр, проведення робіт і порушити управління.

Вогонь на руйнування полягає у приведенні в непридатність оборонних споруд і знищенні (придушенні) укритих у них живої сили і вогневих засобів противника.

За тактичним призначенням розрізняють вогонь по окремих і групових цілях, зосереджений і кинджальний вогонь.

Вогонь по окремій цілі звичайно ведеться одним вогневим засобом.

Вогонь по груповій цілі – це вогонь одного або декількох вогневих засобів по цілі, яка складається із декількох фігур (окремих цілей).

Зосереджений – вогонь декількох танків, бойових машин піхоти (бронетранспортерів), кулеметів, автоматів або інших вогневих засобів, а також вогонь одного або декількох підрозділів, направлений по одній цілі або по частині бойового порядку. Зосередженим вогнем досягається швидке знищення або придушення противника.

Зосереджений вогонь із автоматів і ручних кулеметів по наземних цілях ведеться на дальностях до 800 м, по повітряних – до 500 м; зосереджений вогонь танкового взводу – на дальностях до 3,5 км; роти – до 6 км.

Зосереджений вогонь танкових і артилерійських підрозділів доцільно застосовувати для поразку засобів ядерного нападу противника.

Особливим видом вогню є кинджальний вогонь, який відкривається раптово, з близьких відстаней, в одному визначеному напрямку; він підготовлюється на відстанях, не перевищуючих дальність прямого пострілу для грудних фігур, і ведеться з ретельно замаскованої позиції із граничною напругою до повного знищення противника або унеможливлення його спроби просування в даному напрямку. Завдання на здійснення кинджального вогню звичайно ставиться кулеметникам.

За напрямком стрільби розрізняють наступні види вогню:

- фронтальний – вогонь, направлений перпендикулярно фронту цілі; він більш дієвий по глибоких цілях і менш дієвий – по широких;

- фланговий – вогонь, направлений у фланг цілі; цей вид вогню найбільш дієвий по широких цілях;

- перехресний – вогонь, що ведеться по одній цілі не менше ніж із двох напрямків.

Окрім розглянутих видів розрізняють ще вогонь за інтенсивністю:

- для стрілецької зброї – одиночний, короткими, довгими чергами і неперервний;

- для танкових гармат – одиночний, методичний, біглий і вогонь залпами.

Для артилерії і танків розрізняють вогонь за видами наводки: пряма, напівпряма і непряма.

При визначенні вогневих завдань танкам розрізняють види вогню за дальністю: стрільба в межах дальності прямого пострілу, стрільба в межах дальності дієвого вогню одного танка і стрільба в межах дальності дієвого вогню танкових підрозділів: взводу – до 3,5 км, роти – до 6 км. Ці дальності для танкових підрозділів прийнято називати великими, стрільбу на них ведуть тільки з місця по великих і важливих цілях.

Велике значення при організації вогню має уміння загальновійськового командира правильно ставити завдання доданим (підтримуючим) артилерійським підрозділам.

Артилерія і міномети можуть вирішувати завдання із придушен-ня, знищення, руйнування, заборони, виснаження, освітлення, зас-ліплення (задимлення) і створення пожеж.

Завдання, які виконуються артилерією і мінометами з придушення, знищення і руйнування, складають загальне поняття “поразку цілей”.

Виконання завдань зі знищення цілей вимагає значно більшої витрати боєприпасів і часу, ніж вогонь на придушення (при стрільбі із закритих позицій приблизно в 2-4 рази). Загальновійськові командири, як правило, ставлять завдання артилерії на придушення укритої живої сили і вогневих засобів.

Артилерійський дивізіон 122-мм гаубиць, наприклад, може вести вогонь на придушення укритої живої сили і вогневих засобів на площі не більше 8 га – це приблизна площа опорного пункту взводу противника. Витрата боєприпасів при цьому складає в середньому 150 снарядів на 1 га площі. Завдання на знищення опорного пункту взводу артилерійському дивізіону практично не ставиться.

Батарея 122-мм гаубиць або 120-мм мінометів може придушити живу силу і вогневі засоби противника на площі до 2 га із витратою на 1 га площі відповідно 150 або 140 снарядів (мін). Завдання на знищення такої цілі батареям також не ставиться.

Мінометному або артилерійському взводу завдання на придушення укритої живої сили і вогневих засобів звичайно не ставляться; взвод може придушувати групи піхоти (до відділення) або окремі вогневі засоби, із середньою витратою відповідно 25-30 або 10-15 снарядів (мін) і часу до 25-30 хв.

Командири механізованих батальйонів і рот можуть ставити завдання артилерії з ведення загороджувального вогню: для артилерійского дивізіону – на фронті до 900 м, для батарей – на фронті до 300 м.

Вказані завдання на придушення цілей або постановку загороджувального вогню, отримані під час бою від загальновійсь-кових командирів, артилерійські підрозділи зможуть розпочати виконувати через 3-4 хв після отримання.

Гармати прямою наводкою можуть виконувати завдання як на знищення, так і на придушення цілей. Наприклад, гарматі може ставитися завдання – знищити безвідкатну гармату противника; при цьому на дальностях до 1,5-2,0 км потрібно в середньому 4-8 снарядів і 2-4 хв часу; для поразку танків і інших броньованих цілей прямою наводкою гарматам ставиться завдання – тільки на знищення.

Такі деякі відомості про види вогню стрілецької зброї і танків та завдання артилерії, які повинен знати командир механізованого (танкового) підрозділу для правильної постановки вогневих завдань.

В обороні вогневі завдання повинні включати підготовку вогню на підступах до оборони, створення зон суцільного багатошарового вогню всіх видів зброї перед переднім краєм, прикриття вогнем флангів і проміжків, швидке зосередження вогню на будь-якому напрямку або ділянці, де виникає загроза.

У наступі командир:

- визначає порядок поразку противника вогнем своїх і доданих вогневих засобів у період вогневої підготовки, при подоланні загороджень і при атаці переднього краю, під час розвитку наступу, при контратаках противника, при закріпленні на рубежі;

- призначає вогневі засоби для вирішення цих завдань і визначає способи ведення ними вогню (з ходу, з коротких зупинок тощо);

- визначає завдання для забезпечення вогнем флангів і проміжків.

На марші і в зустрічному бою постановкою вогневих завдань командир повинен передбачити порядок відкрититя і ведення вогню для знищення диверсійних груп, десантів і авіації противника; визначити порядок поразку противника вогнем на рубежах вирогідної зустрічі з ним, де головним завданням є упередження противника у відкритті вогню і створення вогневої переваги над ним.

У всіх видах бою при організації вогню постановка вогневих завдань повинна забезпечити командирам вогневих засобів повне і свідоме розуміння бойового завдання підрозділу і давати їм можливість, у разі необхідності, у критичні моменти бою діяти самостійно, за обстановкою, не чекаючи додаткових вказівок і команд. Підрозділам і окремим вогневим засобам вогневі завдання ставляться шляхом призначення смуг вогню, основних і додаткових секторів обстрілу або визначених рубежів (об’єктів, пунктів, підступів) із вказівкою, якого виду вогонь повинен бути підготовлений по кожному з них.

Смуга вогню підрозділу повинна бути, як правило, ширше фронту оборони цього підрозділу. Крім того, підрозділам можуть бути заздалегідь призначена ділянка (для стрілецької зброї – рубежі) зосередженого вогню.

Сектори для обстрілу гарматам, танкам і ПТКР доцільно призначати 4-00, додаткові сектори можуть бути більшими. Така величина основних секторів дозволяє вести в них якісне спостереження і своєчасне виконання завдань з поразку противника.

Смуги вогню (основні і додаткові сектори) сусідніх підрозділів (окремих вогневих засобів) повинні взаємно перекриватися на віддаленні не більше 400 м для стрілецької зброї і 800-1000 м для артилерійського озброєння з метою прикриття вогнем проміжків і флангів, а також надання допомоги сусіду і створення зон суцільного протитанкового вогню і вогню стрілецької зброї.

Забезпечення вогнем проміжків між підрозділами досягається включенням їх у смуги і сектори вогню, а також виділених окремих вогневих засобів і спеціально призначених підрозділів для їх прикриття, підготовки в них загороджувального і зосередженого вогню артилерії і мінометів.

При постановці вогневих завдань слід передбачати готовність механізованих підрозділів і танків, що мають зенітні кулемети, до поразку повітряних цілей – низьколітних літаків, вертольотів і повітряних десантів.

Приклади постановки вогневих завдань у різних видах бою будуть роглянуті нижче у відповідних розділах посібника і в додатках (1-2).