2.6. Подача команд на відкриття вогню і постановка вогневих завдань

У результаті роботи з вивчення й оцінки місцевості, розвідки й оцінки цілей, визначення черговості їх поразку, після вибору виду зброї і типу боєприпасів, способу ведення і виду вогню, а також визначення моменту відкриття вогню командир підрозділу подає команду на відкриття вогню або ставить вогневе завдання. Це – один із вирішальних елементів управління вогнем у бою.

Від уміння командира навіть у складних умовах бою подати команду чітко й упевнено, так, щоб підлеглі відчували в його голосі твердість і спокій, багато в чому залежить успіх ведення вогню. Команди командира на відкриття вогню і постановку вогневих завдань повинні, крім прямого призначення, бути дисциплінуючим і організуючим засобом; звична, багато раз почута команда примушує підлеглих виконати доведені до автоматизму дії навіть у критичні моменти бою, долаючи у недостатньо навчених солдатів відчуття невпевненості й остраху. Тому при бойовій підготовці військ у мирний час необхідно приділяти велику увагу відпрацюванню в особового складу твердих, стійких навиків у виконанні всіх команд на відкриття вогню.

У той же час слід пам’ятати, що в бою часто створюються такі умови, коли голосом команду подати неможливо або коли може бути подана тільки коротка, із декількох слів, команда. Тих, хто навчається, після твердого засвоєння повних команд на відкриття вогню необхідно привчати і до скорочених, коротких команд, добиватися від них свідомих дій навіть при неочікуваних командах, наприклад: “Праворуч танки і піхота – вогонь”.

Команди на відкриття вогню є основним способом управління вогнем підрозділів у бою.

Послідовність команди на відкриття вогню із стрілецької зброї може бути наступною:

1. Кому відкрити вогонь. Наприклад: “Другому взводу”, “Стрільцям першого відділення”, “Гранатометнику”.

2. Цілевказання – одним із розглянутих вище способів. Наприклад: “Орієнтир третій, ліворуч 40, кулемет в окопі”.

3. Установка прицілу. Наприклад: “Постійна”, “П’ять”, “Сім”.

4. Встановлення целіка або величина виносу точки прицілювання у фігурах цілі. Наприклад: “Целік ліворуч два”, “ліворуч дві фігури”.

5. Точка прицілювання. Наприклад: “Під ціль”, “У пояс”, “У голову”.

6. Довжина черг. Наприклад: “Короткими”, “Довгими”, “Неперервними”.

7. Момент відкриття вогню визначається словом “Вогонь”.

Для ведення вогню із танка команда подається в наступній послідовності:

1. Яким снарядом вести вогонь. Наприклад: “Бронебійним”, “Осколковим”; для відкриття вогню із кулемета на початку команди вказуєтся: “Кулеметом”. За цими командами проводиться заряджання озброєння (спареного кулемета).

2. Цілевказання.

3. Дальність до цілі в метрах. Наприклад: “1600”, “800”, “1200”.

4. Спосіб стрільби. Наприклад: “З ходу”, “З місця”, “З короткої зупинки”.

5. Момент відкриття вогню визначається словом “Вогонь”.

Наближені команди на відкриття вогню для всіх видів зброї механізованих і танкових підрозділів наводяться (додаток 1).

Команда повинна подаватися із такими інтервалами, щоб стріляючі могли її з’ясувати і виконати.

Як наголошувалося вище, команди на відкриття вогню в повному обсязі слід подавати молодим солдатам і підрозділам, які недостатньо навчені і натреновані у вирішенні вогневих завдань. У подальшому із вдосконаленням вишколу підрозділу – команди повинні подаватися скорочено.

Під час бою команди на відкриття вогню подають командири відділень, танків, взводів.

Постановка вогневого завдання – основний спосіб управління вогнем роти і батальйону.

Командири рот і батальйонів управляють вогнем штатних, доданих і підтримуючих підрозділів, головним чином, постановкою вогневих завдань. При цьому вказуючи:

- якому підрозділу (кому) ставиться вогневе завдання;

- найменування цілі і її місцезнаходження (цілевказання);

- вид вогню на поразку цілі (“знищити”, “подавити”, “заборо-нити”).

Приблизні команди на постановку вогневих завдань для всіх видів зброї механізованих і танкових підрозділів наводяться (додаток 2).

Постановка вогневого завдання не вимагає від командира підготовки вихідних даних, що спрощує його роботу в порівнянні з подачею команд на відкриття вогню. При постановці вогневого завдання не вказується термін відкриття вогню, так як не подається команда “Вогонь”. Той, хто отримав вогневе завдання, зобов’язаний виконати його в найкоротший термін, він сам визначає вид зброї і боєприпасів, готує вихідні данні і у разі потреби подає команду на відкриття вогню і корегує стрільбу.

Постановка вогневого завдання може здійснюватися голосом, по радіо (відкритим текстом), письмовим розпорядженням, по телефону або через зв’язкового.

У батальйонній радіомережі на одній частоті діє до 30-40 радіостанцій. Якщо на передачу вийдуть командири машин, то управління з боку командира батальйону і командирів рот може бути порушеним.

Наявність в одній радіомережі великої кількості радіостанцій вимагає до мінімуму обмежити час работи по радіо на передачу. Для цього необхідно добре знати статутні і наперед установлені сигнали з управління вогнем. Крім того, для забезпечення безперебійного зв’язку радіостанції танків, бойових машин піхоти (бронетранспортерів) повинні знаходитися в положенні “Прийом”. Командири машин, як правило, не виходять в ефір. Вони тільки прослуховують команди і відповідають на запитання старших командирів: на передачу вони переходять тільки при необхідності доповіді про появу нових цілей.

Під час бою, при зміні обстановки, відсутності зв’язку або часу на отримання вказівок від старших начальників з управління вогнем підлеглі повинні проявляти розумну ініціативу для поразку виявлених цілей і виконання бойового завдання.