7)Трипільська культура

Трипі́льська культу́ра, культу́ра Кукуте́ні (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукуте́ні-Трипі́лля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². У часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. (протягом 1500–2000 років) і пройшла в своєму розвитку три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено величезну кількість — понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Так, очевидно, були розселені об'єднання племен.

Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. км².). Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення. Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури становило на думку одних вчених близько 410 тис. чоловік, а на думку інших щонайменше 1 млн.Проблема походження трипільців не до кінця з'ясована. Більшість археологів схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, в процесі поширення на нові східні території включали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур.

8)Населення культури лійчастого посуду

На початку III тисячоліття до н. е. на сучасній території Західної Волині, в басейні Західного Бугу і далі на захід (у сучасних межах Польщі) проживала група племен з дуже своєрідною, оригінальною культурою, різко відмінною від культури сусідніх пізньотрипільських племен. Вона належала до одного з найбільших енеолітичних племінних об'єднань Центральної Європи, пам'ятки якого від характерного посуду з лійчастою шийкою дістали умовну назву культури лійчастого посуду.Населення цієї культури, яке прийшло на територію Західної Волині з північного заходу, звичайно обирало для своїх поселень місця, зручні для захисту від можливого нападу чужих племен. Для більшої безпеки свої периферійні поселення вздовж Західного Бугу вони обносили ровами та валами. Основними галузями господарства племен культури лійчастого посуду були землеробство та скотарство. Як і в трипільських племен, землеробство у них велось з використанням рала та тяглової сили. Незаперечним доказом використання худоби в господарстві є знахідки на поселеннях цих племен багатьох кісток волів, а також скульптурного зображення спарених в ярмі волів. Для зберігання збіжжя на поселеннях викопувалися спеціальні зернові ями, стіни яких обпалювалися. Мисливство та рибальство мали допоміжне значення. Асортимент виробничого та побутового інвентаря племен культури лійчастого посуду майже тотожний з пізньотрипільським, що пояснюється однотипністю господарської діяльності. Зате зовсім іншою як за формою, так і орнаментацією була кераміка. На відміну від яскравої трипільської кераміки, глиняний посуд племен культури лійчастого посуду вражає своєю строгістю, витриманістю форм і орнаментального стилю. Гончарі культури лійчастого посуду створили серію оригінальних, характерних лише для цієї культури форм посуду, переважно кубків з дуже своєрідними крилоподібними ручками, посудин з вузькими шийками та рельєфними дископодібними виступами на них — ковнірами. Заглиблений, нерідко заповнений білою пастою орнамент на чорній лощеній поверхні посудин виглядав чітко, контрастно. Як і в інших енеолітичних землеробсько-скотарських племен, у населення культури лійчастого посуду, крім керамічного, розвивалися кременеобробне, косторізне, ткацьке та металообробне виробництво. Майстри-кременярі добре розумілися на різних гатунках кременю, відповідно використовуючи їх для виготовлення різноманітних знарядь праці та зброї. Знайдені на поселеннях культури лійчастого посуду ливарні формочки свідчать про місцеве виготовлення мідних знарядь та прикрас.Населення культури лійчастого посуду за рівнем свого господарського та культурного розвитку мало чим поступалося перед пізньотрипільськими сусідами. З часом між населенням цих культур встановилися тісні добросусідські взаємовідносини, які, очевидно, спочатку мали форму обміну. Так, на поселеннях культури лійчастого посуду були знайдені шліфувальні плитки, виготовлені з пісковику, родовища якого знаходились у Верхньому Подністров'ї, де тоді проживали пізньотрипільські племена. З часом зв'язки обох культур ставали дедалі тіснішими і набували характеру постійних безпосередніх контактів. Є незаперечні дані, що свідчать про проживання на поселеннях культури лійчастого посуду окремих трипільців. Майже на всіх периферійних поселеннях культури лійчастого посуду, крім розписного пізньотрипільського посуду, набув поширення типовий трипільський розпис брунатною фарбою на посудинах лійчастого посуду. Тут будуються наземні житлові споруди трипільського зразка. Ці та інші факти можна пояснити лише тим, що на поселеннях культури лійчастого посуду проживали певний час окремі трипільці, завдяки яким деякі трипільські виробничі прийоми та досвід стали надбанням місцевого населення. Не виключено, що ці контакти між населенням обох культур мали форму шлюбних стосунків. Такі добросусідські взаємовідносини між населенням обох культур існували протягом тривалого часу. Історична доля племен культури лійчастого посуду виявилася спільною з долею пізньотрипільських племен. Приблизно наприкінці III тисячоліття до н. е. їх підкорили прийшлі з північного заходу племена культури кулястих амфор, які з часом стали господарями на всьому Лісостеповому Правобережжі України.