1. Суть та рівні науково-педагогічного пізнання.

Людина – як частина природи, всесвіту, для свого нормального функціонування пізнавала та змінювала оточуючий світ, пристосовувалася до умов навколишнього середовища. Людина, вивчаючи особливості польоту птахів – конструювала літаючі апарати, досліджуючи підводне царство – будувала підводні човни, отримуючи знання з астрономії – складала календарі, опановуючи ази інженерії – будувала зрошувальні канали, пізнаючи світ дитини – обгрунтовувала теорії навчання та виховання підростаючого покоління і т. д.

У процесі пристосування до умов навколишнього середовища людина, протягом усього періоду свого існування, змушена була цілеспрямовано та активно здобувати знання про світ – пізнавати його.

Пізнання – процес цілеспрямованого активного відображення об’єктивного світу у свідомості людей.

З філософської точки зору, пізнання є діалектичним процесом взаємодії суб'єкта і об'єкта пізнання. Суб'єктом пізнання може бути окремий індивід, соціальна група, суспільство в цілому. До об'єктів пізнання відносять конкретні речі, явища або процеси. Наприклад, в кінці уроку (заняття)вчитель (вихователь)ставить кілька запитань, з метою виявлення рівня засвоєння учнями (дошкільниками) нового навчального матеріалу. У цьому випадку суб’єктом пізнання є педагог, який прагне дізнатися чи в повній мірі вихованці засвоїли нові знання, а об’єктом – рівень засвоєння дітьми нового матеріалу.

Пізнання істини відбувається на різних рівнях: почуттєвому і раціональному, емпіричному і теоретичному.

Почуттєве пізнання передбачає переживання людиною емоційного ставлення до різноманітних явищ і процесів навколишньої дійсності.

Раціональне пізнання доповнює почуттєве, забезпечує усвідомлення сутності явищ і процесів, розкриває закономірності зв'язку між ними і "повертає" нове знання до емпіричного рівня у вигляді можливості його практичного застосування і подальшого почуттєвого пізнання.

В емпіричному пізнанні відображаються зовнішні зв'язки і прояви об'єкта, досяжні для живого споглядання. Емпіричним називають наукове знання, одержане на основі спостереження і експерименту, їх результати фіксуються органами відчуттів або приладами, що їх замінюють, і дають уявлення про властивості і відношення досліджуваних явищ. Викладене мовою понять, категорій, знакових систем, емпіричне знання стає основою для подальшого розвитку наукового знання.

Теоретичне пізнання - це відображення внутрішніх зв'язків і закономірностей становлення, розвитку та існування об'єктів, які з'ясовуються шляхом раціонального опрацювання даних емпіричного дослідження. Теоретичний рівень пізнання забезпечує перехід від конкретного або конкретно-почуттєвого дослідження до абстрактного, що дає можливість виявити і сформулювати суттєве, головне. Встановлено, що на теоретичному рівні пізнання дослідник моделює явища, що вивчаються, аналізує умови, за яких вони протікають, узагальнює емпіричні дані, визначає практичну цінність тих чи інших методів дослідження.

Між емпіричним і теоретичним рівнями пізнання відсутня чітка межа.

У своєму прагненні повніше і глибше зрозуміти оточуючу дійсність вчені нагромаджують емпіричні дані, котрі рано чи пізно починають заперечувати усталені теоретичні уявлення про властивості об'єктів дослідження, характер протікання явищ і процесів. У кожній науковій галузі завжди можна виявити суперечності між існуючими емпіричними даними і відповідною їх теоретичною інтерпретацією. Усунення таких суперечностей вимагає нових досліджень як на емпіричному, так і теоретичному рівні.

Характерним для будь-якої галузі знань є зв'язок з іншими науками і з практикою. Органічне співвідношення науки з практикою є найсуттєвішою умовою достовірності педагогічного знання. Отже, педагогіка розвивається за структурою нескінченного ланцюга: практика – теорія – практика – теорія…