Міністерство аграрної політики україни харківський національний аграрний університет

ім. В.В.ДОКУЧАЄВА

"Просо"

Харків – 2012

Зміст

Вступ

1. Характеристика зернової маси, яка надходить з поля для післязбиральної обробки і зберігання (огляд літератури)

   0. 1.1.Компоненти зернової маси.

   1. 1.2.Фізичні властивості зернової маси.

   2. 1.3.Фізіологічні процеси, які відбуваються у зерновій масі при зберіганні.

   3. 1.4.Типи сховищ для зберігання зерна та вимоги до них.

2. Технологія післязбиральної обробки і зберігання зерна та насіння (практична частина).

1. Підготовка зерносховища до завантажування.

2. Розрахунок параметрів токової площадки.

3. Технологія післязбиральної обробки зернової маси.

   1. Попередня очистка зерна і насіння.

   2. Первинна очистка зерна і насіння.

   3. Вторинна очистка зерна і насіння.

   4. Сушка зерна і насіння.

   5. Кількісний облік зерна і насіння при післязбиральній обробці.

4. Технологія зберігання зерна і насіння.

   1. Розрахунок необхідної ємкості зерносховища.

   2. Спостереження за зерном і насінням під час зберігання.

   3. Активне вентилювання зернових мас.

   4. Кількісний облік зерна і насіння при зберіганні.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Зберігання і раціональне використання всього вирощеного врожаю, отримання максимума виборів з сировини сьогодні являється однією з основних державних задач.

Величезне значення в житті людини мають зерна і насіння злакових, бобових і олійних рослин. Дослідження світового споживання продовольства показують, що біля 50% білків, 70% вуглеводів та 15% жирів приходиться на долю зерна та насіння. Крім того, вони являються необхідним концентрованим кормовим засобом і в деякій мірі технічною сировиною.

Враховуючи значення даних культур для народного господарства і споживача висуваються наступні завдання в області зберігання зернових продуктів.

Перше завдання – збереження продуктів без витрат в масі або з мінімальними втратами.

Правильна організація зберігання виключає такі види втрат, як просипи, знищення зернових продуктів птахами, гризучими шкідниками, втрати в масі в результаті самозігрівання, та розвитку мікроорганізмів і тому подібне. Втрати, які виникають по чим причинам вважаються невиправданими, а звідси недоступними.

Друге завдання – зберігання продуктів без погіршення їх якості. Причиною зниження якості продуктів може бути занадто довгий період їх зберігання. Для насіння злакових культур термін «зберігання насіння» для продовольчих і кормових цілей до 7…15 років. В подальшому спостерігається зниження технологічних та харчових властивостей.

Просо - одна з найважливіших круп'яних культур. Його крупа (пшоно) має високу поживність і добрі смакові якості. Пшоно має високий вміст білка (12%) і жиру (3,5%), поступаючись за цими показниками тільки перед вівсяною крупою.

Крім круп, із зерна проса виготовляють борошно, яке спо­живають як у чистому вигляді, так і в домішках до житнього борошна для підвищення його поживності.

Просо вирощують і як кормову культуру. Відходи переробки проса на крупу йдуть на корм худобі. Його зерно та пшоняна каша є практично незамінним кормом для курчат. У 100 кг зерна міститься 96 к.о. і 8,4 кг перетравного протеїну. Просяна солома має приємний запах, м'яка, добре поїдається тваринами. У 100 кг соломи міститься 40 кормових одиниць, близько 7% протеїну. Вміст вітаміну А більший, ніж у соломі інших зернових культур. Просо вирощують на зелений корм, сіно, випас. Це важлива страхова культура для пересівання загиблих озимих. Його вирощують у післяукісних та післяжнивних посівах. При літній сівбі просо є доброю покривною культурою для багаторічних трав.

Просо як і пшениця, одна з найдавніших культур світового рослинництва. Вирощувалось воно ще за 4-5 тис. років до н.е. Понад 3000 років тому його вирощували у причорноморських степах. У літописах є згадка про вирощування проса за часів Київської Русі, датована 1095 роком. З Європи воно було завезене в Америку.

У світі просо вирощують на площі 40 млн. га. Найбільші посівні площі у Азії і Африці. Найбільше проса сіють у Індії -13-14 млн.га, в Нігерії - 5,5 млн.га, в Нігері - 5,2 млн.га, Судані - 3,0 млн.га., в Китаї - 1,6 млн.га. Урожайність проса в світі низька - 7,8 ц/га у 1998 році. Найвища врожайність у Китаї - 24 ц/га. Виробництво проса у світі становить 29 млн. т, з них 10,5 млн.т. збирають у Індії, 5,9 млн. т у Нігерії, 4,0 млн. т. - у Китаї.

В Україні посівна площа проса займала до 350 тис. га, що становить 2,5% від площі зернових культур. За період 1986-1990 рр. середня врожайність проса в Україні становила 19,7 ц/га, в останні роки вона зменшилася. У 1999 році просо вирощували на площі 214 тис. га, валовий збір зерна становив 193,7 тис. т при врожайності лише 9,1 ц/га.

Потенціал продуктивності проса набагато вищий. Наявні сорти здатні за належної технології забезпечувати врожаї зерна на рівні 40-45 ц/га і більше.

В Україні просо найбільш поширене в Степу та Лісостепу.[8]

Третє завдання – підвищення якості продуктів при зберіганні. Умови виробництва насіння такі, що для найбільш повноцінного використання і покращення споживчих якостей часто включає необхідність подальшої їх переробки, тобто застосування технологічних прийомів.

Четверте завдання – зниження затрат праці та засобів на одиницю продукта, що зберігається при найкращому зберіганні його кількості і властивостей. Досвід роботи хлібоприймальних підприємств та реалізаційних баз показує, що видатки при зберіганні продуктів зменшується по мірі створення більш вдосконаленої технічної бази зберігання, введення нових технологічних прийомів, обробки зернових мас в потоці, раціоналізації управління виробництвом, підвищення кваліфікації працівників хлібоприймальних підприємств.

Отже, в даній курсовій роботі ми і розглянемо всі вищеназвані питання і спробуємо знайти шляхи скорочення втрат продукції на стопах післязбиральної обробки і зберігання на прикладі культури – проса.[4]