17Біологічні особливості тритикале озимого.

Тритикале - штучно виведена рослина шляхом схрещування пшениці (м'якої і твердої) та жита. Тому багато морфологічних ознак і біологічних властивостей у нього є проміжними між пшеницею і житом.

В індивідуальному розвитку проходить такі ж етапи органегезу і фенологічні фази. Коренева система добре розвинена, проникає в грунт на 1,5-2 м. Вона краще, ніж у пшениці засвоює елементи живлення. Добре кущиться, часто краще від пшениці і жита. Форми, виведені за участю багаторічного жита, мають необмежений в часі період кущіння. Зерно містить на 1,5-2% більше білка, ніж зерно пшениці, але клейковина дуже липуча, розтяжна, має гірші хлібопекарські і технологічні якості. Рослина переважно самозапильна, але у різних сортів перехресне запилення може досягати від 5-10 до 40%. Зернівки крупніші, ніж у жита і пшениці. Маса 1000 зернівок - 40-60г. При повному бубнявінні поглинає 55-60% води від власної маси.

Мінімальна температура проростання насіння 1-2 0С. Морозостійкість загартованих рослин близька до морозостійкості жита. Посухостійкість обумовлюється добрим розвитком кореневої системи, товстим шаром воскового нальоту на листках і стеблах, високою водоутримуючою здатністю клітин. ТК - 360-450. Особливо шкідливий дефіцит вологи за 5-8 днів до виколошування та під час формування і наливу зерна. У першому випадку спостерігається череззерниця в колосі та стерильність верхівки колоса, у другому - зменшення розмірів та виповненості зерна.На час дозрівання у деяких сортів колос стає ламким.

Кращі грунти - структурні чорноземи, окультурені сірі лісові середнього механічного складу з рН 5,6-7,5. В цілому до грунтів менш вибагливе, ніж пшениця. Погано росте на засолених, запливаючих глинистих, а також легких піщаних, заболочуваних грунтах. На 1 ц зерна виносить з грунту азоту 3,3-4 кг, фосфору - 1,1-1,4 кг, калію - 2-2,7 кг. Коефіцієнти засвоєння елементів живлення із грунту, органічних і мінеральних добрив такі як і у пшениці.

18. Біологічні особливості ячменю озимого.

Вимоги до температури.

Озимий ячмінь найменш морозостійкий серед озимих культур. Його посіви гинуть при зниженні температури біля вузла кущіння до мінус 10-12°С. Стійкість проти низьких температур та інших несприятливих умов зимівлі різко знижується за ранніх строків сівби. Кращі строки сівби припадають на період з середньодобовими температурами повітря 12-16°С. Дуже шкодять різкі зміни температур у зимовий та ранньовесняний періоди. Мінімальна температура проростання насіння 1-4°С.

Озимий ячмінь добре реагує на раннє відновлення весняної вегетації, але з повільно наростаючими температурами. Він має вищий коефіцієнт кущіння, ніж ярий ячмінь. Проте швидке потепління навесні спричинює стрімкий вихід у трубку і не дозволяє досягнути необхідної для високих урожаїв густоти продуктивного стеблостою.

Найкраще росте і розвивається за температури 20-25°С. Рослини досить стійкі проти високих температур повітря. Як скоростигла культура (період вегетації 70-100 днів) ячмінь менше терпить від запалу, ніж інші озимі.

Вимоги до вологи.

Озимий ячмінь завдяки ранньому виходу в трубку добре використовує зимові запаси вологи. Тому навіть у посушливі роки на легких ґрунтах він забезпечує відносно високі врожаї. По відношенню до маси насіння, ячмінь потребує для проростання 48-50% води, тоді як пшениця 55%, а овес 65%. Коефіцієнт транспірації дещо нижчий, ніж у інших зернових (табл. 2). Опади в період колосіння-наливу зерна сприяють формуванню високої врожайності. Він менш вимогливий до вологи, ніж ранні зернові культури.

Таблиця 2 - Вимоги зернових І групи до вологиКультура Необхідно води для набубнявіння, в % від маси зернівки Транспіраційний коефіцієнт,

кг води на кг сухої маси

Пшениця 55 300-700

Жито 55 400-500

Тритикале 55 450-550

Ячмінь 45-50 300-500

Овес 65 450-850

Вимоги до ґрунту.

Озимий ячмінь менш вимогливий до родючості ґрунту, ніж ярий ячмінь. У нього такі ж вимоги до ґрунтів як у пшениці, але більш вимогливий до вмісту кальцію в ґрунті. Найкраще родить на чорноземах з нейтральною або слаболужною реакцією ґрунтового розчину (рН 6,2-7,0).

Типи ячменю.

За ступенем озимості ячмені поділяють на три типи. Озимі- вирощуються тільки в озимих посівах. При сівбі навесні вони не колосяться, або колосяться з великим запізненням, що виключає вирощування їх на зерно. Зимують рослини у фазі кущіння. Для переходу до наступних фаз розвитку вимагають понижених температур (2-°С) і специфічного світлового режиму - довгого дня.

Дворучки вирощують головним чином в озимій культурі. Зимують у фазі кущіння. Вимоги до температурного режиму на ранніх етапах органогенезу близькі до озимих форм. При сівбі навесні вони достигають одночасно з ярими ячменями, але дають, як правило, менший урожай.

Ярі вирощують у ярій культурі, висіваючи їх рано навесні. Осінні посіви схильні до трубкування і вимерзають.

19.Біологічні особливості ячменю ярого.

Вимоги до температури.

Ярий ячмінь - невимоглива до тепларослина. Мінімальна температура проростання насіння 1-2°С, оптимальна- 15-20°С. Сходи витримують приморозки -3-4°С, а іноді й до -6°С. Біологічний мінімум для з'явлення сходів 4-5°С. Мінімальна температура для формування генеративних органів 10-12°С. Для швидкого розвитку кореневої системи, кущіння і формування колоса (від з'явлення сходів до виходу в трубку) необхідна помірна температура в межах 12-20°С. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин у період вегетації 18°С.

Ячмінь характеризується найвищою, серед ярих зернових першої групи, стійкістю проти високої температури (запалу), легко витримуючи підвищення її до 38-40°С. За такої температури продихи ячменю не паралізуються впродовж 25-35 год., тоді як у ярої пшениці вже через 10-17, а у вівса - навіть через 5 год., настає їх параліч. Саме тому посіви ярого ячменю поширені у південних регіонах України.

Вимоги до вологи.

Ярий ячмінь серед хлібів першої групи найбільш посухостійкий і відзначається високопродуктивною витратою вологи на створення одиниці органічної речовини. Проте на початку вегетації в ячменю недостатньо розвинена коренева система і рослини погано переносять весняні посухи. Тому запізнення з сівбою може спричинити недружне з'явлення сходів і сповільнення розвитку рослин на пізніших фазах росту. Під час виходу в трубку, колосіння, цвітіння і початку формування зерна ярий ячмінь вимогливий до вологи, але надлишок опадів за високих температур на багатих на поживні речовини ґрунтах викликає надмірне кущіння, інтенсивне наростання біомаси, що спричинює вилягання. Ячмінь має високу повітряну посухостійкість, порівняно з пшеницею та вівсом, і більшу стійкість до високих температур і запалів. Вищі урожаї формуються на ґрунтах з високою водо утримуючою здатністю, нижчі - на ґрунтах, що погано зв'язують вологу.

Серед зернових культур це найбільш скоростигла культура, деякі сорти ячменю достигають за 75 днів, що сприяє його проникненню навіть у північні регіони.

Вимоги до ґрунту.

Ярий ячмінь має слаборозвинену кореневу систему, тому краще росте на родючих, добре забезпечених поживними легкодоступними речовинами ґрунтах. Урожайність його різко знижується на заболочених ґрунтах, недостатньо розпушених, з близьким заляганням ґрунтових вод. Разом з тим погано росте на легких піщаних ґрунтах, дуже пригнічується на кислих торфовищах (при рН < 6), а в умовах надмірно кислої реакції ґрунтового розчину (рН 3,5) сходи не з'являються. При рН < 4,5 частина рослин гине після сходів. На кислих ґрунтах навіть за високого рівня удобрення рослина не здатна засвоїти елементи живлення з ґрунту. Оптимальне рН ґрунту для ячменю - 6,0-7,3.

20.БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІВСА Овес найбільш холодостійка культура серед зернових. Насіння його починає проростати при температурі 1-2°С. Сходи легко переносять заморозки до мінус 3 - 4 С і навіть - до мінус 8-9°С. При заморозках вище мінус 10°С вузол кущення не пошкоджується і рослини при потеплінні відновлюють вегетацію. Оптимальна температура під час цвітіння і достигання 20-22 С. Високі температури і посуху овес переносить гірше ячменю і пшениці. При 38-40°С продихи паралізуються дуже швидко (через 4-5 год.). Сума ефективних температур за вегетацію в залежності від скоростиглості сортів коливається в межах 1000-1800 С. Овес дуже вимогливий до вологи. При проростанні його насіння поглинає більше води, ніж насіння інших хлібів першої групи (60-65% від маси насіння). У вівса найвищий транспіраційний коефіцієнт - 450-500. Найбільше вологи потребує в період трубкування - викидання волоті, особливо за два тижні до викидання волоті, коли активно формуються генеративні органи. Посуха в цей період призводить до значного зниження врожайності. Проте і дощова погода наносить посівам вівса великої шкоди: розвивається велика вегетативна маса, утворюється багато підгону, затягується вегетаційний період. До ґрунтів овес мало вибагливий. Його можна вирощувати на піщаних, суглинкових, глинистих дерново-підзолистих ґрунтах. Це пояснюється тим, що в нього добре розвинена коренева система, яка проникає на глибину 1,2 м. Переносить підвищену кислотність ґрунту (рН5-6), в зв'язку з чим його вирощують на освоюваних торфових і болотистих ґрунтах. Погано росте він лише на солонцюватих ґрунтах. При формуванні 1 ц зерна виносить з ґрунту 3 кг азоту, 1 кг фосфору і 5 кг калію. Овес - рослина довгого дня, самозапильна, можливе і перехресне запилення при підвищених температурах. Кущиться овес гірше за ячмінь (загальна кущистість 3 - 4 пагони, продуктивна - 1 , 5 - 2 ) . Коренева система спроможна поглинати із ґрунту важкорозчинні поживні речовини, особливо фосфорну кислоту із фосфатів. Тривалість вегетаційного періоду залежно від зони і особливостей сорту становить 100-120 днів.

21. БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ГОРОХУ .Вимоги до температури.Горох холодостійка, відносно маловимоглива до тепла культура. Насіння починає проростати за температури 1-2°С. Проте біологічний мінімум для одержання дружніх сходів гороху становить 4-5°С. За нижчої температури сходи з'являються лише через 15-25 днів, знижується польова схожість та енергія росту рослин. З підвищенням температури до 10°С насіння проростає швидше, сходи з'являються за 5-7 днів.( сходи можуть витримувати приморозки до мінус 5-7°С. Стійкіші до морозів кормові сорти (пелюшка). Оптимальна температура для утворення вегетативних органів гороху - 12-16°С, генеративних - 16-20°С. Температура понад 26°С негативно впливає на величину і якість урожаю .Вимоги до вологи. До вологи горох вимогливий. Для набубнявіння і проростання насінню потрібно 110-115%, а мозкових сортів до 150% води від його маси. Найкращі умови для росту складаються при випаданні 450-600 мм за рік, а вологість ґрунту становить 70-80% найменшої вологоємкості. Найбільш вимогливі рослини гороху до забезпечення вологою у фазі бутонізації, цвітіння і формування бобів. У посушливі роки тривалість вегетації гороху може скорочуватись у півтора рази. Найстійкіші проти посухи ранньостиглі сорти, які встигають сформувати урожай, використовуючи зимові запаси вологи в ґрунті. Разом з тим, надмірна вологість під час цвітіння і утворення плодів призводить до надмірного росту вегетативної маси, взаємозатінення рослин, внаслідок чого насіння формується дрібним. За посухостійкістю горох переважає боби, вику і люпин, але поступається сочевиці, нуту і чині. Незважаючи на те, що горох не належить до посухостійких культур, його можна вирощувати у відносно посушливих умовах. Це можливо завдяки глибокому проникненню добре розвинутої стрижневої кореневої системи. Транспіраційний коефіцієнт 400-600. Внесення фосфорних і калійних добрив скорочує витрати води на 6-10%.Вимоги до світла. Горох - світлолюбна культура і належить до рослин довгого дня. Недостатня кількість світла дуже пригнічує його розвиток. Стебла витягуються, вилягають, слабше розвивається коренева система, менше зав'язується плодів, зменшується врожайність. Фотоперіодична реакція гороху тісно пов'язана з спектральним складом світла. У світлі довгого дня переважають довгохвильові промені, що сприяє прискореному розвитку гороху, значно підвищує його врожай. Вимоги до ґрунту. Горох - культура високородючих ґрунтів. Найвищі врожаї одержують на чорноземах, сірих лісових і окультурених дерново-підзолистих ґрунтах. Реакція ґрунтового розчину (рН 6,8-7,4) має бути нейтральною. В ґрунті повинно бути достатньо гумусу, вапна, фосфору, калію та мікроелементів молібдену і бору. На важких, дуже щільних і кислих ґрунтах коренева система розміщується неглибоко, пригнічується життєдіяльність бульбочкових бактерій. Непридатні для вирощування гороху важкі, глинисті, кислі, перезволожені ґрунти. На легких, бідних ґрунтах горох посівний забезпечує низьку врожайність, вони більш придатні для вирощування гороху польового (пелюшки).

22.БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СОЇ. Вимоги до температури. Соя - теплолюбна культура, її вирощують на великій території - від екватора і майже до 54° пів­нічної широти. Мінімальна температура проростання насіння 7-8°С, достатня - 12-14°С, оптимальна - 15-20°С. Сходи витримують приморозки до мінус 2-3°С. Сою висівають при переході температури повітря вище 15°С. До тепла соя вимоглива впродовж вегетації, особливо під час цвітіння і достигання. Оптимальна середньодобова температура росту в цей період 18-25°С. За температури 10-13°С достигання затримується. Тривалість вегетаційного періоду - 120-150 днів. Для нормального розвитку сої необхідна сума активних температур (вище 15°С) на рівні 1800 градусів. За узагальненими даними багатьох авторів, для формування репродуктивних органів середньодобова температура 18-19°С є сприятливою, а 21-23°С - оптимальною. Для цвітіння - мінімальна становить 16-18°С, сприятлива 19-21°С, оптимальна-22-25°С. Для формування бобів і насіння - 13-14°С - мінімальна, 17-18°С - сприятлива і 20-23°С - оптимальна. Для достигання - 8-9°С -мінімальна, 13-16°С - сприятлива і 18-20°С - оптимальна. Вимоги до вологи. Соя належить до середньостійких до посухи рослин. Менше вологи соя використовує у період від сходів до початку цвітіння. При проростанні насіння сої поглинає 130—160% і більше вологи від своєї маси. Після сходів у сої інтенсивнорозвивається коренева система і дуже повільно надземна маса,тому випаровування води в цей час незначне. Найбільше вологи рослинам потрібно під час цвітіння і росту бобів. Нестача води призведе до опадання бутонів, квіток, плодів, зменшення маси насінин і врожаю. Транспіраційний коефіцієнт сої високий - 520-600. Вимоги до світла. Соя відноситься до культур короткого дня і дуже чутлива до зміни тривалості освітлення.

Вирощування її у північних районах зумовлює збільшення тривалості фаз розвитку рослин і зниження продуктивності. На півдні, де світловий день коротший, соя розвивається швидше, що спричинює скорочення вегетаційного періоду. На зріджених посівах боби формуються на незначній висоті від землі, що призводить до втрат при збиранні. У дещо загущених посівах рослини менше гілкуються, боби розміщуються на стеблі вище, втрати при збиранні зменшуються до мінімуму. Значною мірою освітленість зменшується на забур'янених посівах, що призводить до різкого зниження врожаю. Найбільш згубно впливають бур’яни на рослини сої в перші 40—50 днів їх росту, коли у вузлах стебла закладаються генеративні органи .Вимоги до ґрунту. Найкращими ґрунтами для сої є чорноземи, темно-сірі та каштанові. Найбільш придатні для сої ґрунти з нейтральною реакцією (рН 6,5-7,0), родючі з високим вмістом органічних речовин. Непридатні для неї солонуваті важкі і дуже легкі, кислі і заболочені ґрунти. Зона вирощування сої на незрошуваних землях включає Вінницьку, Черкаську, Чернігівську, Кіровоградську, Хмельницьку, Тернопільську, Закарпатську, Київську області та райони з кращою вологозабезпеченістю Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської, Одеської, Харківської областей. У південних і східних областях соя може з успіхом вирощуватись на зрошуваних землях. Сорти ультраскоростиглі і скоростиглі можна вирощувати у сприятливих районах Західного Лісостепу та Полісся.

23.БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЧКИ. гречка - однорічна трав`яниста рослина родини гречкових. В онтогенезі проходить такі фенологічні фази: проростання насіння, сходи, гілкування, бутонізація, цвітіння, плодоутворення, достигання. Сходи з`являються через 6-10 днів після сівби, через 8-10 днів від сходів починається гілкування і майже одночасно з ним - бутонізація. Цвітіння настає через 18-28 днів від появи сходів і продовжується 30-35 днів і більше. Отже, на рослині одночасно є бутони, квітки, плоди, які тільки формуються, і стиглі плоди. Плід достигає через 25-30 днів після розкриття квітки і запліднення. Маса 1000 плодів (горошків) диплоїдних сортів 20-30г, тетраплоїдних - 30-45г, плівчастість - 16-30%, вихід крупи - 60-75%. Вегетаційний період -70-90 днів. Коренева система гречки слабко розвинена, складає 7-10% від маси рослини, проникає в грунт на 70-90см; основна маса коренів розміщується в шарі до 30см. Коренева система має високу засвоювальну здатність. Це пояснюється тим, що вона виділяє багато мурашиної, щавлевої, лимонної, оцтової кислот, які розчиняють важкорозчинні сполуки і сприяють засвоєнню елементів живлення з важкорозчинних сполук. Тому добре росте при рН 5-7 на всіх грунтах, в т. ч. на осушених торфовищах, окрім засолених, кислих та важких глинистих запливаючих. На 1ц зерна виносить з грунту 3-4.5 кг азоту, 1.3-2.6 фосфору, 3.6-7.2 калію. Вибаглива до температурного режиму і освітлення. Насіння починає проростати при температурі 6-7°C. Сходи при температурі 7-8оС з'являються через 18-20 днів, при 12°C- через 10, при 15°C- через 7-8 днів. Сходи гинуть при мінус 1.5-2°C, При температурі 12-13°C рослини ще кволо ростуть і розвиваються, а вже при 27°C знову пригнічуються, особливо у фазі цвітіння. Нектарники висихають, погіршується запліднення, рослини скидають напівсформовані плоди, утворюється багато невиповнених плодів - "рудяку". Погано, якщо в цей період стоїть і прохолодна дощова погода. Кращими є температури близькі до 20°C. В період цвітіння і плодоутворення крвщими є температури -20-25°C, при мінливій хмарності і відносній вологості повітря близько 60%. Вимоглива до вологи особливо з початком цвітіння. Транспіраційний коефіцієнт - 450-550. Під час проростання насіння поглинає невелику кількість води -40-50% від власної маси. Перехреснозапильна рослина, пилок переноситься бджолами. На рослині утворюється від 500-600 до 1500-2000 квіток. Повноцінні плоди утворюють 10-15% квіток. Добрий медонос- 60-100кг меду з 1га.

24.БІОЛОГЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОСА

В онтогенезі просо проходить 12 етапів органогенезу і такі фенологічні фази: проростання насіння, сходи (через 7-9 після сівби), кущення (через 15-20 днів після сходів), стеблування (через 10-15 днів після початку кущення) , викидання волоті (через 10-15днів від пачатку трубкування), цвітіння (через 3-5 днів), формування зернівок і дозрівання. Цвітіння в межах волоті продовжється 13-18 днів, а в межах поля - 30-40днів. Така ж тривалість достигання зерна в межах волоті і поля. Вегетаційний період скоростиглих сортів 60-80 днів, пізньостиглих - 100-120. На час достигання солома сира і частково зелена. У проса добре розвинена коренева система, яка має слабку засвоювальну здатність. Продуктивна кущистість рослин 2-5, маса 1000 зеренівок 5-9г, плівчастість - 20-30%, вихід пшона - 65-85%. Просо теплолюбна жаростійка рослина. Біологічний мінімум проростання насіння - 8-10°C, для з`явлення сходів - 10-11°C. Сходи при мінус 3-5°C гинуть. Мінімальна температура для цвітіння - 15-17°C, оптимальна - 20-24°C, рослина посухостійка. Температури 30-40°C витримує краще, ніж хлібні колосові і овес. Транспіраційний коефіцієнт - 140-290. Оптимальна вологість грунту 60-80% НВ. Критичний період до вологи настає за 20 днів до викидання волотей і продовжується до кінця цвітіння. Дефіцит вологи в цей період спричиняє стерильність колосків. Рослина світлолюбна. Недостатнє освітлення посилене низькими температурами у період формування генеративних органів(трубкування, викидання волотей) спричиняє стерильність колосків Дуже вимогливе до грунтів. Найбільш придатні для нього чисті від бур'янів структурні грунти з високим вмістом легкорозчинних поживних речовин: чорноземні, каштанові, сірі лісові грунти легкого і середнього механічного складу з рН5,5-7,5. Для формування 1ц зерна забирає з грунту 2,9-3,3 кг азоту, 1-1,5 кг фосфору, 2-3 кг калію.

25.БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КУКУРУДЗИ. Вимоги до тепла. Кукурудза - теплолюбна культура. Мінімальна температура проростання насіння - 8-10°С, сходи з'являються за 10-12°С. При висіванні в холодний ґрунт (< 8°С) насіння проростає дуже повільно, набубнявіле насіння не сходить, різко знижується польова схожість. У фазі 2-3 листків витримує приморозки до -2°С. Сходи кукурудзи гинуть за -3°С. Небезпека повернення весняних приморозків в Україні існує і припадає один раз на 5-6 років. Якщо зниження температури (нижче -5°С) триває кілька годин, то кукурудза вимерзає незалежно від фази розвитку. Перспективними є виведені селекціонерами біотипи кукурудзи, що здатні проростати за температури 5-6°С. Найменші ранні осінні приморозки пошкоджують листки і рослину в цілому.Необхідно зазначити, що в останні роки, в зв'язку з поширенням кукурудзи у північні регіони, створено нові ранньостиглі гібриди. Вони відзначаються високою холодостійкістю. При зниженні температури інкрустоване насіння може лежати в ґрунті 25-30 днів і здатне прорости після потепління.У літній період вегетації за температури 14-15°С ріст рослин сповільнюється, а за 10°С вони не ростуть. У фазах сходи - викидання волотей оптимальна температура для росту і розвитку - 20-23°С. До появи генеративних органів підвищення температури до 25-30°С не шкодить кукурудзі. У фазі цвітіння підвищення температури понад 25°С негативно впливає на запліднення рослин. Максимальна температура, за якої припиняється ріст кукурудзи, становить 45-47°С.Сума активних температур, за яких достигають ранньостиглі гібриди, становить 2100-2200°, середньоранні і середньостиглі -2400-2600° і пізньостиглі - 2800-3200°. Є декілька варіантів поділу гібридів за групами стиглості. Вимоги до вологи.Кукурудза належить до посухостійких культур. Завдяки сильному розвиткові кореневої системи, вона використовує вологу з більшої площі і глибших горизонтів ґрунту. На формування одиниці сухої речовини вона витрачає води в два рази менше, ніж пшениця. Транспіраційний коефіцієнт 250. Проте високі врожаї зеленої маси і зерна, спричинюють більшу потребу у воді, ніж у зернових культур. За вегетаційний період кукурудза потребує 450-600 мм опадів. 1 мм опадів дає можливість одержати 20 кг зерна на 1 га. Кукурудза менш вимоглива до вологи у першій половині вегетації. До формування 7-8-го листка випадки нестачі вологи для росту кукурудзи майже не спостерігаються. Найбільше вологи для рослин потрібно за 10 днів до викидання волотей, коли йде інтенсивний ріст стебла (добовий приріст може досягати 10-14 см) і нагромаджуються сухі речовини. На цей критичний період припадає 40-50% загального водоспоживання. Через 20 днів після викидання волотей потреба у волозі зменшується. Багато води кукурудза використовує під час наливання зерна. Вона ефективно використовує опади у другій половині літа. Кукурудза погано переносить перезволоження ґрунту, різко зменшуючи врожайність. Через нестачу кисню у перезволоженому ґрунті сповільнюється надходження фосфору в корені, що погіршує білковий обмін.Вимоги до світла. Кукурудза - світлолюбна рослина короткого дня. Погано переносить затінення. У надмірно загущених посівах розвиток рослин затримується, зернова продуктивність зменшується. Рослини швидше вегетують при 8-9-годинному світловому дні. При тривалості дня 12-14 год. затягуються строки дозрівання кукурудзи. Вона потребує більше сонячної енергії, ніж інші зернові.Вимоги до ґрунту. Високі врожаї кукурудза дає на чистих,добре аерованих ґрунтах з глибоким гумусним шаром. Вона середньовимоглива до родючості ґрунту, за правильного обробітку ґрунту та удобрення добре росте на більшості типів ґрунтів. Оптимальна реакція ґрунтового розчину нейтральна або слабо-кисла (рН 5,5-7,0). Малопридатні для вирощування кукурудзи холодні, заболочені, кислі, важкі глинисті, засолені та торфові (де часто не вистачає міді) ґрунти.

26.БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РИСУ. Рис - досить теплолюбна рослина тропічного поясу Південно-Східної Азії. Для проростання насіння і появи сходів потрібна температура 13-16°С. Зниження температури до мінус 1°С при появі сходів може спричинити їх загибель. Мінімальна температура у фазі кущіння 15-18°С, цвітіння - 18-20°С, на початку достигання - 19-25°С. Оптимальна температура для росту рослин - 25-30°С, максимальна - 35-37°С. Зниження температури до 10°С у період молочної стиглості призводить до припинення вегетації. При температурі нижче 17-18°С він не достигає. Сума ефективних температур для скоростиглих сортів рису становить 2200°С, пізньостиглих - 3200°С. Тривалість вегетаційного періоду ранньостиглих сортів - 90-100 днів, пізньостиглих - 130-140 днів. Вимоги до температури. Рис вирощується як культура, що затоплюється шаром води. Висока потреба рису у воді зумовлена особливостями розвитку кореневої системи, зокрема, недостатньою кількістю кореневих волосків і малою всмоктуючою силою коренів та листків. На різних етапах вегетації рису потрібна неодинакова кількість води. При проростанні зерно поглинає лише 25-26% води від своєї маси. Після накільчування посилюється дихання, потреба насіння у кисні набагато зростає і за його відсутності в затопленому грунті проростаючі насінини гинуть. Тому після сівби в період від набубнявіння до накільчування насіння (10-15 днів), поле може бути затоплене шаром води 5-10 см впродовж 5 діб. Після накільчування і утворення колеоптиле довжиною 3-5 мм воду з чеків треба відвести. Сходи з'являються без шару води. Вимоги до вологи У фазі кущіння при утворенні стеблових коренів уже потрібний невеликий шар води (3-5 см), оскільки вузол кущіння формується майже біля поверхні грунту. Після появи сходів корені рису забезпечуються киснем з атмосфери з допомогою добре розвинутих повітроносних тканин, а пізніше втягують повітря через стебло. Під час виходу у трубку і викидання волотей потреба рису у воді максимальна. Його можна затоплювати шаром води 10-12 см, а пізніше збільшувати товщину шару до 15-20 см. Рослини мають бути вкриті на 1/3 висоти. Шар води 12-15 см тримають до фази молочної стиглості. У восковій фазі чеки звільняють від води для просушування грунту перед збиранням врожаю. Шар води на полі покращує тепловий режим і умови мінерального живлення, промиває засолені грунти, сприяє боротьбі з бур'янами, створює добрі умови для росту рослин рису.

Вимоги до світла Рис -світлолюбива культура короткого дня. Швидше розвивається при тривалості світлового дня 9-12 годин. Він потребує інтенсивного сонячного освітлення. Тривала похмура погода спричинює неповне достигання цієї культури.

Вимоги до грунту Кращими для нього є родючі грунти з слабокислою реакцією (рН 5,5-6,5). Рис добре переносить середню засоленість грунту. Найбільш придатні для вирощування рису наносні грунти річкових долин , що добре утримують воду. Непридатними є сильно заболочені, а також легкі піщані грунти.

28. БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СОРГО. Вимоги до температури. Сорго найбільш теплолюбна рослина серед хлібів другої групи. Насіння проростає при мінімальній температурі 12-13 С. Сходи сорго дуже чутливі до низьких температур. Вони гинуть при температурі мінус 2°С. Сорго добре росте і розвивається при температурі 30-35°С, легко переносить спеку до 40°С. Для його дозрівання потрібна сума ефективних температур 2200-2500°С. Вимоги до вологи. Сорго - одна з найбільш посухостійких рослин. Транспіраційний коефіцієнт його 150-200. Разом з тим позитивно реагує на зрошення підвищенням урожайності. Добре використовує вологу опадів другої половини літа початку осені. Надзвичайно стійке до ґрунтової і повітряної посухи. Вимоги до грунтів. Сорго не вимогливе до ґрунтів, добре росте на важких і легких ґрунтах. Найбільш придатними для нього є добре прогріті, пухкі, аеровані ґрунти. Переносить підвищену засоленість ґрунтів. На початку вегетації, як і всі просовидні хліба, росте повільно (4-5 тижнів) і пригнічується бур'янами. Вимоги до світла. Сорго - світлолюбна, перехреснозапильна культура короткого дня. Вегетаційний період триває від 90 до 115 днів.

29.Біологічні особливості картопліРозмножується вегетативно — бульбами, а також насінням (для одержання нових сортів та інколи в сучасних технологіях). Має надземне трав'янисте стебло і підземні пагони-столони, які на кінцях потовщуються і утворюють бульби. Картопля досить вимоглива до клімату, проте велика різноманітність сортів дає змогу вирощувати її майже на всій території України. Бульби картоплі починають проростати при температурі 8-10°С. Картопля не витримує низької температури і при мінус 1 -2°С гине. Найкраще рослини ростуть при температурі 20°С, а бульби — при 15-18°С. Якщо тривалий час стоїть спекотна погода (температура понад 30°С), то бульби не утворюються. В умовах високої температури якість бульб погіршується, вони передчасно старіють, а після випадання дощів з їхніх вічок починають рости столони, на яких утворюються нові бульби. Тому для утворення бульб оптимальною є температура ґрунту близько 20°С, за якої асиміляція вуглецю відбувається найбільш інтенсивно. Після формування бульб рослинам потрібна температура ґрунту 15-18°С. Ці особливості покладені в основу боротьби з виродженням картоплі.за допомогою літнього садіння. Картопля досить вимоглива до вологи. Оптимальним запасом вологи в ґрунті для неї є 70-85% найменшої вологоємкості (НВ). Протягом вегетаційного періоду потреба рослин у волозі змінюється. У першій фазі росту картоплі потрібно значно менше вологи, ніж у період бутонізації, цвітіння і бульбоутворення. Але надмірна кількість опадів (вологи) саме у період бульбоутворення призводить до розростання бульб і утворення на них наростів (діток), насамперед на передчасно достиглих бульбах. Транспіраційний коефіцієнт картоплі значною мірою залежить від метеорологічних умов і коливається в межах 300-600 г води на 1 г сухої речовини. За своїми біологічними особливостями вона потребує хорошої аерації ґрунту, оскільки коренева система і столони поглинають багато кисню з ґрунтового повітря. У надмірно зволоженому, щільному ґрунті вміст кисню знижується до 2% і нижче, а вміст вуглекислоти зростає до такого рівня, що бульби задихаються і загнивають. Першою ознакою нестачі повітря є поява на поверхні шкірочки бульб (на сочевичках) білих горбочків. У таких випадках слід вжити заходів для поліпшення аерації — провести глибоке розпушування. Картопля — культура "пухких" ґрунтів. Найбільш придатні для неї легкі та супіщані, суглинкові ґрунти, в які легко проникає волога та повітря і які містять достатню кількість поживних речовин. Щільність ґрунтів для гарного росту і розвитку рослин повинна бути в межах 1-1,2 г/см.куб. На щільних, важких ґрунтах поява сходів затримується на 5-6 днів, рослини відстають у рості, мають меншу асиміляційну поверхню, знижується врожайність, а бульби деформуються, коренева система поверхнева і погано розвивається. Картопля найкраще росте при слабокислій і нейтральній реакції ґрунтового розчину (рН 5,2-7). Важкі карбонатні ґрунти мало придатні для картоплі. 

30.біологічні особливості квасоліВ Україні в польовій культурі поширена квасоля звичайна (Phaseolus vulgaris Savi) (рис. 48). На присадибних ділянках трапляється квасоля багатоквіткова (Phaseolus multiflоrus Wild). Квасоля звичайна — одна з найбільш теплолюбних культур серед зернобобових. Насіння її починає про­ростати при 10 °С, сходи нормально ростуть лише при 12 — 14 °С і гинуть при незначних заморозках — мінус 0,5 — 1 °С. У період веге­тації оптимальною для росту й розвитку квасолі є температура 22 — 25 °С.Для проростання насіння квасолі потрібно багато вологи — близь­ко 105 % від його маси, проте сходи добре витримують посуху. Дуже чутлива квасоля до нестачі вологи в ґрунті та повітряної посухи в період цвітіння — достигання (обпадають квітки, зав'язі). Найспри­ятливішою вологістю ґрунту в період вегетації є 70 — 80 % НВ.Кращими ґрунтами для квасолі є легкі за механічним складом чорноземи з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6,5 - 7,5). На важких, кислих, заболочених або надто легких піщаних ґрунтах рослини ростуть погано.Квасоля — світлолюбна культура, проте добре розвивається і при затіненні. Більшість форм звичайної квасолі — рослини короткого дня. За тривалістю вегетаційного періоду сорти поділяються на ранні, які достигають за 75 - 85 днів, середньостиглі (85 - 100) і пізньостиглі (100 — 120 днів і більше).

31.Біологічні особливості люпину білого Люпин — Одно- або ба­гаторічна трав'яниста рослина. В СНД поширені три види одноріч­ного люпину: синій, або вузьколистий (L. agnustifolius), жовтий (L. luteus) і білий (L. albus) та один вид багаторічного люпину (L. poly-phyllus). Як декоративну рослину вирощують люпин мінливий (L. mutabilis). Заслуговує на увагу як перспективний вид за високий вміст жиру в насінні (15 — 20 %). У виробничих посівах України ви­рощують однорічні види кормового липину — переважно жовтий та білий (рис. 47).Серед вирощуваних люпинів найбільш вибагливий до тепла на початку вегетації люпин білий, насіння якого починає проростати при температурі ґрунту близько 4 — 6 °С, сходи витримують знижен­ня температури до мінус 3 — 4 °С. Насіння жовтого люпину пророс­тає при 3 — 5 °С, а сходи виживають при заморозках до мінус 4 — 5 °С. Найменш вибагливий до тепла люпин вузьколистий. Його на­сіння проростає при температурі 2 — 4 °С і сходи не гинуть навіть з настанням заморозків до мінус 6 — 8 °С.У період вегетації всі види люпинів, насамперед білий, форму­ють високий урожай насіння при достатньо високих сумах ефектив­них температур, зокрема вузьколистий — при сумі температур 2400 °С, жовтий — 2600 °С, білий — 2800 °С.

32.Біологічні особливості нуту Нут (баранячий горох, пухирник — Cicer arietinum L.) — однорічна рослина з ребристим прямостоячим стеблом. Боби однонасінні — здуті, овальні, сильно опуклі, не тріскаються. Маса 1000 насінин 100 — 600 г. Самозапиль­на рослина (рис. 49).Розрізняють чотири підвиди нуту. Найпоширеніший підвид євразійський (ssp. eurasiaticum G. P.) — середньої висоти рослина (60 - 80 см). Маса 1000 насінин 200 - 300 г.Холодостійкий, насіння починає проростати при температурі ґрунту 2-4 °С, а дружні сходи з'являються при 4 - 8 °С. Витримує весняні й осінні заморозки до мінус 8—10 °С, а зимуючі форми (в Середній Азії, Закавказзі) при осінній сівбі під снігом витримують морози до мінус 25 °С. Під час вегетації (цвітіння, достигання) дуже вибагливий до тепла. Добре витримує повітряну й ґрунтову посуху, при надлишку вологи уражується фузаріозом, аскохітозом. Має доб­ре розвинену кореневу систему. Економно витрачає вологу. Транс­піраційний коефіцієнт нуту 320 — 360.До ґрунту нут невибагливий. Він добре росте на супіщаних лег­ких суглинках, а також на піщаних і солонцюватих ґрунтах. Кра­щими для нього є ґрунти чорноземні й каштанові.

33.Біологічні особливості сочевиціСочевиця культурна, або харчова, — Ervumlens L. (Lens eckulenta Moench) — однорічна, низькоросла рослина (30 - 70 см). Стебло витке, борознисте, схильне до вилягання. Є два види культурної сочевиці: крупно- і дрібнона­сінна (ssp. Macrosperma Bar i ssp. Mіcrosperma) відповідно з масою 1000 насінин 48 - 52 і 32 - 35 г.Сочевиця є середньовибагливою до тепла. Насіння її проростає при температурі 4-5 °С, а сходи пошкоджуються заморозками мі­нус 5 - 6 °С. У період вегетації сприятливою температурою для рос­ту і розвитку сочевиці є близько 20 °С. До вологи сочевиця вибаглива на початку росту — при бубнявінні і проростанні насіння. Коли рослини зміцніють і утворять достатньо розвинену кореневу систе­му, то добре витримують посуху, чим і пояснюється поширення со­чевиці в посушливих умовах Степу.Кращі ґрунти для цієї культури — чорноземи, суглинисті й супі­щані з підвищеним вмістом вапна. Погано росте вона на кислих, низинних та заболочених ґрунтах.На початку вегетації росте повільно, що є причиною сильного пригнічення рослин бур'янами.Належить до рослин довгого світлового дня. Вегетаційний період у поширених сортів сочевиці становить 85 — 110 днів.

34.Біологічні особливості бобів кормових Боби — Vicia faba L. (Vaba vulgaris Moench) — однорічна рослина 60-170 см заввишки (рис. 51). Походять із Середземномор'я. Розрізняють три різновиди: дрібнонасінні (маса 1000 зерен 200 - 450 г) високорослі, середньо- і пізньостиглі (105 - 140 днів); середньонасінні (маса 1000 зерен 500 — 700 г) середньо- і пізньостиглі (110 — 140 днів); крупнонасінні (насіння плоске, маса 1000 зерен 800 - 1300 г) скоростиглі (95 - 105 днів).Кормові боби невибагливі до тепла. Насіння їх проростає при тем­пературі ґрунту 3 - 4 °С, а молоді сходи витримують весняні замороз­ки до мінус 3 — 5 °С і гинуть лише при температурі мінус 6 - 7 °С. У період ве­гетації боби нормально розвиваються при 15 - 18 °С. Температура вище 30 °С пригнічує рослини.При вирощуванні бобів на насіння, особливо пізньостиглих сортів, треба враховувати, що у фазі зелених бобів рослини ушкоджуються осінніми замо­розками, внаслідок чого може утворю­ватись морозобійне зерно з низькими товарними й посівними якостями.Боби досить вибагливі до вологи, особливо під час проростання насіння, на бубнявіння якого потрібно води не менше 110 — 120 % від їх маси. Висока вибагливість до ґрунтової вологи зберіга­ється у бобів до фази повного цвітіння.

Боби погано витримують повітряну посуху. Транспіраційний коефіцієнт їх високий — 700 - 800.

Досить вибагливі боби також до ґрунтів. Вони краще ростуть на родючих, багатих на органічну речовину і достатньо вологих ґрун­тах з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6 — 7).

Кормові боби належать до рослин довгого світлового дня. Залеж­но від сорту й метеорологічних умов вегетаційний період у них ко­ливається від 95 до 100 і навіть до 140 днів

35.Господарське значення жита озимогоОзиме жито в нашій країні є другою ва­жливою після пшениці культурою. Продовольча цінність його ви­значається значним вмістом в зерні білків (12,8 %) та вуглеводів (69,1%).Наявність у житньому хлібі повноцінних білків, багатих на не­замінні для людей амінокислоти, особливо на лізин, аргінін та ін., великої кількості легкозасвоюваних вуглеводів, а також дуже важ­ливих вітамінів (А, В1 В2, В3, В6, РР, С), значна калорійність (1 кг житнього хліба забезпечує людину 2481,2 ккал) свідчать про його високу поживність як продукту харчування, особливо при виконан­ні людиною фізичної праці. Слід додати також, що, з'їдаючи 500 г житнього хліба, людина повністю забезпечує себе залізом і фосфо­ром та на 40 % — кальцієм.У складі зерна жита є ненасичені жирні кислоти, що здатні роз­чиняти холестерин в кровоносній системі людини, який викликає важке захворювання — атеросклероз. Завдяки цьому лікарі реко­мендують людям старшого віку вживати житній хліб як профілак­тичний засіб від можливого захворювання.Житній хліб має підвищену кислотність, яка зумовлена життєді­яльністю молочних бактерій. Це надає йому приємного смаку і за­паху та інших цінних кулінарних ознак.Проте в зерні жита менше, ніж пшениці, міститься клейковини (8 — 26 %), яка, крім того, більш рухлива і гірше розтягується. Тому житній хліб менш об'ємний і швидше черствіє.Житнє борошно часто використовують як домішку до пшеничного при випіканні популярних сортів хліба. Наприклад, відомий Україн­ський хліб залежно від сорту має у своєму складі від 80 до 20 % жит­нього та від 20 до 80 % пшеничного борошна.виготовлення парникових мат, корзин, паперу, саману.

36.Господарське значення пшениці озимоїСеред найважливіших зернових культур озима пшениця за посівними площами займає в Україні перше міс­це і є головною продовольчою культурою. Це свідчення великого народногосподарського значення озимої пшениці, її необхідності у задоволенні людей високоякісними продуктами харчування.Основне призначення озимої пшениці — забезпечення людей хлібом і хлібобулочними виробами. Цінність пшеничного хліба ви­значається сприятливим хімічним складом зерна. Серед зернових культур пшеничне зерно найбагатше на білки. Вміст їх у зерні м'якої пшениці залежно від сорту та умов вирощування становить у середньому 13 — 15 %. У зерні пшениці міститься велика кількість вуглеводів, у тому числі до 70 % крохмалю, вітаміни В1, В2 РР, Е та провітаміни А, D, до 2 % зольних мінеральних речовин. Білки пше­ниці є повноцінними за амінокислотним складом, містять усі неза­мінні амінокислоти — лізин, триптофан, валін, метіонін, треонін, фенілаланін, гістидин, аргінін, лейцин, ізолейцин, які добре засво­юються людським організмом. Проте у складі білків недостатньо таких амінокислот, як лізин, метіонін, треонін, тому поживна цін­ність пшеничного білка становить лише 50 % загального вмісту біл­ка. Це означає, наприклад, що при вмісті білка в зерні 14 % ми ви­користовуємо його лише 7 %. Тому так важливо вирощувати високо-білкову пшеницю. 400 — 500 г пшеничного хліба та хлібобулочних виробів покриває близько третини всіх потреб людини в їжі, поло­вину потреби у вуглеводах, третину (до 40 %) — у повноцінних біл­ках, 50 — 60 % — у вітамінах групи В, 80 % — у вітаміні Е. Пшенич­ний хліб практично повністю забезпечує потреби людини у фосфорі і залізі, на 40 % — у кальції.

Співвідношення білків і крохмалю у зерні пшениці становить у середньому 1:6 — 7, що є найбільш сприятливим для підтримання нормальної маси тіла і працездатності людини.

Пшеничний хліб відзначається високою калорійністю — в 1 кг його міститься 2000 — 2500 ккал, що свідчить про його високу пожи­вність і як надійне джерело енергії.

Особливо якісні хліб та хлібобулочні вироби одержують із борош­на сортів сильних пшениць, які належать до виду м'якої пшениці. За державним стандартом, зерно таких пшениць, які за класифіка­цією належать до вищого, першого та другого класів, містить відпо­відно 36, 32 і не менше 28 % сирої клейковини першої групи і має натуру не менше 755 г/л, скловидність — не нижче 60 %, а хлібопе­карська сила борошна

37. Господарське значення. Тритикале — новий рід у родині злакових. Створене селекціонерами схрещуванням пшениці й жита ще наприкінці ХІХ ст. в Німеччині. Залежно від підбору компонентів для схрещування тритикале може бути дво- або тривидовим гібридом.

За вмістом білка в зерні тритикале переважає пшеницю на 1 — 2, жито — на 3 — 5 %. Білки його повноцінні за амінокислотним складом.

Зерно тритикале, яке за протеїновою поживністю переважає пшеничне на 9,5 %, ячмінне та кукурудзяне — майже на 40 %, особливо ціниться у тваринництві. Використовують його переважно як високоякісний компонент комбікормів. У хлібопекарській промисловості воно не набуло достатнього поширення. Хліб з його борошна розпливчастий, малого об'єму. Зрідка борошно застосовують як домішку (20 — 30 %) до пшеничного при випіканні деяких сортів хліба. Із борошна тритикале виготовляють різні кондитерські вироби — печиво, бісквіти тощо.

Кормові сорти тритикале вирощують на зелений корм, силос, для виготовлення трав'яного борошна, кормових гранул. Солому згодовують тваринам як грубий корм.

Вирощують тритикале в Україні поки що на обмеженій площі (до 100 тис. га). Пояснюється це тим, що у нього при достиганні легко обламується колосся і утруднюється збирання; в окремі роки спостерігається також значна череззерниця і зерно формується щуплим.

Основними районами поширення тритикале в СНД є Північний Кавказ, Центральночорноземна зона Росії та Україна, включаючи Степ, Лісостеп і Полісся. За сприятливих умов вирощування і дотримання високої агротехніки урожайність зерна тритикале досягає 50 - 60 ц/га, зеленої маси 450 - 550 ц/га.

Тритикале є проміжною між пшеницею і житом формою рослин. Колос поєднує в собі багатоколосковість жита з багатоквітковістю колоска пшениці. Цінні ознаки тритикале — крупне зерно з високим вмістом білка (13— 18 %) та лізину, комплексний імунітет до грибних захворювань, висока зимостійкість, великий потенціал продуктивності, здатність рости на бідних ґрунтах та ін.

38. ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Ячмінь озимий вирощують як продовольчу (круп'яну) і кормову культуру. Ячмінна солома — цінний корм для великої рогатої худоби. Зерно ячменю озимого містить мало білка, тому його використовують у пивоварній промисловості.

Збирають озимий ячмінь раніше, ніж інші зернові культури, що дає змогу краще використовувати у господарствах робочу силу і техніку. У передових господарствах і на сортодільницях вирощують по 45—60 ц/га зерна ячменю озимого. Ячмінь озимий у районах його вирощування часто врожайніший, ніж ярий.

Зерно озимого ячменю, яке містить у середньому понад 12 % білка, до 65 % БЕР, близько 2,1% жиру, використовують як концентрований корм (в 1 кг його 1,2 корм. од. і 100 г перетравного протеїну), для виробництва круп, а також у пивоварній промисловості; солому (в 1 ц 36 корм. од.) і полову згодовують худобі у вигляді грубих кормів. Вирощують його також у зеленому конвеєрі.

Озимий ячмінь має певні переваги над ярим: при нормальній перезимівлі більш урожайний; достигає раніше, ніж ярий ячмінь (на 10 — 16 днів), що дає змогу поліпшити забезпечення тварин концентратами у період літнього вичерпання минулорічних резервів зерна.

Загальна посівна площа озимого ячменю в СНД становить близько 2 млн га (1990 р.), у тому числі в Україні 300 - 400 тис. га (1996 р.), що свідчить про його велике народногосподарське значення.

Середня врожайність зерна озимого ячменю в СНД сягає 34 ц/га (1990 р.), в Україні — понад 37 ц/га (1990 р.). У роки, сприятливі для перезимівлі озимого ячменю, урожайність зерна становить 50 — 55 ц/га. На сортодільницях України вона сягає 79,7 - 83,8 ц/га.

В СНД озимий ячмінь як недостатньо зимостійка культура поширений у південних районах — на Північному Кавказі, в Закавказзі, Середній Азії та Україні (переважно у південних і західних областях).

39. ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Ячмінь використовують як продовольчу, технічну і кормову культуру. З нього виготовляють крупу і борошно. Зерно ячменю широко використовують у пивоварній і спиртовій промисловості. Так, 100 кг зерна ячменю відповідають 120, а100 кг ячмінної соломи — 35 кормовим одиницям.

Ячмінь є однією з найцінніших фуражних культур. Однак найцінніше зерно в ячменю, вирощеного в південних районах України. Солома і полова ячменю — грубий корм, який за поживністю перевершує солому і полову пшениці.

Зерно ячменю широко застосовують для годівлі свиней, великої рогатої худоби, овець. Якщо тваринам згодовувати ячмінну дерть, то підвищується якість м'яса, молока і масла. Ячмінь вирощують також на зелений корм у сумішках з викою, горохом та іншими культурами.

У гірських і північних районах ячмінне борошно використовують для випікання хліба. Внаслідок незначного вмісту клейковини воно має низькі хлібопекарські якості: ячмінний хліб важкий, швидко висихає і кришиться. Однак незначну кількість (20%)ячмінного борошна можна добавляти до житнього або пшеничного.

Ячмінь — високоврожайна культура. Врожайність інтенсивних сортів ярого ячменю часто вища, ніж інших зернових. Певною мірою пояснюється це тим, що вирощують ячмінь на кращих землях і після добрих попередників у сівозміні. У передових господарствах Рівненської, Волинської, Тернопільської і Львівської областей врожайність його становить 50—60 ц/га.

Ячмінь у культурі відомий давно. За 5000 років до н. е. його вирощували в Єгипті, Китаї та інших країнах. На території України він відомий за 3000 років до н. е.

За посівними площами і валовим збором зерна ячмінь займає четверте місце серед зернових культур. Загальна світова площа під цією культурою становить близько 60 млн га. Багато ячменю вирощують у США, Канаді, Індії, КНР, Іспанії, Франції та інших країнах. В Україні ярий ячмінь займає близько 2,5—3 млн га, вирощують його в усіх районах землеробства. У гірських районах Карпат дворядний ячмінь сіють на висоті 1000—1500 м над рівнем моря.

Багаторядний ячмінь висівають і на полях, розміщених на висоті 3000—4000 м над рівнем моря (райони Середньої Азії, Кавказу). Таке поширення ячменю пояснюється його коротким вегетаційним періодом (55—100 діб).

Найбільше ячменю вирощують в Україні, на Північному Кавказі, в країнах Балтії, Білорусії. В Україні ячмінь висівають у тих самих районах, що й пшеницю, — на родючих ґрунтах південних областей зони Степу.