86.Охаректиризуйте основні нові явища в суспільно-політичному і національно-культурному житті України у 1985-серпень 1991, які свідчили про кризу тоталітарної системи.

87. Охарактеризуйте процес формування багатопартійиої системи в Україні наприкінці ЗО-х - на початку 90-х рр. ХХ ст. Поглиблення демократичних процесів супроводжувалося розмежуванням політичних сил у суспільстві, Його активна частина почала об'єднуватися в партії, аби вибороти державну владу й утримати її. В Україні приймається закон, який закріпив право громадян об'єднуватись у політичні партії, інші громадські організації, брати участь у рухах. У республіці почала складатися багатопартійна система. Деякі партії створювалися «під лідера». Особливу групу серед керівників цих партій та їх активу складали колишні учасники дисидентського руху. Серед лідерів нових партій з'являлося багато й тих, хто в минулому перебував у Комуністичній партії. Багатьох із них життя заставило переглянути свої погляди, але були й такі, хто просто пристосувався, а точніше – перелицювався. Новостворені партії та громадські організації по-різному оцінювали політичне становище у республіці і визначали своє ставлення до державного статусу України. Партії: Трудовий Конгрес України. Партія праці. Партія справедливості, Українська національна партія. Українська народно-демократична. Українська республіканська партія та інші. Виникнення в Україні багатопартійності свідчило про зростання політичної активності населення, про його ідейне розшарування. Поява нових партій завдала відчутного удару по монополії КПРС (КПУ) і створила передумови для завоювання республікою державного суверенітету та незалежності.

88. Розкрийте обставини проголошення та значення Акту незалежності України. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Іс­торичний документ виняткового значення для долі укра­їнського народу — Акт проголошення незалежності України. У ньому зазначалося: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаче­ного Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими до­кументами, здійснюючи Декларацію про державний суве­ренітет України, Верховна Рада урочисто проголошує не­залежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чин­ність виключно Конституція і закони України.  Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення».  За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава — Україна. 24 серпня 1991 р. вона офіційно отримала назву — Україна, що відповідає історичній традиції. Розпочався процес утвердження атрибутів державності, без яких не існує суверенних держав. 4 вересня 1991 р. над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор, а 28 січня 1992 р. він отри­мав статус державного. 15 січня 1992 р. державним гімном України стала музика композитора М. Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна...». 19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України. Національна символіка перетворилася на державну.

89. З`ясуґпе. в чому полягають проблеми соціально-економічного розвитку  України 1991-2012 рр- та якими є шляхи їх розв`язання? Стан справ в економіці України залишається вкрай складним. Українська економіка змушена долати наслідки планово-розподільної системи господарювання, її структурні деформації, затратний механізм ціноутворення та неконкурентоспроможність.  Провідні вчені України відзначають, що серед позитивних економічних зрушень в українській економіці, важливих з точки зору її ринкових перспектив, слід вважати:  - формування ефективного, конкурентноспроможного недержавного сектора економіки і прошарку приватних підприємців;  - зародження національних ринків товарів, праці та капіталу з переваж-но ринковим ціноутворенням, здатних задовольняти платоспроможний попит;  - становлення національної фінансово-банківської системи в цілому і регульованого валютного ринку;  - диверсифікацію та лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків, появу нових каналів торговельного та інвестиційного співробітництва.  Однак у цілому серед основних тенденцій соціально-економічного розвитку України превалюють негативні явища і тенденції:  - не відбулася модернізація структури державного управління відповідно до об’єктивних законів розвитку ринкової економіки (зокрема, в процесі приватизації так і не створено інститут ефективних власників; не створено дієздатну систему ринкових інститутів);  - втрачено високотехнологічні виробництва, лідерство в багатьох нап-рямах фундаментальних досліджень; критичного рівня досяг “відплив умів”;  - склалися диспропорції між реальним і фінансовим секторами економіки, а також у середині кожного з них;  - швидкими темпами зростають внутрішній та зовнішній державні борги з сумнівними перспективами не тільки їх погашення, але й обслуговування;  - криза внутрішнього інвестування набула рис системної; разом з тим, зовнішні кредити міжнародних фінансових організацій, вкрай потрібні для економіки перехідного типу, займають мізерну питому вагу у загальних обсягах реальних інвестицій і майже не впливають на активну структурну перебудову національної економіки, стримуючи ініціативу в пошуку альтернативних (насамперед, власних) джерел фінансування суспільних потреб;  - відбулося катастрофічне падіння матеріального добробуту населення;  - небаченого рівня сягнула “тінізація” економіки.  Негативні тенденції соціально-економічного розвитку України в 1991–1999 рр. стали наслідком не ринкових реформ, а відсутності виваженої стратегії економічних перетворень, не завжди послідовної економічної політики. Сучасний стан економіки і фінансової сфери України характеризується суперечливими тенденціями, що породжуються як об’єктивними факторами, так і помилками та прорахунками в економічній політиці. Інакше кажучи, головні втрати в економічній сфері України були зумовлені причинами переважно суб’єктивного характеру, через що вона продовжує залишатися у перманентному перехідному стані.  Головним фактором, який зумовлює необхідність кардинального реформування вітчизняної економіки та підвищення її конкурентоспромож-ності, є вибір курсу на формування відкритої економіки та інтеграцію у світові економічні структури. Реалізації цього курсу заважають недоскона-лість форм і методів державного регулювання економічного розвитку, вади податкової системи, нестача інвестиційних ресурсів, слабка інноваційна активність, відсутність результатів, очікуваних від приватизації, практична відсутність результатів адміністративних реформ та інституціональних змін.