80.З”ясуйте суть і прояви хрущовської "віднині" в Україні (1953-1964 рр.).

Відли́га — неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.). Його характерними рисами були певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя. Вислів «хрущовська відлига» пов'язано з назвою повісті Іллі Еренбурга «Відлига». Пізніше Микита Хрущов прокоментував цю назву: «Поняття про якусь „відлигу“ — це спритно цей шахрай підкинув, Еренбург» Початок відлиги пов'язують зі смертю Сталіна 1953 р. До періоду «відлиги» також відносять нетривалий період, коли фактичним керівником країни був Георгій Малєнков. Саме він на першому ж закритому засіданні Президії ЦК КПРС висловився про необхідність припинення політики культу особистості і переходу до колективного керівництва країною. 81.Радянізація — насильницьке насаджування на певній території норм економічного, суспільно-політичного та культурного життя , що було характерним для тоталітарного Радянського Союзу. Історично включала створення органів радянської влади, проведення виборів , які проходили під контролем більшовиків з відстороненням опозиційних їм кандидатів, націоналізації землі та власності, репресії проти представників ворожих класів. В наш час під радянізацією розуміється копіювання зразків радянського життя (культ особистості вождя, колективістська ідеологія, обов'язкова участь в пропагандистських заходах і т. п.). В роки громадянської війни радянізація відбувалася на територіях, захоплених Червоною армією. В подальшому радянізувались території, що приєднувались до РРФСР та СРСР. Після закінчення Другої світової війни радянізація відбувалася в країнах соціалістичного табору. _______________________________________________________________________________________________________

81. Висвітліть соціально-економічні та суспілі-.І-іо-полігнчні зміни в 'західних областях України у 1946-1953 рр. Дайте оцінку політики „радянізанії” західноукраїнських земель.

Радянізація — насильницьке насаджування на певній території норм економічного, суспільно-політичного та культурного життя , що було характерним для тоталітарного Радянського Союзу. Історично включала створення органів радянської влади, проведення виборів , які проходили під контролем більшовиків з відстороненням опозиційних їм кандидатів, націоналізації землі та власності, репресії проти представників ворожих класів. В наш час під радянізацією розуміється копіювання зразків радянського життя (культ особистості вождя, колективістська ідеологія, обов'язкова участь в пропагандистських заходах і т. п.). В роки громадянської війни радянізація відбувалася на територіях, захоплених Червоною армією. В подальшому радянізувались території, що приєднувались до РРФСР та СРСР. Після закінчення Другої світової війни радянізація відбувалася в країнах соціалістичного табору.

82. Проаналізуйте суть хід та наслідки скономшиих реформ 1953-1958 рр. в Україні Початок 50-х рр. ознаменувався в СРСР досягненням найвищих темпів промислового розвитку - більше 20 % щорік. Одночасно різко відставали середнє машинобудування, легка промисловість, транспорт і зв'язок, житлове і комунальне господарство. Практично не розвивалося сільське господарство. В результаті радянський "народ - переможець" матеріально жив набагато гірше "переможених" європейців. Партійне керівництво розуміло настійну необхідність підняти життєвий рівень населення країни. Вирішити це завдання можна було тільки одним шляхом: підвищити ефективність народного господарства СРСР і, таким чином, продемонструвати всьому світу "перевагу системи соціалізму". Свої економічні реформи Хрущов почав з найслабкішої ланки - сільського господарства. Відставання сільськогосподарського виробництва від промислового носило просто катастрофічний характер. Так, якщо в період з 1949 по 1952 рр. спільний об'єм промислової продукції зріс на 230 %, то сільськогосподарської - тільки на 10 %. Результатом цього дисбалансу в економіці країни став гострий дефіцит продуктів харчування. У 1953-1958 рр. були підвищені заготівельні ціни на всі види сільськогосподарської продукції, причому на картоплю в 8 разів, на зерно - в 7 разів, на продукцію тваринництва - в 5,5 рази. Восени 1953 р. з колгоспів зняли всю заборгованість державі за минулі роки. Ці заходи значно поліпшили фінансове положення колгоспів і колгоспників. Вперше було дозволено видавати колгоспникам грошовий аванс у розмірі 25 % від коштів, які поступали в ході реалізації продуктів тваринництва. У 1954 р. почалася епопея освоєння цілинних земель в Казахстані і Західному Сибіру. Піднімання цілини вимагало залучення величезних матеріальних і людських ресурсів. Значну роль в цій кампанії належало зіграти Україні. З республіки на цілину було відправлено багато тисяч одиниць кращої сільськогосподарської техніки, освоювати нові землі поїхало близько 80 тис. українських хлопців і дівчат, тисячі кваліфікованих керівників, агрономів, економістів, механізаторів і так далі Щорік на сезонні сільськогосподарські роботи на цілину виїжджали сотні тисяч українських студентів-добровольців. Сумнівне, з погляду економічної доцільності, освоєння цілинних земель викачало з України значні кошти, і, безумовно, ослабило продуктивність українського сільського господарства в цілому. У 1955 р. почала широко реалізовуватися ще одна "продуктивна ідея" Хрущева - різке збільшення посівних площ під кукурудзу. Свого апогею "кукурудзяна кампанія" досягла в 1959 р., після візиту Хрущова в СІЛА, де йому були продемонстровані кращі сільськогосподарські ферми. Не дивлячись на природно-кліматичні умови, "цариця полів" почала стрімкий наступ по території всього Радянського Союзу. В Україні під кукурудзу було відведено 20 % всіх посівних площ, що значно скоротило виробництво пшениці. Важливі реформи були проведені і в промисловості. Правда, 50-і рр. на Заході стали часом початку широкомасштабної науково-технічної революції, яка супроводжувалася впровадженням нових матеріалів, техніки і технологій. У СРСР посиленими темпами розвивалися традиційні галузі промисловості - металургія, видобуток вугілля і руди, важке машинобудування - проте ці галузі вже не визначали сучасного рівня економічної потужності держави. В Україні отримали подальший розвиток традиційні галузі промисловості. Але почали з'являтися і нові сучасні підприємства. У Дніпропетровську були побудовані заводи важких пресів і бурякозбиральних комбайнів, в Кременчуці - завод вантажних автомобілів, в Запоріжжі - заводи "надлегкого" автомобілебудування і трансформаторний, в Херсоні - сільськогосподарських машин. Значні успіхи були досягнуті в суднобудуванні (Миколаїв) і літакобудуванні (Київ). У 1957 р. в Києві відкрився перший в СРСР комп'ютерний центр, що став згодом Інститутом кібернетики АН УРСР. У 1957 р., коли намітився черговий спад в темпах промислового розвитку країни, Хрущов почав реформу раднаркомів (Рад народного господарства). Головна ідея цієї реформи полягала в тому, щоб перенести планування і управління економікою в окремі адміністративно-економічні регіони. Москва була більш не в змозі ефективно керувати народним господарством величезної країни з одного центру. В результаті реформи було ліквідовано 10 союзних і 15 союзно-республіканських міністерств. _______________________________________________________________________________________________________ 83. Вкажіть основні причини зростаіииі кризових явищ соціально-економічному і  політичному житті України в середині 60-80-х років ХХ ст. Арументуйте свою відповідь.

Особливості індустріального розвитку. Посилення бюрократичного централізму. Свобода дій союзних відомств в Україні. Атомні електростанції. Перетворення України в зону екологічного лиха. Нарощення ВПК. Стан колгоспно-радгоспної системи Особливості індустріального розвитку Із середини 60-х p. в Україні, як і в цілому в СРСР, тривав пошук шляхів піднесення економіки. З 1965 р. розпочинаються реформи. По-перше, посилюється централізація в управлінні економікою. Усі найважливіші республіканські міністерства були перетворені на союзно-республіканські, ліквідовані хрущовські раднаргоспи. Тим самим фактично ліквідували рештки економічної автономії України. По-друге, з 1966 р. запроваджують економічні методи управління промисловістю, розширюються права підприємств, заохочується їх ініціатива, підприємства переводяться на господарчий розрахунок. Реформи частково покращили стан економіки. Економісти називають восьму п'ятирічку (1966 -1970) "золотою": її результати були найкращими за останні 35 років. Приріст національного доходу склав 39% за п'ятирічку. На деякий час підприємства одержали відносну самостійність, робітники, інженерно-технічні працівники і службовці стали відчувати зв'язок між своїм вкладом у виробництво і заробітною платою. У ці роки завершилося спорудження найбільших у Європі Придніпровської, Зміївської, Бурштинської, Старобешівської і Луганської теплових електростанцій. Було створено єдину енергосистему республіки з підключенням до неї промислових підприємств, радгоспів і колгоспів. Завдяки цьому на початку 70-х років було повністю завершено електрифікацію сіл України. Прискорення темпів розвитку народного господарства було безпосереднім наслідком економічної реформи 1965 p. і тривало доти, доки діяли основні її принципи. З початку 70-х років економічна ситуація в Україні різко змінилася. Все відчутніше почали проявлятися ознаки спаду виробництва. Промисловість працювала неритмічно. Тижні простою змінювалися лихоманкою "штурмівщини". Якість продукції була надзвичайно низькою. Радянські товари на зовнішньому ринку були неконкурентоспроможними. Але реформи не зачепили основ економіки, не змінили суті господарського механізму, часто обмежувалися самими гаслами. У сфері управління й далі процвітали бюрократизм і формалізм, реформи ніяк не відбилися на матеріальному становищі робітників. Економіка України продовжувала розвиватися екстенсивно: зростала чисельність робітників, обсяг промислової продукції збільшувався за рахунок нових підприємств, продуктивність праці знижувалася. Дев'ятий п'ятирічний план розвитку народного господарства (1971-1975) передбачав зростання національного доходу в Україні на 37 - 39%. Фактичний приріст становив лише 28%. У десятій п'ятирічці (1976-1980) тенденція до погіршення основних показників роботи промисловості збереглася. У 1981-1985 p. (одинадцята п'ятирічка) ця тенденція поглибилася. Рівень спрацьованості основних фондів в республіці зріс від 28% у 1961 р. до 43% у 1985 p., що був найбільшим, ніж загалом по всій країні. Посилення бюрократичного централізму. Свобода дій союзних відомств в Україні 70-80-ті роки відзначалися подальшим наступом центру на національні інтереси союзних республік, і посиленням централізму в управлінні народним господарством СРСР. Україна стала широким полем безконтрольних дій центральних відомств, які на свій розсуд використовували її багатства і трудові ресурси. Де, що, скільки і коли будувати - вирішували союзні міністерства. У результаті відновлювалась стара структура промислового виробництва, усталена ще в довоєнні п'ятирічки, котра ґрунтувалася на наявних природних ресурсах і кадрах робітників та інженерно-технічних працівників. Першочергова увага надавалася вугільній промисловості, чорній металургії, важкому і електротехнічному машинобудуванню. Все підпорядковувалося союзним інтересам, а не інтересам і потребам республіки та її народу. В Україні споруджувалися нові гірничо-збагачувальні, трубні, металургійні заводи та інші промислові гіганти. Нерідко вони будувалися за застарілими проектами і технологіями, забруднювали природне середовище.

84. Розкрийте причини та значення дисидентського руху в Україні у 60-80-х рр. ХХ ст.Дисидентський рух — це форма опозиційного руху. Синонімами слова «дисидент» є «правозахисник» та «інакомислячий». Причини виникнення дисидентського руху:Соціально-економічні — соціально-економічна напруженість, зумовлена організованим Москвою напливом в Україну росіян, що загострювало конкуренцію за вигідну роботу.  Суспільно-політичні — бездержавний статус України; панування радянської партійної бюрократії; утиски національно-культурного та духовного життя України.  Національно-культурні — руйнація національно-культурний пам'яток історії та культури українського народу; переслідування за висловлювання власних думок; русифікація усіх сфер життя в Україні; нехтування загальнолюдськими цінностями, ігнорування прав і свобод людини; підпорядкування інтересів особи інтересам тоталітарної держави. Значення боротьби дисидентів полягало в тому, що відбувалося організаційне та ідейне оформлення національно-демократичного руху, викривалася тоталітарна суть й антиукраїнський характер радянського режиму, подальшого розвитку набули національна самосвідомість і національна культура, одночасно з тим підтримувалася віра в можливість опору репресивній державі.