1 . З'ясуйте етапи та основні ознаки розвитку суспільства на території Українив кам'яну добу. За новими науковими даними, людина почала жити на території України мільйон років до нашого часу. В середині 70-х рр. XX ст. київський вчений Владислав Гладилін знайшов біля села Королеве на Закарпатті стоянку первісної людини. На цьому місці виявлено знахідки 16 культурних шарів часів палеоліту. Епоха палеоліту (200 тис. - 10 тис. років до Н. X.) засвідчує існування на території України певної культури. Саме в ці часи:

- люди набувають вміння добувати і використовувати вогонь; - удосконалюють знаряддя праці, житло будується з дерева (жердин), кісток; виготовляють прикраси, що нагадують людину, фігури тварин; - з 'являються зачатки релігійних вірувань (анімізм, магія, тотемізм, фетишизм), а разом з ними елементи мистецтва.

У добу мезоліту (10 тис. - 7 тис. років до Н. X.) на Україні: -використовується лук і стріли; - розвивається рибальство, приручено собаку; - започатковуються форми первісної племінної організації; - основою суспільного устрою стає матріархат; - для обробки дерева використовується долото, сокира, тесло; - виготовляються нові знаряддя праці - ножі, кинджали, списи з ріжучими кам 'яними пластинами тощо. Зміни, що відбулись в епоху бронзи (2 тис. років до Н. X.): - настав кінець етнічної, суспільної та культурної стабільності; - маси людей вирушають з насиджених місць на нові землі; - розвивається металургія бронзи, з'являється значна кількість металевих знарядь, у деяких племен з 'являється плуг; - з 'явилося садівництво, городництво, ремісництво; - відбувається активна асиміляція або місцевого населення, або прибульців, у результаті з 'являється неокресленість меж тогочасних культурних утворень; - індоєвропейці принесли з собою на територію України дуже важливі культурні елементи. В суспільній сфері - це патріархат, у духовній - культ Сонця та розвинену флективну мову.

_______________________________________________________________________________________________________

2. Покажіть особливості розвитку рабовласницьких держав на території України. Виникнення рабовласницьких держав на території сучасної України: державні об’єднання кіммерійців, таврів та сарматів. Скіфське царство. Грецькі міста – держави Північного Причорномор’я. Кіммерійці- перші кочові вершники. Сармати – стародавні кочові іраномовні племена, родинні скіфам. Сармати являли собою не єдине родинне плем’я, а слабо пов’язаний союз споріднених і часто ворогуючих між собою племен. Кожне з цих племен прагнуло до панування на Україні. Таври - основне населення горяних та передгірних районів південного Криму у першому тисячолітті до н.е. У кінці другого століття таври попали під власть Понтійського царства. Скіфське царство – було значною мірою дитям своєї епохи, рід вівся по батьківській лінії, майно ділилося між синами, панувала полігамія. Разом з померлим чоловіком вбивали і ховали його молодих жінок. Скіфи – це безумовно, індоєвропейці, іраномовні кочівники. Серед них були: скіфи, орачі, землероби. Але вся влада зосереджувалась в руках “царських” скіфів – кочовиків, що змушували інших скіфів та скіфські племена України сплачували їм данину.  Це був народ безжалісний, жорстокий до ворогів, але відданий в дружбі поміж собою. Крім грабування у війнах скіфи займались торгівлею з грецькими колоніями у Причорномор’ї. Вони пропонували віск, мед, хутро, рабів. За це отримували вина ювелірні вироби, предмети розкошів. Завдяки скіфам Україна стала важливою частиною античної цивілізації Середземномор’я. Через грецькі колонії скіфи зрозуміли грецьку цивілізацію і почали шанувати її. Грецькі міста – держави Північного Причорномор’я. У IV ст. до н.е. для грецьких міст на Україні настала пора розвитку. Найбагатшою з них була Ольвія, розташована в гирлі Бугу, вона була центром торгівлі між Грецією та її чорноморськими колоніями. Проте панувати грекам на Україні залишалось недовго. Готи і гуни їх знищили зовсім.

3. Охарактеризуйте розселення, господарство та суспшьнии устрій східних слов'ян. Сучасні українці є однією з гілок історичного слов'янства, походження та етногенез якого до сьогодні остаточно не з'ясовано. Значна частина науковців схиляється до думки, що свої початки слов'янський світ бере ще у бронзовому і ранньозалізному віках (II—І тис. до Н. X.).  Вони займали райони Вісли, Дністра, Прип'ятського Полісся, сягали Верхнього Подніпров'я. На початку нової ери завершився поділ слов'янської спільноти на дві групи: східну і західну. У V—IX ст. частина слов'ян переселилася на Балканський півострів, де утворилася південнослов'янська група. Східні слов'яни, що жили на землях сучасної України, на поч. І тис. об'єдналися в Антське державне утворення, яке займало територію між Дністром і Дніпром. У антів панував демократичний лад і всі справи вони вирішували спільно, а за часів загальної небезпеки обирали правителя. Маючи добру військову організацію, здійснювали успішні воєнні походи на сусідів.

4. З`ясуйте передумови та процес формування давньоукраїнської держави Київська Русь.Проаналізуйте норманську та антинормаиську теорії походження Русі.

З`ясуйте передумови та процес формування давньоукраїнської держави Київська Русь. Проаналізуйте норманську та антинормаиську теорії походження Русі. Передумовами утворення державності були: а) економічні (розвиток продуктивних сил, землеробства, скотарства, ремесел, торгівлі, зростання міст); б) соціально-політичні (розклад родоплемінних відносин, відокремлення правлячої верхівки – князів, дружинників, старшин).Проіснувала ця держава , як відносно єдина структура, приблизно 250 років (з 882 по 1132 р.). Київська Русь була історично першою організованою формою об’єднання українців.  Держава східних слов’ян охоплювала значну територію. Її простори простягалися від Балтійського моря до Чорного моря, та від Закарпаття до Волгодонського межиріччя, що становило 800 тис. кв. км (майже половина її – у межах сучасної України) із чисельністю населення від 3 до 12 млн. осіб. Київська Русь була могутньою державою, відповідала загальноєвропейському рівню тогочасної цивілізації. Норманісти" вважали, що як державність, такі саму назву "Русь" на київські землі принесли варяги — нормани, вихідці зі Скандинавії, які в добу появи Давньоруської централізованої держави проводили активну воєнну, торгову й політичну діяльність. Творцями норманської теорії були німецькі історики Г. Байєр, Г. Міллер та Л. Шльоцер, які працювали у другій пол. XVIII ст. в Академії наук у Петербурзі. Свою гіпотезу вони мотивували на основі довільного тлумачення "Повісті временних літ", де йшлося про закликання слов'янами на князювання варязького князя Рюрика та його братів. З українських учених норманську теорію підтримували О. Єфименко, Д. Дорошенко, Є. Маланюк та ін.  "Антинорманісти" рішуче заперечували проти абсолютизації "варязького фактора" в становленні державності русинів і підкреслювали, що слово "Русь" — слов'янського походження і жодним чином не стосується варягів. Антинорманську концепцію започаткував російський учений М. Ломоносов, який написав німецьким історикам гнівного листа, доводячи провідну роль слов'ян у створенні Київської Русі. Такої самої думки дотримувалася більшість українських істориків, зокрема М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Вага лій.

5. Визначте місце і роль перших київських князів у розбудові Київської Русі. Київська Русь пройшла у своєму розвитку кілька етапів. Змістом першого етапу (друга половина ІХ – кінець Х ст.) було утворення і становлення Давньоруської держави династії Рюриковичів, активне розширення її кордонів, формування системи васально-ієрархічних відносин, протистояння з Візантією, Хозарським каганатом, печенігами.  Аскольд і Дір - київські князі другої половини IX ст. Чимало істориків вважають, що за часів їхнього правління виникла перша слов'янська держава - Київське князівство (Київська Русь). Нестор Літописець промовляє, що вони управляли разом. Але більшість дослідників дійшли висновку, що спочатку князював Дір, а згодом Аскольд. Саме за Аскольда Київське князівство досягло розквіту і міжнародного визнання. За часів Аскольда і Діра посилилася могутність Київської держави, розширилися її кордони. Є відомості, що Аскольд і Дір вели боротьбу проти печенігів, дунайських болгар, уличів і древлян. За літописними даними, вони були вбиті близько 882 р. у Києві Олегом Олег— (князювання: 882-912). легендарний князь Київської Русі. Здобув владу не пізніше 882 року, загинув у 922. Олег, за свідченнями літописів, був опікуном малолітнього Ігора в Новгороді, захопив Київ, убивши Аскольда і Діра, що започаткувало історію Київської Русі. В результаті численних війн і походів підкорив своїй владі племена полян, древлян, сіверян, радимичів. Значних успіхів досягнув на міжнародній арені. Одним із важливих заходів Олега була діяльність по захисту держави від нападів сусідів. Було здійснено два переможні походи на Візантію (907, 911). Ігор- основоположник київської династії князів, що їх пізніше назвали Рюриковичами . В 914 році Ігор здійснив похід на древлян, які намагалися відокремитись від Києва. У 941 році він організував похід на Візантію, щоб забезпечити інтереси торгівлі. В 944 р. відбувся другий похід Ігоря на Візантію, який вводив обмеження купцям з Київської держави, але забезпечував їх основні інтереси. Численні і широкомасштабні воєнні походи вимагали значних витрат і ресурсів, що підштовхувало князя збільшувати данину із підкорених земель. Одне із таких збирань данини в 945 р. Призвело до повстання древлян, під час якого було вбито Ігоря. Ольга- жінка князі Ігоря (князювала: 945-964). Вона стала правителькою величезної, ще не впорядкованої держави, де вибухали повстання проти центральної влади. Ольга жорстоко придушила повстання древлян, спаливши їх головне місто Іскоростень. Впорядкувала норми феодальних повинностей, здійснила дипломатичний візит до Візантії і уклала важливі для Києва договори. Виявом її високої політичної і культурної зрілості було її охрещення, а також толерантне ставлення до інших вірувань. Святослав - син князя Ігоря і його дружини, княгині Ольги. Юнаком брав участь в облозі та здобутті Ольгою древлянського міста Іскоростеня (945). Тривалий час історики зображували Святослава князем-завойовником. Його самостійне княжіння розпочалося із згуртування східнослов'янських племен у Київській державі. Він приєднав до неї союз в'ятичів, що населяли межиріччя Оки і Волги, а також провів важливу реформу управління державою, замінивши племінних вождів у трьох ключових містах Русі своїми синами: Ярополком, Олегом та Володимиром. Святослав дбав про зміцнення й розбудову держави і все ж таки в пам'яті нащадків він залишився, насамперед, як видатний воїн і полководець. Був зрадницькі вбитий печенігами.

6. Визначте напрямки внутрішньої і зовнішньої політики князя Володимира Великого.

Боротьба за владу між синами Святослава завершилася перемогою новгородського князя Володимира (980—1015 рр.). У перші роки правління в Києві Володимир продовжував політику свого батька, спрямовану на розширення меж держави. Уже у 979 році, прямуючи з дружиною з Новгорода на Київ, по дорозі князь завоював Полоцьке князівство і приєднав до Київської держави. У 981—993 рр. було здійснено кілька вдалих походів. Він остаточно підкорив племена в'ятичів і радимичів, відвоював у польських королів давньоруські червенські міста (Червен, Белз та ін.), оволодів частиною землі литовського племені ятвягів, де збудував місто Берестя (Брест), захопив Херсонес у Криму, що належав Візантії, зробив вдалий похід у Закарпаття та ін. В кінці X ст. в межах Київської Русі було об'єднано всі східнослов'янські племена. З часом у зовнішній політиці князя Володимира формується новий відтінок: все більша увага зосереджується на захисті власних кордонів, особливо від печенігів: будуються лінії укріплень, а також нові міста та ін. З метою укріплення князівської влади, її централізації в руках своєї династії в усіх великих містах і землях він призначив намісниками своїх численних синів, їх у нього було 12, від різних жінок. Варязьку дружину він замінив укомплектованою русичами і постійно про неї дбав. При ньому зникають місцеві «ясні князі», і племінні назви поляни, сіверяни, радимичі та ін. заміняються на кияни, чернігівці, смолянії і т. д. Найважливішим кроком у його політиці стало прийняття християнства на Русі. Особисто Володимир охрестився у 987 році, тоді ж одружився з сестрою імператорів Візантії Анною, а в 988 році провів охрещення киян та жителів інших міст. Охрещення здійснювалося насильницькими методами, викликало невдоволення, намагання зберегти язичництво, особливо у північних землях. За Володимира Руська держава перетворилась на одну з наймогутніших в Європі, а Київ за красою і розмірами змагався з Константинополем. а князювання Володимира починається нова доба в усіх галузях державного життя: політики, релігії, культури, торгівлі, будівництва та ін.

7. Обґрунтуііте суть розквіту Київської Держави в період правління Ярослава Мудрого. Період князювання Ярослава Мудрого вважається розквітом Київської Русі. Ярослав Володимирович — Великий князь. Прагнучі об'єднати всі руські землі під своєю владою, Ярослав Володимирович вів боротьбу проти свого брата Мстислава, але після укладеного 1026 у Городку під Києвом миру, почалося порозуміння і співпраця між братами. Після смерті Мстислава у 1036 році Ярослав об'єднав під своєю владою лівобережні землі, ставши єдиним володарем могутньої Київської держави, окрім Полоцького князівства. Ярослав докладав чимало сил до зміцнення єдності й централізації держави. Він продовжував будівництво захисних споруд («змійових валів») проти кочовиків на півдні, вздовж р. Рось. 1036 р Ярослав завдав біля валів Києва нищівної поразки печенізьким ордам, назавжди відігнавши їх від рубежів Русі. Відтак князь здійснив низку успішних походів проти литовських і ятвязьких князів, зміцнивши західні кордони Київської держави. З ім'ям Ярослава пов'язаний розквіт давньоруської культури, писемності й наукових знань. За любов до книжок і науки його прозвали Мудрим. Талановитий державний діяч зробив чимало для створення першого писемного зведення законів — Руської Правди. Збудовано було Софійський собор, багато інших архітектурних споруд, величні Золоті ворота — головний парадний в'їзд до Києва. Широкі міжнародні контакти Русі часів Ярослава підтверджуються численними шлюбами членів його родини з представниками правлячих династій Заходу. Іторики прозвали Ярослава Мудрого «Тестем Европи». З ім'ям цього князя пов'язаний розквіт Давньоруської держави.

____________________________________

8. Розкрийте причини і наслідки розпаду Київської держави. Роздробленість, що охопила Русь у ХІ-ХІІІ ст., дістала назву феодальної, оскільки в її основі була еволюція феодальних відносин. Серед причин політичної роздробленості Київської Русі можна виокремити такі: 1. Прагнення окремих князівств до самостійності.  2. Велика територія держави та етнічна неоднорідність населення.  3. Несталий порядок успадкування князівської влади. Здавна на Русі панував "горизонтальний" принцип престолонаслідування, коли влада переходила від старшого брата до молодшого, від сина старшого брата — до наступного за віком.  4. Занепад торгівлі. 5. Геополітичне розташування Київської Русі, яка знаходилася на межі зі степовими кочівниками.  Наслідки політичної роздробленості були згубними для держави. У процесі децентралізації Київської Русі на її території виділяються окремі політичні утворення. Першими відособилися Новгородська й Полоцька землі, до яких не докочувалися хвилі половецьких вторгнень. Відносно сам ості й ними стали також Ростово-Суздальське, Галицьке та Волинське, а згодом і Муромське, Переяславське, Чернігово-Сіверське та інші князівства.  Проте роздробленість Київської Русі зовсім не означала. її повного політичного розпаду. Вона й надалі залишалася відносно єдиною державою зі спільними законами, територією, культурою, церквою. Змінилася лише форма державного устрою: на зміну централізованій монархії прийшла федеративна. З сер. XII ст. Давньоруською державою спільно керує об''єднання найвпливовіших і найсильніших князів — т.зв. колективний сюзеренітет. Мала місце й система дуумвіратів, тобто двох співправителів. Київ залишався безумовним загальнодержавним центром. 

9. Висвітліть боротьбу населения українських земель проти татаро-монгольських завойовииків. Монгольська держава сформувалася напри-кін. XII ст.  Обраний у 1206 р. верховним правителем усієї Монголії — Чингізханом, він почав великі завойовницькі походи. Підкоривши Китай, вирушив у Середню Азію та на Кавказ. Десятки держав і тисячі міст було розорено. У 1223 р. на р. Калка сталася перша збройна сутичка монголів із русинами, які прийшли на допомогу половцям. Однак руські князі навіть перед грізною небезпекою не змогли переступити через розбрат і спільно вдарити по ворогу. У результаті об'єднані русько-половецькі сили зазнали нищівної поразки: загинуло 6 князів та 9/10 руських воїнів. Але й монголо-татари, зазнавши великих втрат, не наважилися продовжувати похід углиб Русі й повернули назад. Нова хвиля монгольської навали розпочинається 1237 р., коли на прикордонних рубежах Русі з'явилося 150—200-тисячне військо онука Чингізхана — хана Батия. Руські князі знали про підготовку цього походу, але, поглинені власними чварами, нічого не зробили для об'єднання сил. Як наслідок, упродовж зими 1237—1238 рр. було завойовано Рязанське та Владимиро-Суздальське князівства, всю Північно-Східну Русь. У 1239 р. мон-голо-татарське військо, незважаючи на героїзм русинів, здобуло і зруйнувало Переяслав і Чернігів, а в грудні 1240 р. оволоділо Києвом. Підійшовши до міста, татарський полководець побачив, яке воно гарне. Не бажаючи руйнувати його, він послав до мешканців посла з пропозицією добровільно здати Київ. Однак жителі не погодилися на це. Понад десять тижнів тривав штурм. Татарські бойові машини гатили в мури. В одному місці їм вдалося пробити отвір, і ординці вдерлися до міста. Останні захисники Києва сховалися в Десятинній. Від ударів бойової техніки стіни храму завалилися, й усі, хто там був, загинули.

7 грудня 1240 р. хан Батий захопив Київ, зруйнував його і знищив все населення. Після взяття Києва монголо-татари вирушили до Галицько-Волинського князівства, де зруйнували Кам'янець, Ізяслав, Колодяжин, Луцьк і Володи мир, а 1241 р. вдерлися у Польщу, Угорщину і Чехію.

Монголо-татарська навала мала для Русі катастрофічні наслідки, відкинувши її у розвиток на кілька століть тому. Загинула, була забрана у рабство або втекла з насиджених місць значна частина населення, в т. ч. й еліти, втрата якої не тільки помітно ослабила протидію загарбникам, а й суттєво загальмувала розвиток феодального господарства. Занепали ремесла й торгівля, були зруйновані міста. Проте державницькі традиції давньоруського періоду продовжували жити, оскільки на їх основі утворилася Галицько-Волинська держава, безпосередня спадкоємиця Русі з центром у Києві.

10. Охарактеризуйте розвиток Київської Русі в умовах роздробленості (сер. ХІ - 1 пол. ХІІ ст.). Наслідки політичної роздробленості були згубними для держави. У процесі децентралізації Київської Русі на її території виділяються окремі політичні утворення. Першими відособилися Новгородська й Полоцька землі, до яких не докочувалися хвилі половецьких вторгнень. Відносно самостійними стали також Ростово-Суздальське, Галицьке та Волинське, а згодом і Муромське, Переяславське, Чернігово-Сіверське та інші князівства.  Водночас зі зміцненням окремих князівств на землях Київської Русі тривали важливі перетворення в етнічній сфері. Зокрема, на теренах Полоцької, Псковської та Смоленської земель унаслідок змішування слов''ян-переселенців із місцевими балтами формувалася білоруська етнічна спільнота. Територіальним ядром утворення російського етносу стали Суздальська й Ростовська землі, де відбувалася енергійна слов''янська колонізація місцевих угро-фінських племен. Генетичною базою формування українського народу залишалися землі Південної та Південно-Західної Русі на чолі з Києвом. Під 1187 р. у літописі вперше вживається назва "Україна", яка поступово поширюється на всі землі, заселені українським етносом.  Проте роздробленість Київської Русі зовсім не означала. її повного політичного розпаду. Вона й надалі залишалася відносно єдиною державою зі спільними законами, територією, культурою, церквою. Змінилася лише форма державного устрою: на зміну централізованій монархії прийшла федеративна. З сер. XII ст. Давньоруською державою спільно керує об''єднання найвпливовіших і найсильніших князів — т.зв. колективний сюзеренітет. Мала місце й система дуумвіратів, тобто двох співправителів. Київ залишався безумовним загальнодержавним центром.  З ХШ ст. сепаратистські тенденції у Київській Русі починають перемагати. Занепадає система колективного управління державою, поступово втрачає провідної статус Київ. Відповідно монголо-татарська навала застала Київську Русь роз''єднаною, ослабленою нескінченними усобицями й нападами половців.

11. Визначте особливості політичного і соціально-економічного розвитку Галицького і Волинського князівств у ХІ - ХІІ ст. Серед важливих особливостей соціально-політичного розвитку Галицько-Волинської землі слід назвати наявність тісних економічних і торгівельних зв'язків із європейськими державами, що сприяло бурхливому розвиткові міст. Великі міста були адміністративними, торговельно-ремісничими і культурно-релігійними центрами. їм належала важлива роль у політичному житті держави. Соціальний склад міського населення був неоднорідним. Ремісницька й купецька верхівка міст ("мужі градські") була опорою влади князя, сприяла її зміцненню, оскільки остання надавала всілякі пільги й привілеї заможним городянам. Верхівці міст належали торговельні ("гречники", "чудинці"та ін.) і ремісничі ("ряди", "братчини" та ін.) об'єднання. Мешканці міст: робітні люди, підмайстри, обслуга й інші "люди менші", хоча й були особисто вільними, підкорялися міському патриціату. Галицько-Волинське князівство упереваж зберігало характерну для Давньоруської держави рису державного устрою. Верховна політико-адміністративна та судова влада належала великому князю. Він здійснював центральне управління, очолював військову організацію, керував збором податків. Прерогативою великокнязівської влади була також зовнішньополітична діяльність держави. За згодою великого князя призначалися єпископи. Атрибутами великокнязівської влади були "вінець"(корона), герб, печатка й прапор. Проте галицько-волинські князі не мали достатньої соціально-економічної опори й фактично залежали від боярської аристократії, оскільки для здійснення тих чи інших заходів потребували військової та фінансової підтримки. Князівська влада мала переважно обмежений характер: без згоди бояр не відбувалася жодна політична акція. Тобто зо формою правління це була феодальна монархія, обмежена впливом боярської олігархії. Особливістю державного управління на Галицько-Волинській землі було застосування дуумвірату — спільного правління двох найвищих посадових осіб. Так, Великий князь Данило Галицький з 1245 року і до смерті правив спільно з братом Васильком, який "тримав" більшу частину Волині.

12. З`ясуйте обставини утворення Галицько-Волинського князівства. Дайте оцінку діяльності князя Романа Мстиславовича.  Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників: 1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів); 2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга; 3) енергійна об’єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199—1205) та Данила Романовича Галицького (1238—1264); 4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.  Сучасний Роману Мстиславичу літописець, оцінюючи його заслуги у справі з'єднання більшості руських земель, називає його «самодержцем усієї Руси»Найважливішою справою Романа, яка дала йому історичне ім’я, було приєднання Галичини до Волині і створення єдиного Галицько-Волинського князівства. В період, коли Київська Русь переживала нищівний процес роздроблення земель, потрібна була незвичайна енергія, щоб протистояти негативному ходові подій, затримати його і сприяти створенню нових державних об’єднань.

13. Охарактеризуйте основні напрямки державної діяльності Данила Галицького.  Данило був мудрим і вмілим правителем, розбудував князівство, звів багато міст і фортець, серед них — Львів і Холм. Успішно воював з польськими, литовськими і ятвязькими князями, зміцнив західні рубежі князівства. 1237 р. завдав нищівної поразки хрестоносцям, що загарбали волинське м. Дорогичин. Він активно втручався у велику міжнародну політику, брав участь у боротьбі за австрійський трон, куди йому вдалося на короткий час посадити свого сина Романа. Але головну мету життя князь вбачав у визволенні Руської землі від монголо-татарських загарбників. Для цього він уклав союз з владимиро-суздальським князем Андрієм Ярославичем і прийняв королівську корону від папи Інокентія IV, сподіваючись на допомогу католицького Заходу. Не раз і не два князь Данило перемагав — єдиний серед руських князів XIII ст.! — монголо-татарські орди. Однак сили були нерівними. Як і раніше, роздрібнена Русь не змогла згуртуватися для узгодженої відсічі ворогові. Вимушений скоритися переважаючим силам монгольського полководця Бурундая, Данило до останнього дня життя не полишав надії створити європейську коаліцію проти Орди. Та цим надіям не судилося збутись. 1264 р. князь помер. Похований у його улюбленому м. Холмі.

14. Проаналізуйте процес занепаду Галицько-Волинського князівства і його наслідки.  Після смерті Данила прийшов Лев Данилович(1264-1301), розширив територ ГВК за рахунок приєднання Закарпаття та Люблінської землі.  Юрій 1 (1301-1308)- втратив люблінську землю; -прийняв королівську корону; -1303р домігся заснування галиц. православ. митрополії.  Прийшли його сини Андрій і Лев 2.  З припиненням династії Романовичів розпочинається поступовий занепад Галицько-Волинської держави. Знову посилюються політичні впливи галицького боярства, яке протидіяло встановленню міцної князівської влади, зростає втручання у внутрішні справи іноземних країн, насамперед Польщі, Угорщини та Литви. У 1325р- запросили на престол 16річного Болеслава, який прийняв православ’я і ім’я Юрій 2. Не хотів бути маріонеткою у руках бояр, почав запрошувати іноземців на службу і цим ще більше налашт проти себе місцеве населення і у 1304 бояри його отруїли.  Вже через тиждень на Гал. увійшли війська польського короля Казимира Великого, галичани організували спротив і змусили його до компромісу- він визнав галиц правителем боярина Дмитра Дедка, а той протекторат Польщі. 1344-Дедко помер і свої претензії на Г-В престол заявив князь Любарт Гедемінович. Він запросив підтримку Литви і це спричинило війну між Литвою і польщею за ГВ держ. 1349-перемир’я: Галичина до польщі, як провінція, Волинь до Литви, на правах широкої автономії на чолі з Любартом.  Серед причин занепаду Галицько-Волинської держави були: монголо-татарське іго, деструктивна політика боярської олігархії, припинення княжої династії, агресія з боку Польщі, Угорщини, Литви. Значення цієї, за словами історика С. Томашівського, "першої чисто української політичної організації" полягає в тому, що вона після занепаду Києва на ціле століття продовжила державницькі традиції Київської Русі й стала головним політичним центром для українських земель, уберегла від передчасного завоювання та асиміляції український етнос, що формувався, сприяла його консолідації, зміцненню та усвідомленню власної самобутності.

15. Висвітліть стан культури Київської Русі  У розвитку культури Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа — самобутня культура східнослов'янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури. На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи були сильнішими. Намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної культури. У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його. Нові віяння в культурі, більша регіональна своєрідність з'явилися у зв'язку з феодальною роздрібненістю. Однак для закріплення і розвитку культурної динаміки Русь потребувала відновлення політичної єдності. Культура Київської Русі є результатом тривалого процесу як внутрішнього розвитку східнослов'янського суспільства, так і зовнішнього впливу світової цивілізації.З глибокої давнини бере початок усна народна творчість - казки, легенди, пісні. Першими письмовими творами у Київській Русі були літописи - зводи записів про історичні події, викладені у хронологічній послідовності.Найдавнішим літописом, який дійшов до наших днів, є «Повість временних літ», створена на поч. XII ст. Відомі також «Київський літопис» XII ст., «Галицько-волинський літопис» XIII ст. Окрім них, із письмової спадщини можна згадати філософську проповідь митрополита Іларіона «Слово про закон і благодать», «Повчання дітям» Володимира Мономаха та ін. Розвиток літератури Київської Русі був безпосередньо пов'язаний із поширенням освіти, створенням бібліотек. Уже за Володимира Святославича існували державна школа і школа при Софійському соборі. Ярославом Мудрим створюється перша відома на Русі бібліотека. Значного розвитку набула архітектура. За Володимира Святославича будується храм Богородиці, який потім назвали Десятинною церквою. В 1037 р. зведено найбільший храм Київської Русі - Софійський собор. Ярослав Мудрий споруджує у Києві Золоту браму. Центрами культури у Київській Русі були монастирі. Одним з них був Києво-Печерський монастир, заснований за Ярослава Мудрого преподобним Антонієм, на взірець того, який він же започаткував у Чернігові. Розвивається книжкова мініатюра «Остромирове євангеліє», написане у середині XI ст., прикрашене чудовими заставками і мініатюрами.

16. Проаналізуйте обставини та процес включення українських земель до складу ВКЛ в ХІV ст. - У середині ХІV ст. переважна більшість українських земель потрапила під вплив Великого князівства Литовського. Першою під вплив Литви потрапила Волинь, коли у 1340 р. на галицько-волинський престол було поставлено Любарта – сина великого литовського князя Гедиміна. Наступний литовський князь Ольгерд у 1355-1356 рр. зайняв Чернігово-Сіверщину, а у 1362 р., перемігши ординців у битві на р. Сині Води, підпорядкував своєму впливу Київщину, Переяславщину і Поділля. Таким чином, Волинь, Київщина, Чернігово-Сіверщина, Переяславщина і Поділля були включені до Великого князівства Литовського. Процес приєднання цих земель носив мирний характер. Українське населення не чинило опору Литві, оскільки литовські князі несли визволення з-під ординського гніту, не порушували внутрішнього устрою руських земель. Литовські князі в управлінні дотримувались правила: «Ми старого не змінюємо, нового не впроваджуємо», що цілком влаштовувало місцеве населення. Навпаки, руські землі, які перебували на вищому рівні суспільно-політичного, культурного розвитку, справили вплив на Литву: руська мова стала у державі офіційною, довгий час діяли норми руського права, руський адміністративний устрій, переймався досвід будівництва фортець, налагодження податкової системи, утверджувалась православна віра. Не випадково нове державне утворення називали Литовсько-Руським князівством.  Оцінюючи ситуацію у Литовській державі, яка склалась після 1362 р., відомий український історик середньовіччя Наталя Яковенко зазначає: «Витворений без помітних завойовницьких зусиль новий державний організм являв собою вельми неординарний суб’єкт історії – державу, у якій від народу-завойовника, по суті, зоставалася тільки назва: Велике князівство Литовське. Фактично ж майже 90% населення становили русини, тобто білоруси та українці».

17. Охарактеризуйте основні напрямки політичного розвитку українських земель у ХІV и ХV ст. У середині XIV ст., після того, як припинила існування Галицько-Волинська держава, Україна потрапила в політичну орбіту Литви та Польщі. У цей період набули нового змісту політичні процеси, що розпочались на попередніх стадіях історичного розвитку — посилення ролі окремих станів, поява нових державних інституцій. Розвивалися правові засади суспільного життя внаслідок внутрішніх змін і запозичення західноєвропейських правових норм. На історичній арені постали козацтво, православні церковні братства, греко-католицька (уніатська) церква.

В історичній науці сформувались два напрями розгляду політичної історії України в XIV—XVII ст. Згідно з першим, представленим переважно у працях російських істориків, в публікаціях радянської доби, українські та білоруські землі (Південно-Західна Русь) були загарбані Литвою та Польщею; протягом тривалого часу місцеве населення, спираючись на допомогу Московського князівства, вело боротьбу за звільнення, об'єднання в єдину державу. Другий напрям представлений працями польських, литовських, багатьох українських та деяких російських дослідників. Вони розглядають Велике Литовське і Московське князівства як дві рівноправні держави, дві Русі, що розвивались осібно.

У другій половині XV – на початку XVІ ст. розгортаються процеси централізації, посилюється вплив Польща та прогресує занепад Литви. Тривале протистояння з Московським царством, спустошливі напади татар, невщухаюча боротьба за великокнязівський престол підштовхнули Литву до об’єднання з Польщею. 

18. Охарактеризуйте основні напрямки соціально-економічного розвитку українських земель ХІV - першої половини ХVІ ст. Наприкінці 14 ст у першій половині 16 ст в Україні продовжувалося розвиватися землеробство, ремесла, торгівля, відроджувались старі та будувались нові міста. Провідна галузь-с/г, поширення фільварків та трипільної системи, зростання поголів’я корів і свиней через зростання цін на м’ясо в Європі, розвиток бджільництва, городництва, садівництва. Суттєву роль у господарчому житті відігравали рибальство і мисливство, а також солеваріння, виробництво поташу, смоли. Основна форма внутрішньої торгівлі-ярмарки, що проводились кілька разів на рік. У феодальних господарствах переробляли с/г сировину. Селяни виготовляли сукна і полотно, гончарний посуд, предмети з металу та дерева для домашнього вжитку. Існувало близько 130 ремісничих спеціальностей. Феодальні володіння збільшувалися за рахунок захоплення пустошей та загарбання общиних селянських земель; до середини 16 ст вільних общинних земель в Україні майже не залишилось. Селяни змушені були відробляти 14 днів панщини як звичайну річну норму. Велику роль у зміцненні феодальних відносин відіграли Литовські статути 1529,1566,1588. Останній скасував усі обмеження земельної власності поміщиків, а селян остаточно позбавив волі. Форма протесту селян: втеча від поміщиків, підпалення маєтків, вбивства поміщицьких слуг, членів родини поміщика. Зростання панщини і обезземелення селянства безпосередньо впливали на соціальні відносини в регіоні.

19. З'ясуйте основні умови Люблінської унії та їі наслідки для України. Умови Люблінської унії 1569 року:

 Польща+Литва=Річ Посполита

 Включення українських земель до складу Польського королівства

 Державу очолив король, що обирався польсько-литовським сеймом.

 Єдина грошова система, сенат і зовнішня політика

 Католицизм як державна релігія.

 За ВКЛ і Польщі право мати окремі :уряд,військо,закони,казна

 Литовське князівство-статус автономії

 Ліквідовано митні кордони

Наслідки-Входження українських земель до складу Польського королівства

 Посилення полонізації української шляхти, поширюється католицизм

 Поступова втрата укр. с-ством політичної еліти, вплив польської шляхти

 Остаточне закріпачення селян, постійне зростання експлуатації, зосередження торгівлі в руках шляхти.

 Міста перетворилися на магнатсько-шляхетські резиденції, інтенсивний розвиток економіки

 Формування фільварків

 Укр. Землі почали активно залучатися до міжнародної торгівлі через Балтійське море.

 Втрата власного адміністративного поділу, Україна поділена на воєводства.

Люблінська унія негативно відбилась на долі українців. Саме виживання українців як окремої етнічної

спільності було поставлено під сумнів. Унія змінювала не лише політичну ситуації в Україні,а й справила

великий вплив на спосіб життя українців і соціально-економічні відносини на укр. Землях.