3. Історія розвитку патопсихології. Стан сучасної патопсихології

Виникла патопсихологія в кінці ХІХ ст. в період відкриття перших експериментальних лабораторій. В 1885р. в Казані – відкрита лабораторія Бехтерєва, в 1886 р. в Москві – лабораторія Корсакова, в Києві – лабораторія Сікорського. В той час наука називалася експериментальна патопсихологія. На початку ХХ ст. виходять перші підручники – «Медична психологія» (Крейчмера) і «Медична психологія» (П’єра Жене).

Вітчизняна патопсихологія базувалась на природничих науках. В. М. Бехтерєв створив науку рефлексологія, але це була «лженаука», оскільки психіку не можна звести до одних рефлексів. Його вважають основоположником патопсихологічного напрямку в Росії, організатором широких експериментально-психологічних досліджень порушень психічної діяльності.

Вимоги до патопсихологічних методик за В. М. Бехтерєвим та С. Д. Владичко:

- простота (для вирішення експериментальних завдань досліджувані повинні володіти особливими знаннями, навичками);

- портативність (зручність використання методики);

- попереднє випробування методики на великій кількості здорових людей відповідного віку, статі, освіти.

Велику роль в розвитку патопсихології відіграв А. Ф. Лазурський, завідувач психологічної лабораторії у заснованому Бехтерєвим Психоневрологічному інституті, організатор власної психологічної школи, розробив природний експеримент для педагогічної практики, який був впроваджений і в клінічну практику. У клініці природний експеримент засновувався в ході організації дозвілля хворих, їх занять і розваг – із спеціальною метою давались арифметичні задачі, ребуси, загадки, завдання відтворити пропущені літери та склади в тексті та ін.

Значний внесок також зробив А. А. Токарський (у 1886 р. – очолював лабораторію в лікарні Корсакова в Москві), який в одній із своїх статей доводив, що відхилення в інтелектуальній діяльності хворих не зводиться до розладу окремих здібностей, а що йдеться про складні форми порушень усієї цілеспрямованої мислительної діяльності.

Напередодні Великої Жовтневої революції в Росії почала формуватися експериментальна патопсихологія: 1911р. вийшла книга О. М. Бернштейна, присвячена опису методик експериментально-психологічного дослідження.

Свій внесок зробив і Л. С. Виготський. Сформулював основні три положення:

- мозок людини має інші принципи організації функцій, ніж мозок тварини;

- розвиток психічних функцій не визначається лише фізіологічною будовою мозку;

- психічні функції не дозрівають в результаті росту мозку а в результаті навчання і виховання;

- ураження одних і тих же зон кори головного мозку має різне значення в розвитку хвороби в різному віці.

Л. С.Виготський поклав початок вивченню розпаду мислення.

Б. В. Зейгарник розробила теоретичні основи патопсихології, описала характер патологічного протікання окремих психічних процесів, сформулювала важливі принципи роботи патопсихолога.

Тема 2. Методи патопсихологічного дослідження

1. Патопсихологічний експеримент

2. Метод бесіди як важливий компонент патопсихологічного

дослідження

3. Метод тестів. Використання особистісних опитувальників

4. Проективні методики. Малюнкові тести

1. Патопсихологічний експеримент

Патопсихологічний експеримент здійснюється за допомогою конкретних прийомів вивчення психічних функцій експериментально психологічних методик. При організації патопсихологічного експерименту слід дотримуватися декількох правил:

• експеримент повинен моделювати психічну діяльність людини (у спілкуванні, праці, навчанні);

• під час експерименту необхідно виявити структуру не лише порушених форм психічної діяльності але і тих, що залишилися збереженими;

• побудова експериментальних прийомів повинна враховувати можливість пошуку рішень самим хворим а також передбачає можливе втручання патопсихолога в діяльність хворого для з’ясування як хворий сприймає допомогу експериментатора і чи може нею скористатися;

• експериментально психологічні прийоми слід направляти на розкриття якісної характеристики психічних порушень;

• результати патопсихологічного дослідження необхідно точно і об’єктивно фіксувати.

При проведенні обстеження необхідно враховувати ставлення хворого до експерименту, його мотиви і мету, ставлення до самого себе, до результату роботи, зацікавленість, оскільки думки, дії та вчинки не є безпосередньою реакцією на зовнішні подразники а є опосередковані його установками, мотивами, потребами.

Для патопсихолога важливо не лише те наскільки важким і об’ємним було завдання, як хворий його виконав, а і те як він його осмислив, чим були зумовлені помилки і труднощі.

Точність і об’єктивність результатів отриманих під час експерименту забезпечується ретельною реєстрацією даних і перевіркою їх в повторних дослідженнях а також при дослідженні іншими методиками.

Програма дослідження хворого не може бути стандартизованою, оскільки вона залежить від клінічних задач і особливостей хворого. Основні експериментально-психологічні методики описані С. Я. Рубінштейном, Б. В. Зейгарник, Ю. Ф. Поляковою. Серед них особливу популярність отримали:

• Кубики Кооса;

• Виключення предметів;

• Піктограма;

• Послідовність подій;

• Опосередковане запам’ятовування за Леонтєвим.