3. Реформи Володимира Святославовича та їх історичне значення для завершального етапу формування Київської держави

Головним у період правління Володимира були його реформи, які змогли піднести Русь, зробити її високорозвиненою європейською державою. Це були реформи:

Фінансова реформа. Володимир перший з українських князів почав карбувати золоті та срібні гроші: золоті монети - «златники»; срібні монети - «срібники». Цим він намагався зробити свою державу більш відомою. Роблені вони на зразок візантійських. На одному боці є образ Христа, на другому постать самого князя, що сидить на престолі, у царських відзнаках, з хрестом у руці. Написи є: «Володимир на столі», «Володимир, а це його золото» або «Володимир а це його срібло». На деяких монетах зображений герб київської держави, тризуб.

Адміністративна реформа. Хоч держава Володимира була менша, як у його батька, проте вона була сильніше зорганізована. Володимир поставив намісниками у городах своїх синів. У Турові на Поліссі сидів Святополк, у Володимирі на Волині Всеволод, у далекій Тмуторокані над Азовським морем Мстислав, у Великому Новгороді - Ярослав, в Ростові - Борис, в Муромі - Гліб. В такий спосіб всі землі стали більше залежні від влади Київського князя і управа в них була одностайна.

За володіння Володимира вже не було варягів на визначніших місцях, між воєводами згадується тільки один варяг, Вуєфаст чи Вовчий Хвіст. Вищі керівні посади були вже в руках таких людей, як Добриня і Путята, що були місцевого роду. Володимир також залучав місцеву верхівку до своєї ради і з нею вирішував питання законодавства та адміністрації, а також війни.

Військова реформа. Військова реформа була спрямована як на посилення обороноздатності держави, так і на зміцнення особистої влади великого князя. Її суть полягала в ліквідації «племінних» військових об''єднань і злитті військової системи з системою феодального землеволодіння. Ця реформа мала кілька важливих наслідків: вона дала змогу надійно укріпити південні рубежі від нападів кочівників, сформувати боєздатне, віддане князю військо.

В результаті цих реформ значно зміцніла Київська держава. Вона стала нарівні з розвиненими європейськими країнами. Значно знизилася небезпека нападів східних кочових племен. Князь міг впевненіше проводити внутрішню політику, що безперечно позитивно позначилося на добробуті людей. Високого розвитку набула також освіта, культура. Руська держава була в очах європейців високорозвиненою державою з сильним князем. Відтак зв''язки Русі з іншими державами пожвавішали. Важливим було також і те, що зміцнілись зв''язки із Візантією. Це сприяло політичному, економічному та культурному розвиткові країни.

3. Суспільний устрій кр

Заняття і економічні різниці були основою поділу населення на три соціальні групи: привілейованих бояр, вільних селян та міщан і невільних різних категорій.

Бояри. Ця група складалася з різних елементів. Згодом перевагу здобула князівська дружина. Членами дружини ставали також різні визначні люди – землевласники, купці, войовники: всі, що добилися значення майном чи заслугами. Згадуються також бояри, які походять з смердів. Але, не зважаючи на різне походження, бояри складали добре спаяну верству, сила якої спиралася головним чином на земельну власність. Боярська служба була спадковою: по батькові ставав боярином син; майно переходило у спадщину боярській донці.

Другу групу складало вільне населення сіл і міст. Вільні селяни звалися смердами. Смерди жили на власних дворищах і займалися хліборобством. Мали особисті права, могли подавати свої справи до князівського суду. Населення міст, особливо менших, не відрізнялося від селян ані своїм побутом, ані правами. Окрема міщанська верства купців і промисловців творилася тільки по великих містах. Міське населення брало участь у міських вічах і здобуло значний вплив на політичні справи. І міщани і селяни виконували військову службу – народне рушення. До вільних людей належали також церковні люди.

Третю соціальну групу становило населення напіввільне і невільне, що було під владою бояр. Існували різні ступені поневолення, під різними назвами. Закупами звалися селяни, що ввійшли в залежність від дідича через позичку грошей. Вони працювали на землі дідича, як робітники, користувалися його землею. Закуп ставав вільним, коли віддавав або відробляв свій борг. Але якщо закуп не міг віддати борг, то втрачав свободу цілком.

Ніяких справ не мали раби, яких називали холопами або челяддю. Джерела рабства були різні: полон під час війни, купівля невільної людини при ньому і свідках, подружжя з рабинею, продаж збанкрутованого купця за борги, покарання закупа за втечу від пана. Діти холопа були також рабами. Холопам не належало ніяких прав – вони не могли подавати своїх справ до суду, не могли бути свідками, всюди відповідав за них власник. Раб мав право викупитися з неволі.