Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Іспит з ІДПУ.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
125.26 Кб
Скачать
  1. Правове регулювання відносин власності на землю в Україні-Гетьманщині

Найвагомішим у цивільно-правовому житті було право власності на землю. Воно обумовлювалося військовою чи якоюсь іншою службою державі. Найважливішою повинністю в гетьманській державі вважалася військова служба. В основі повинності військової служби лежало право володіння нерухомим майном – землями, даними під умову відбування військової служби; згодом цю повинність було поширено на всі землі – як спадкові, так і набуті іншими способами.

Існували земельні володіння на правах повної власності – "зу-польні" (вотчинні). Таку земельну власність, на відміну від тимчасової (рангової), можна було купити, продати, успадкувати, поміняти тощо. Тимчасові володіння надавались особам на строк державної або військової служби. Земельну власність можна було набути у спосіб заволодіння чи займанщини вільних земель або через надання, що фіксувалось у державних актах (царських жалуваних грамотах, гетьманських універсалах тощо), судових декретах, договорах. Право власності припинялося через відмову власника від речі, передання права іншим суб'єктам на підставі договору, конфіскацію, знищення речі або втрату її за давністю.

Найголовнішим елементом права власності було володіння. Воно трактувалось як самостійний правовий інститут і як одне з повноважень власника. Залежно від способу набуття розрізнялося декілька видів володіння. За способом набуття володіння поділяли також на законні й незаконні.

  1. Джерела та основні риси права Української Гетьманської держави

Становлення національної системи права України дало нове життя нормам звичаєвого права-"стародавнім правам і вольностям". Тепер звичаєве право регулювало широке коло як публічних, так і приватних правовідносин: порядок і основні принципи формування органів військово-адміністративної влади, судової системи і судочинства, частину поземельних відносин, правовий статус окремих станів і груп населення тощо. Його норми стосувалися всіх без винятку верств населення, проникали в усі сфери життя, визначали злочини та покарання за них. Козацьке право залишалося єдиним джерелом права, що регулювало суспільні відносини в Запорізькій Січі.

І в умовах війни більшість українських міст зберігали право самоврядування. Тому продовжували діяти багато положень Магдебурзького права, головним джерелом яких був збірник "Саксонське зерцало". Березневі статті 1654 р. гарантували українським містам збереження Магдебурзького права, як і інших давніших їх прав і привілеїв.

В адміністративній і судовій практиці періоду, що розглядається, широко використовувалися адміністративні і судові прецеденти.

Особливою категорією норм звичаєвого права було церковне право, яке регулювало правила поведінки, що не дістали законодавчого затвердження в офіційних збірниках. Ці норми були обов'язковими як для церковнослужителів, так і для парафіян. Вони регулювали "звичайне послушництво", деякі питання шлюбно-сімейних відносин.

Нове поняття - "козацьке право" включало сукупність норм звичаєвого права, доповнених і розширених новими джерелами права: рішеннями генеральних рад, гетьманськими універсалами - офіційними актами вищої державної влади, що поширювалися на всю звільнену територію України. Особлива категорія серед нових джерел права - це акти, що регулювали міжнародне правове становище України: її договори з Кримским ханством (1648 р.), Туреччиною (1648 р., 1654 р.), Річчю Посполитою (Зборівський, 1649 р., Білоцерківський, 1651 р.), Молдавією (1654 р.).