46.Посесійний захис

посідання захищалося за допомогою преторських інтердиктів. Такий захист називався посесійним, або інтердиктним. Його особливістю було те, що володілець мав довести лише факт посідання і факт його порушення. Оскільки при цьому посилання на право не допускалось, то й доводити правову підставу посідання не було потреби. Цим посесійний захист істотно відрізнявся від петиторного захисту, за допомогою якого захищалося право власності. Петиторний захист був складнішим, оскільки тут необхідно було довести наявність законних підстав виникнення права власності в особи, яка зверталася за таким захистом. При цьому обов'язок доказування (тягар доказування — onus probandi) лежав па стороні, яка стверджувала, що в неї є право.

Той, хто звертався за посесійним захистом, мав довести лише факт посідання і факт порушення посідання, що було значно простіше, ніж доводити існування права на річ. Тому власникам у разі порушення їхніх прав рекомендували використовувати саме можливість посесійного захисту, як більш доступного.

Втім, слід мати на увазі, що посесійний захист щодо права власності був лише попереднім (провізорним) захистом. Власник речі, який втратив володіння нею і заявляв інтердикт до фактичного володільця, зазвичай програвав справу. Однак він міг потім подати позов про захист права власності, вимагаючи повернення речі з чужого незаконного володіння (віндикацію) і виграти його, посилаючись на своє право власності. Отже, більш проста і легка форма захисту засобом інтердикту була менш стабільною і надійною порівняно з петиторним захистом.

47. Заставне право

Залоговое право - это право преимущественного обраще-

ния взыскания на заложенную вещь независимо от того, про-

должает ли она принадлежать залогодателю на момент иска

(т. е. - ≪абсолютная≫ защита залогового права по отношению

к любому, у кого в собственности находится предмет залога на

момент предъявления иска). Таким образом, договор залога

направлен на обеспечение защиты кредитора.

Залог производился (1) собственником имущества; (2)

представителем собственника, если он имел право отчуждать

закладываемую вещь; (3) кредитором - перезалог имущества.

Залог устанавливался (1) по соглашению сторон; (2) по рас-

поряжению магистрата (≪судебный залог≫); (3) по закону.

Формы договора о залоге:

1) Фидуция. Объект залога передавался манципацией в соб-

ственность залогодержателю с оговоркой об обязанности воз-

врата в собственность залогодателя при исполнении им своих

обязательств.

2) Пигнус. - это форма залога с передачей не в собствен-

ность, а в ≪держание≫ (pignus datum):

3) Ипотека возникла в классический период, и стала наибо-

лее развитой форма залога При ипотеке собственность и вла-

дение принадлежат залогодателю, а у залогодержателя только

право истребования вещи у любого нового собственника при

неисполнении обязательства.

Предмет залога - до классического периода только мате-

риальные вещи, в постклассическую эпоху - также и немате-

риальные.

Залог прекращался: (1) при гибели предмета залога; (2) при

слиянии прав, если кредитор выкупал вещь; (3) при исполне-

нии обеспеченного залогом обязательства.

48. Захист прав на чужі речі

Захист права власності й інших речових прав є різновидом захисту цивільних прав. Тому їхній захист здійснюється за допомогою як загальноцивільних, так і спеціальних способів, характерних для інституту права власності. Варто розрізняти загальні і спеціальні способи захисту права власності й інших речових прав. До числа загальних способів захисти відносяться:

1) витребування майна з чужого незаконного володіння (віндікаційні позови)

2) чи вимоги власника іншого законного власника про усунення всяких перешкод у здійсненні його права, хоча б ці порушення і не були з'єднані з позбавленням володіння (негаторні позови);

3) позови про визнання права власності.

Спеціальні способи захисту права власності й інших речових прав підрозділяються на:

1) способи захисту від правомірного чи неправомірного втручання державних органів й інших організацій;

2) способи захисту прав у випадках несприятливого збігу об'єктивних обставин;

3) зобов'язально-правові способи;

4) захист права довічно наслідуваного володіння земельною ділянкою.

49 familia

терміном familia (сім'я) позначалося сукупність усього того, що належало родині: не тільки агнатами, а й належать родині раби, кабальні, худобу і навіть речі неживі (майно). Влада paterfamilias над дружиною і дітьми по суті мало відрізнялася від його прав на раба. Істотна відмінність patria potestas від права власності на раба проявлялося лише в момент смерті paterfamilias: право власності на раба переходило до спадкоємця paterfamilias, в той час як особи, що були in patria potestate, переживали capitis deminutio, яка в даному випадку означала применшення прав, а зміна сімейного стану, яке полягало для деяких з членів сім'ї (для синів померлого) навіть в придбанні повної правоздатності.

50,Шлюб та його види

Брак - это моногамный союз одного мужчины с одной жен-

щиной на длительное время, основанный на правовых усло-

виях, и подразумевающий совместное проживание.

Будущие супруги должны были обладать: (1) status libertatis( статус свободы) (2) ius connubii, т. е. право заключать законный брак. Таким

правом обладали римские граждане, исконные латины, (3)

способность выполнить естественные цели брака (физическая

состоятельность), (4) достижение 14 лет для мужчин и 12 лет

для женщин, (5) отсутствие другого брака, (6) намерение су-

пругов жить в браке, (7) взаимное согласие будущих супругов

(8) заключение брака надлежащим способом.

Виды римского брака:

– matrimonium justum – законный римский брак между лицами, имеющими ius conubii;

– matrimonium juris gentium – брак между лицами, не имеющими jus conubii.

Виды законного римского брака:

– cum manu mariti – брак с властью мужа, в силу которой жена (uxor) поступала либо под власть мужа, либо под власть домовладыки, если сам муж был подвластным лицом.

– sine manu mariti – брак без власти мужа, при котором жена оставалась подвластной прежнему домовладыке либо была самостоятельным лицом. В отличие от конкубината обладал особым намерением основать римскую семью, иметь и воспитывать детей. Брак sine manu следовало возобновлять ежегодно. Прожив в течение года в доме мужа, жена автоматически подпадала под его власть – по давности. Женщина, не желавшая установления над собой власти мужа фактом дав-ностного с нею сожительства, должна была ежегодно отлучаться из своего дома на три ночи и таким образом прерывать годичное давностное владение ею

51 Шлюб cum manu.

Як уже відомо, жінка в римській сім'ї тривалий час була позбавлена всяких прав і цілком підпадала під владу чоловіка. Влада чоловіка над жінкою називалася m a n u s; такий шлюб, коли жінка підкорялася владі чоловіка, відомий під назвою cum manu. Перебуваючи у цьому шлюбі, жінка підпадала в повну особисту і майнову залежність від чоловіка, а якщо він сам був під владою свого батька, то й від домовладики. Жінка була на становищі дочки у батьків свого чоловіка.

Майнові відносини подружжя.

(З чоловічою владою) Все майно, яке дружина мала до шлюбу або набувала яким-не-будь чином за час шлюбу (наприклад, одержувала спадщи­ну), автоматично ставало власністю чоловіка. Практично дру­жина не могла бути власницею майна, отже, укладати ци­вільно-правові правочини. Повне безправ'я дружини пев­ною мірою пом'якшувалось лише одним — вона могла бути спадкоємницею після смерті чоловіка нарівні з дітьми і поді­ляти громадське становище чоловіка: почест що виявляли­ся йому, поширювалися і на неї.

52. sine manu.

За своїми принципами цей шлюб був повною протилежністю шлюбу cum manu. Вступ у такий шлюб не тягнув за собою зміни правоздатності жінки. Вона або зберігала за собою статус рєrsona sui juris (якщо мала його), або продовжувала підпадати під владу батька. Отже, кровні зв'язки з попередньою сім'єю не переривалися, не вини­кало й агнатське споріднення між жінкою та сім'єю чоловіка. Чоловік за умов шлюбу sine manu не мав жодної влади над жінкою.

Майнові відносини подружжя.

(Без чол. Влади) Дружина зберігала правовий статус, який мала до вступу в шлюб. Влада чоловіка на неї також не поширювалася — вона була незалежною від нього. Чоловік уже не мав права на її життя і свободу — продати її в рабство і вчинити інше свавілля. Так само регулювалися й майнові відносини подружжя, в основу яких покладено принцип роздільності майна чоловіка і дружини. Все, що було власністю дружини до вступу в шлюб або набуто нею за час шлюбу, залишалося її власніс­тю, якщо вона юридичне була самостійною. Дружина мала право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном, не питаючи дозволу чоловіка Характерною особливістю майнових відносин подружжя при шлюбі без чоловічої влади була заборона дарування між ними, щоб недопустити матеріальної залежності жінки від чоловіка, з одного боку, забезпечити їй цілковиту майнову свободу, а з другого — зберегти щирість шлюбної угоди, яка має бути заснована на сердечному коханні, а не на матеріальній заінтересованості. Крім дарування, подружжя могло укладати будь-які ци­вільно-правові правочини між собою — купляти, наймати тощо Дружина мала право доручити чоловікові управління своїм майном.

Подружжя відповідали один за одного лише у випадках, коли один з них виявляв стосовно майна другого менше піклування, ніж за своє Між подружжям не допускалися позови, що призводили до безчестя одного з них. Характеристика майнових відносин подружжя була б не­повною без аналізу ще двох шлюбно-правових інститутів: придане та дарування з боку чоловіка. На початку становлення шлюбу без чоловічої влади ввійшло в звичай в момент його укладення передавати чоловікові певне майно — придане. Приданим було не все майно дружини, а тільки те, що спеціально призначалося для цієї мети і передавалося чоловікові самою дружиною, її домовладикою чи іншими особами. У республіканський період придане відразу переходило в повну власність чоловіка, і навіть після припинення шлюбу воно не поверталось дружині ні за яких умов. Це породило ряд негативних наслідків-- наприкінці періоду республіки кількість розлучень зросла. Шлюб починає на­бувати форми безсоромного збагачення. Преторська практика з часом виробила певні детальні поло­ження При розлученнях діяло інше положення: якщо в розлученні ви­нен чоловік, придане поверталося дружині, якщо винна дружина, придане залишалося чоловікові.