37. Земельні сервітути

. Їх призначення полягало в тому, щоб заповнити відсутні блага,що роблять нормальне використання сусідніх ділянок або будівель можливим. Сільські сервітуту передбачали обов'язок власників терпіти, коли інші особи ходять через їхні ділянки до господарсько необхідним місць чи речей (iter), коли через твій ділянку можуть гнати худобу на полонину або водопою, в тому числі маючи на увазі і право ходіння й проведення худоби, возів (actus ), коли твій ділянка використовується іншими для всіх вищеописаних дій (via), коли через поверхню твого ділянки проводять воду для іншого (aquaeductus). У послеклассіческую епоху склалися та інші види сільських сервітутів: право черпати воду на чужій ділянці, право відводити воду на територію чужого володіння, право брати глину з ділянки іншого, пасти худобу на луках, що увійшли до складу іншого володіння, але раніше використовуваних для цієї мети, і т.д. Міські сервітути також передбачали обмеження з метою загального господарського використання і взаємних вигод: право зливу води, проведення каналізації через ділянку сусіда, обов'язок не загороджувати сусідові виду з вікна, терпіти, якщо стіна сусіднього будинку буде спиратися на твоє будову, і т.д. Обмеження власник зобов'язаний був терпіти на користь будь-яких осіб, які б стали користуватися вигодами, які виходять з сервітутного права, тому земельні сервітути носили загальний, абстрактний характер.

38. Персональні сервітути

2) личные – принадлежащие определенным лицам персонально:

– узуфрукт – право пользования чужой вещью и получения от нее плодов с сохранением в целостности сущности вещи. Может быть пожизненным или на определенный срок. Он не передается по наследству, не отчуждается, допускается сдача внаем, но после смерти держателя сервитута право нанимателя прекращается. Узуфруктуалей обязан пользоваться вещью в соответствии с ее хозяйственным назначением, принимать меры к сохранению вещи;

– узус – право пользования вещью без права пользования ее плодами. Разрешалось использовать столько плодов, сколько необходимо пользователю для удовлетворения своих личных потребностей;

– habitatio – право пожизненного проживания в чужом доме или его части;

– право пользования рабочей силой раба или животного.

39. Суперфіцій

Суперфіцій (від лат. Superficies solo cedit — будівля слідує за землею) — у Римському праві — спадкове і відчужуване право на користування будівлею, що зведена на чужій землі.

40. Емфітевзис

Емфіте́взис — це довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужоюземельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від неї з обов'язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення.

41,Поняття посідання

Посідання як фактичне володіння річчю – просто факт.

Із багатої казуїстики можна зробити висновок, що римські юристи розуміли посідання як фактичне володіння річчю, поєднане з наміром вважати її своєю.

Таке визначення містить два істотних елементи: 1)об’єктивний – corpus possessionis – тобто має бути фактична наявність речі; 2)суб’єктивний – animus possessionis – намір вважати дану річ своєю, володіти нею від свого імені. Не всяке фактичне володіння річчю є посіданням, а лише основане на володільницькій волі. Тому володіння річчю від імені іншої особи так само не є посіданням. У даному разі володілець речі здійснює володіння не від власного імені, а від імені іншої особи, власника. Він лише держатель чужої речі – detentor.

Отже, посідання – це фактичне володіння річчю, поєднане з наміром вважати її своєю, а держання – фактичне володіння річчю без наміру вважати її своєю.