27 Первинні способи набуття права власності

До первісних способів набуття права власності належать:

захоплення нічийних речей;

переробка речей;

прирощення;

давність володіння.

28

29

30 захист права власності Способи захисту власності у римському праві мінялись згідно із тими видами власності, які з’являлись на протязі розвитку римської держави і були надзвичайно різноманітними за своїми джерелами регулювання. Найбільш типовими способами захисту права власності були віндикаційний (res vindicatio), негаторний (actio negatoria) та прогибіторний (actio prohibitoria) позови, які спершу застосовувались тільки для захисту квирітської власності.

31 Віндекаційний позов Віндикаційним (від лат. vim dicere – оголошувати про застосування сили) є позов не володіючого власника до володіючого не власника про витребування індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК). Віндикаційний позов є речово-правовим позовом, який має позадоговірний характер, тобто він може бути пред’явлений лише у випадку відсутності між позивачем та відповідачем зобов’язальних правовідносин. У зв’язку з цим у випадках, коли підставою для позову про повернення у натурі майна є невиконання відповідачем зобов’язань за договором, наприклад, за договором найму (оренди), лізингу, зберігання та ін., такий позов не є віндикаційним.

32

33 34,35 Поняття, сутність і види прав на чужі речі

В римском праве могли существовать права как на свои, так

и на чужие вещи. Подразумевалось, что собственность при-

надлежит определенному лицу, но другое лицо при этом име-

ет ряд прав, связанных его вещью. Такие ограниченные права

возникали или по воле самих собственников (на основании до-

говора), или на основании правовых актов, издаваемых с це-

лью улучшения экономического использования отдельных ка-

тегорий вещей.

Права на чужие вещи были различными в связи с тем, что

различными были и виды пользования чужими вещами. Выде-

лялись несколько видов прав на чужие вещи:

- сервитуты (servitutes):

- личные (ususfructus, quasi ususfructus, usus, habitatio, servorum vel animalium);

- вещные (servitutes praediorum urbanorum, servitutes praediorum

rusticorum);

- залоги;

- эмфивтезис;

- суперфиций.

36. Сервітути: поняття і види

Сервітутом називали абсолютне за характером захисту право користування чужою річчю. Найдавнішими є сільські предіальні сервітути. Першими з’явилися такі життєво важливі для сільського господарства сервітути, як:

право проходу через чужу ділянку;

право проходу і прогону худоби через чужу ділянку;

право проходу, прогону худоби і проїзду возом;

право провести воду з ділянки сусіда на свою землю.

Дещо пізніше, зі зростанням міста Риму, з’явилися міські предіальні сервітути, першим з яких певно був– право провести через чужу дільницю нечистоти зі свого двору в більшу міську клоаку.

Ситуація дещо змінилася після появи у II ст. до н.е. персональних сервітутів, тобто таких, що пов’язані не з певною річчю, а належать певній особі.

Засобами встановлення сервітутних прав були:

mancipatio – для сільських предіальних сервітутів;6+

in jure cession – для всіх сервітутів;

deduction – обумовлювання сервітуту на річ, що відчужується, на користь відчужувача при манципації або цесії;

legata – (легат, заповідальнийвідказ);

usucapio – (придбання сервітуту за давниною).

Припинялися сервітути внаслідок:

загибелі однієї з речей, між якими існував „сервітутний зв’язок”;

смерті або capitis deminutio сервітуарія при персональних сервітутах;

поєднання в руках однієї особи права власності й сервітуту;

відмови сервітуарія від сервітутного права на користь власника „обслуговуючої” речі;

некористування сервітутом протягом 1 року для рухомості або 2 роки для нерухомості.

Захист здійснювався за допомогою actio confessoria: сервітуарій міг вимагати від будь-якої особи не перешкоджати йому здійснювати сервітутні права. Протилежним йому був actio negatoria, за допомогою якого власник міг доводити, що річ вільна від сервітутів.