24, Право власності

Римське право розглядало право власності не як відношення між людьми, групами людей, класами або іншими соціальними утвореннями, а як відношення людини (індивіда) до речі. Право власності визначалось як повне панування над річчю (plena in re potestas). Ця ознака сприяла відокремленню права власності від інших речових прав, які в більшій або меншій мірі звужували право власника, зводячи його в окремих крайніх випадках до голого права (nudum ins), позбавленого любих значних конкретних застосувань. Наприклад, тільки узуфруктуарію, а не «голому власнику», належить право володіти річчю, користуватись нею і вживати її плоди. Але як тільки чужі права на відповідну річ припиняються, то право власності автоматично поновлюється в повному обсязі і як правило остається самим повним із усіх видів панування над річчю.

25 Зміст пава власності

Право користування (jus utendi). Користуватися річчю можна в різних формах: позичити річ, передати  в оренду, споживати тощо, не завдаючи при цьому шкоди іншим особам, або користуватися річчю всупереч закону.

Право розпоряджатися річчю (jus abutendi). Це право полягає в тому, що власник міг вирішувати правову долю речі всіма дозволеними способами: продати, заповідати, встановлювати сервітут на користь іншої особи тощо. Право розпорядження річчю може здійснюватися в різних формах, але з однією умовою - воно не повинно суперечити закону.

26. Виникнення та припинення права власності

Факти, з виникненням яких особа набуває права власності, дістали назву способу набуття права власностіУсі способи набуття права власності римське право поділяло на первинні (право власності виникає вперше або проти волі колишнього власника) і похідні (право влас­ності переходить від однієї особи до іншої за їх взаємною згодою і бажанням). Первинні: 1. Заволодіння, об'єктами права власності за цим способом могли стати речі, які до їх заволодіння не були чиєюсь власністю. 2. Давнісне володіння За законодавством. Юстиніана, строки набувної давності були: 3р для рухомого майна і для нерухомого – 10р із збільшенням її до 20 р 3. Переробка речі (специфікація). створення з чужого матеріалу нової речі для себе. Специфікація вважається здійсненою, якщо матеріал набував нової форми, одержано нову річ. 4.  Придбання плодів. 5. Приріст сполучення речей, які належать різним особам, причому одна з речей після сполучення стає належністю іншої речі, власністю власника головної речі. Приріст може бути природний або штучний, тобто результатом дій людини У Римі відомі ще інші первинні способи набуття права власності, а саме: а) за рішенням суду, коли він розглядав позови про поділ спадщини, спільного майна або спірної межі та ін; б) за законом - у вигляді покарання за недозволе-не самоуправство, за Несплату мита тощо. Похідні способи 1) договір, зокрема договір купівлі-продажу, позики, міни, дарування, застави. 2) Поступки права. здійснювалася у формі вдаваного судового процесу про право власності на річ. Покупець вимагав річ, яку набував, стверджуючи, що вона належить йому. Продавець визнавав вимогу покупця, а претор, перед яким відбувалася ця процедура, визнавав право власності за покупцем. 3) традиції. Дія цього способу передбачає, однак, поєднання двох умов. По-перше, потрібна була сама передача речі. По-друге, необхідно, щоб передача речі набувачеві спиралася на договір купівлі-продажу, дару­вання, міни чи інший акт способи припинення права власності: 1. знищення речі 2. відмова власника від права на річ, яка йому належить. 3. відчуження 4.вилучення речі з обороту, наприклад включення приватної землі до складу державної.