69.Правоздатність юридичної особи. Її реалізація

Правоспособность юридических лиц – юридическое лицо признавалось способным иметь права патроната и не считалось (за немногими исключениями) способным получать имущество по наследству и т. п.

Дееспособности юридические лица не имели. Для совершения юридических действий необходим был законный представитель (actor), который имел право выступать от имени юридического лица, предъявлять иски, совершать сделки, причем во всех этих случаях его положение и права были наравне и идентичны с правами частного лица.

е считались «органами юридического лица».

Юрическое лицо прекращало свою деятельность, (1) по решению своих участников, (2) при сокращении числа менше 3 (3) при запрещении государством корпораций ссответствующего вида или конкретной корпорации, (4) при достижении цели своей деятельности.

70.Види юридичних осіб

приведены виды юридических лиц:

1. Товарищество (societas) – объединение средств и усилий нескольких лиц в достижении единой цели. Товарищество считалось созданным с момента соглашения, т. е. товарищество представляло консенсуальный контракт. Главная цель товарищества – итоговая прибыль.

2. Объединение (universitas):

– корпорация (corporatio) – объединение не менее трех полноправных римских граждан. Создавались с разрешения закона, сенатусконсульта или императора. Корпорация могла иметь свой устав – статут, но это не было обязательным. Признаки: наличие имущества корпорации, кассы (или казны) и доверенного лица, действующего от имени корпорации.

– коллегия (collegium) могла заключать договоры стипуляции, дарения, принимать наследство и завещательные отказы, отпускать рабов на волю, выступать в суде через представителей. Объем ответственности коллегии определялся общим имуществом и казной.

Виды коллегий:

– общины (муниципии) и близкие к ним общественные объединения

– учреждения (храмы, благотворительные фонды, больницы) признавались субъектом специальных имущественных отношений только в случае их признания или организации посредством специального акта со стороны властей.

71.Виникнення та припинення юридичних осіб

В период монархии был издан специальный закон о коллегиях, по которому они должны были возникать только с разрешения сената и санкции императора. Не признавалось что организация может иметь имущество, оно всегда привязывалось к членам корпорации и было неделимым только на период ее существования. В случае прекращения корпорации имущество делилось между последним составом ее членов. Дела юридического лица вели избиравшиеся для этой цели (на сновании устава) физические лица, но они не считались «органами юридического лица».

Юрическое лицо прекращало свою деятельность, (1) по решению своих участников, (2) при сокращении числа менше 3 (3) при запрещении государством корпораций ссответствующего вида или конкретной корпорации, (4) при достижении цели своей деятельности.

72. Поняття та види зобовязань

До найдавніших видів зобов’язань належить nexum, тобто правовід­ношення, яке опосередковує особисте підпорядкування неплатоспромож­ного боржника кредитору щодо його обов’язку відробити борг.

З часом з’явилися інші види зобов’язань, які можна класифікувати за різними юридичними критеріями.

Основним був розподіл зобов’язань залежно від характеру їх виз­нання правовою системою та характеру правових засобів захисту управомоченою особою своїх прав із зобов’язання. За цим критерієм вирізнялися цивільні (civiles), преторські (honorariae) та натуральні (naturales) зобов’язання. Цивільними вважалися зобов’язання, що були узаконені правом (Законом ХІІ таблиць та наступними законами). У цих зобов’язаннях головним був обов’язок боржника (oportere). У разі порушення цих зобов’язань кредитор мав право на позовний захист своїх прав, вимагаючи від боржника виконання свого обов’язку (oportere). Отже, виконання цивільних зобов’язань забезпечувалося 127 Розділ 10. Загальне вчення про зобов’язання

державним примусом. Саме цивільні зобов’язання вважалися повно­цінними зобов’язаннями в римському праві. Преторські зобов’язання з’явилися як такі, що не були визнані цивільним правом (ius civile), а отже й були позбавлені позовного захисту. Захист цих зобов’язань надавався претором, що, однак, не призводило до їх легалізації.

Особливе місце в цій класифікації належало натуральним зобов’язанням, які не користувалися ні позовними, ні преторськими, ні іншими засобами захисту, але мали юридичне значення, тобто вважа­лися такими, що існують. Виконання боржником свого обов’язку за натуральним зобов’язанням завжди вважалося належним виконанням. При цьому не мало значення, з яких причин боржник здійснив вико­нання: за доброю совістю або у зв’язку із незнанням про відсутність у кредитора права на позов. Як приклад натурального зобов’язання у літературі вказується грошова позика, що здійснена підвладним сином без згоди глави сім’ї (pater familias)1. У деяких випадках натуральне зобов’язання набувало певного юридичного значення, зокрема, за певних умов воно могло бути підставою новації (novatio); його можна було пред’явити до заліку (compensatio); його виконання могло забез­печуватися порукою або заставою.

До натуральних зобов’язань належали: 1) зобов’язання рабів, що виникали не з правопорушень (ex delicto); 2) зобов’язання між pater familias та підвладними йому особами, а також взаємні зобов’язання осіб, які перебувають під однією владою; 3) зобов’язання осіб, що перебувають під опікою, та зобов’язання осіб, оголошених марнотрат­никами, укладені без участі опікуна чи піклувальника; 4) зобов’язання позики підвладних дітей; 5) зобов’язання, в яких утрата права позову викликана спливом позовної давності тощо2.

Залежно від предмета зобов’язання розрізняли подільні (obligatio dividue) та неподільні (obligatio individue) зобов’язання. Предмет подільних зобов’язань може бути поділений без завдання шкоди його цінності. Такі зобов’язання виникали, наприклад, з приводу грошей або речей, визначених родовими ознаками (genera). Благо, що було предметом неподільного зобов’язання, не можна поділити на частки, а отже, таке зобов’язання не підлягало виконанню частинами (per partes). Прикладами неподільних зобов’язань є ті, що спрямовані на

передачу індивідуально визначеної речі (species), сервітуту (servitutis). Неподільним є зобов’язання побудувати будинок, викопати рів (D. 45. 1. 72. pr.). Практичне значення цієї класифікації полягає в тому, що при множинності осіб у неподільному зобов’язанні боржники або кредитори вважаються солідарними. Подільні зобов’язання із множин­ністю осіб, як правило, є частковими.

Особливу категорію становили альтернативні зобов’язання. Альтернативним називається зобов’язання, в якому боржник зобов’язаний вчинити одну з двох (або декількох) дій1. Отже, існує альтернатива, право вибору одного з двох (декількох) предметів вико­нання зобов’язання. Наприклад, у заповіті альтернативне зобов’язання для спадкоємця може встановлюватися шляхом розпорядження: «Нехай мій спадкоємець, за власним вибором, дасть Тіцію раба Стиха або Памфіла» (D. 30. 84. 9). У цьому разі передачі підлягає тільки один із рабів, у результаті чого зобов’язання припиняється. Сторона, яка мала право вибору варіанта предмета виконання, визначалася в договорі, заповіті, іншому правочині. Якщо ж такої вказівки не було, то це пра­во належало зобов’язаній особі (боржнику).

Схожим з альтернативним є факультативне зобов’язання (facultas solutionis). Однак за цим зобов’язанням боржнику надавалося не право вибору, а право заміни предмета виконання. Така заміна дозволялася тільки в разі неможливості надання основного предмета зобов’язання.

73 підстави винекнення зобовязань Важливо усвідомити, як складалися правовідносини, внаслідок яких один (кредитор) мав право, а інший мав обов´язки, іншими словами, з чого виникали зобов´язання. Відповісти на це запитання можна коротко — зобов´язання виникали з юридичних фактів.