62.Квіритська власність

Найпершим архаїчним правом власності в Римі була квіритська власність (dominium ex jure Quiritium), яка регулювалася й захищалася цивільним правом (іus civile). Квіритській власності були притаманні такі ознаки: 1) вона була доступна виключ­но римським громадянам (cives) і звужувалася територіально землями Італії; 2) матеріальними об’єктами права власності могли бути тільки манципні речі (res mancipi); 3) все, що включалось в res чи давало їх приріст, було звільнено від будь-яких податкових платежів; 4) єдиним можливим способом набуття права власності була манципація, а про­сте передавання речі не створювало квіритської власності.

63.Правове становище латин

Латинами (Latini) спочатку називали жителів Лація, які набули латинського громадянства до середини ІІІ ст. до н. е.2 Згодом правовий статус латинів почали надавати деяким італійським общинам за межа­ми Лація. Ці колонії становили Латинський союз, створений Римом на завойованих територіях. Після союзницьких війн (90–89 рр. до н. е.) право латинського громадянства почали розуміти як технічний термін, що означав певну категорію правоздатності, яка «надавалась» окремим особам і цілим провінціям.

Правового положення латини набували в таких випадках: а) народження в сім’ї латинів; б) надання статусу латина актом державної влади; в) добровільного переходу римського громадянина до латинів з метою одержання земельного наділу, що надавалися населенню ко­лонії; г) звільнення від рабства господарем-латином або римським громадянином, але за умови надання йому статусу латина.

Правове положення латина суттєво не відрізнялося від правового статусу римського громадянина. У сфері публічного права обмеження полягали в тому, що латини не мали права служити в римських легіо­нах, обиратися на посади римських магістратів. Але коли вони пере­бували в Римі, могли брати участь у голосуванні в народних зборах.

64.Правове становище перегринів

Перегрини (peregrini) — це чужоземці, тобто населення общин, які не мали автономії. Унаслідок загарбницьких війн Рим підкорив сусід­ні території, населення яких не оберталося в рабство, але й не набува­ло римського громадянства.

Правового статусу перегрина набувала дитина при народженні в сім’ї перегринів або матір’ю-перегринкою поза шлюбом. Римський громадя­нин за деякі кримінальні злочини міг бути позбавлений свого статусу і висланий в місця проживання перегринів, де й набував їхнього статусу.

Політичних прав перегрини не мали. У приватноправовій сфері вони керувалися власним національним правом (ius gentium) згідно

з законом про провінції, який встановлював для них особливий право­вий статус. Різноманітність приватного права, що діяло для перегринів різних общин, а також відсутність правових норм, які регулювали б відносини перегринів із римськими громадянами, ускладнювали роз­виток цивільного обороту (торгівлі). Основну роль в усуненні цих негативних факторів відіграв перегринський претор, який узагальню­вав досвід правової культури різних провінцій та застосовував його у практичній діяльності1.

В окремих випадках перегринам могло бути надане римське грома­дянство на підставі законів як нагорода за особливі заслуги перед Римом. Іноді надання римського громадянства перегринам спеціальними актами державної влади було пов’язане з політичними чи економічними моти­вами, наприклад з метою поповнення римських легіонів воїнами, в яких, як відомо, мали право служити тільки римські громадяни.

На початку III ст. н. е., а саме у 212 р., імператор Каракалла надав прав римського громадянства всім підданим Римської держави, за деякими незначними обмеженнями, чим усунув відмінності у право­вому статусі різних верств імперії.