58.Поняття та способи усиновлення

Усиновлення — це встановлення батьківської влади над чужи­ми дітьми.

У Римі існувало дві форми усиновлення: 1) арогація (arrogatio) — для повнолітніх та осіб із повною правоздатністю, тобто для усинов­лення осіб свого права; 2) адопція (adoptio) — для усиновлення осіб чужого права, тобто тих, що перебували під владою pater familias.

Для здійснення арогації скликалися куріатні збори, і верховний жрець вносив пропозицію співродичам ухвалити рішення про встанов­лення батьківської влади однієї особи над іншою. Таким чином вільна особа перетворювалася на підвладну.

Адопція почала застосовуватися для підвладних осіб, які намага­лися перейти в іншу сім’ю, для неповнолітніх осіб та жінок, позбав­лених права участі в куріатних зборах. Адопція здійснювалася шляхом виконання правила Законів ХІІ таблиць по тричі здійсненій манціпації (mancipatio)2. Батько тричі продавав підвладного старшого сина довіреній особі, а той двічі відпускав його на волю. Після третього продажу в справу втручався усиновлювач та через фіктивний позов про витребування власності набував над усиновленим батьківську владу. Для молодших синів, доньки та онука було достатньо одного продажу, тобто однієї манципації.

Для усиновлення необхідно було дотримуватися таких вимог: 1) усиновлювачем міг бути тільки чоловік (жінка могла усиновлювати лише в деяких випадках, зокрема, якщо вона втратила дитину); 2) усиновлювач мав бути самостійним, тобто правоздатним; 3) різниця у віці між усиновлювачем та усиновлюваним мала бути не менше 18 років.

Для арогації додатково вимагалося проведення магістратом розслі­дування обставин справи для з’ясування позитивних наслідків усинов­лення для усиновлюваного.

59.Поняття та способи узаконення

Узаконення (legitimatio) — це визнання законними власних дітей, народжених поза шлюбом, та встановлення над ними батьківської влади. Узаконення відбувалося: шляхом укладення шлюбу між бать­ками позашлюбної дитини; надання імператорського дозволу — реск­рипту на legitimatio; зарахування сина до членів муніципального сенату (курії) або видання доньки заміж за члена муніципального сенату1.

Узаконення почало застосовуватися лише за часів імперії.

60.Конкубінатом

Поруч із законним римським шлюбом законом дозволялося постій­не (не випадкове) спільне проживання чоловіка та жінки з наміром ут­ворення сім’ї, яке називалося конкубінатом (concubinatus). Конкубінат не мав жодних правових наслідків. Діти, народжені в конкубінаті, не набували імені та статусу свого батька, статусу шлюбних дітей, на них не поширювалася батьківська влада, не мали права на аліменти1. Але згодом був установлений порядок узаконення таких дітей. Спочат­ку жінка в таких відносинах не набувала становища і соціального ста­тусу свого фактичного чоловіка, однак згодом ряд прав було визнано і за конкубіною. Дитина, народжена такою жінкою, могла за бажанням її батька бути узаконеною і набути прав дитини, народженої у шлюбі.

61.Правоздатність фізичних осіб

Правоспособность (caput) – способность иметь права, быть субъектом права, а следовательно, получать законную защиту со стороны всех институтов римского государства. Правоспособный субъект – persona. Элементы правоспособности:

– статус свободы (status libertatis) – все население делилось на свободных и рабов;

– статус гражданства (status civitatis) – население делилось на римских граждан и неграждан;

– статус главы семьи, фамилии (status familiae) – делились на никому не подвластных («отцов семейства») и подвластных. Правоспособность возникала: – естественным путем – рождением – необходимо, чтобы выход ребенка был из утробы матери; чтобы младенец вышел живым (независимо от состояния, продолжительности жизни и того, как он себя проявит, – движением, криком); чтобы младенец был доношен; наличие «образа человеческого»;

– искусственным путем, например при освобождении раба римским гражданином он становился вольноотпущенником и приобретал правоспособность.

Статус свободы и статус главы семьи могли быть установлены с помощью судебного процесса по частным искам; были выработаны специальные иски – средства защиты или оспаривания статуса. Не мог устанавливаться судом только статус гражданства – принадлежность к римскому гражданству определялась публично-правовыми средствами и гарантировалась публично-правовым порядком. Не подлежал оспариванию объем гражданских прав лица в зависимости от возрастной, половой и со-|словной характеристики субъекта. Не обладали полной правоспособностью:

– женщины (в том числе римские гражданки), невзирая на положение в семье, никогда не могли претендовать на таковое;

– несовершеннолетние в гражданско-правовом смысле (даже если в отношении публичного права они были полноправными гражданами). Степени утраты правоспособности:

– capitis deminutio maxima – полная потеря правоспособности, связанная с утратой статуса гражданства;

– capitis deminutio media – промежуточное ограничение правоспособности (если гражданин оставлял Рим и переезжал в провинцию);

– capitis deminutio minima – изменение в семейном статусе (не только уменьшение, но и расширение правоспособности).