1 Періодизація розвитку Римської держави і права Тисячорічну історію Риму можна представити трьома періодами: царський (754—509 pp. до н. є.);республіканський (509—27 pp. до н. є.);період імперії (27 р. до н. є. — 476 р. н. є.).

Період імперії поділяється на: принципат (27 р. до н. є. — 193 р. н. є.) та домінат (284—476 pp. н. є.). Якщо брати до уваги виникнення, зміну та становлення джерел римського права, то його розвиток можна поділити на п'ять основних періодів:

найдавніший, архаїчний (753—367 pp. до н. є.);

докласичний (367—17 pp. до н. є.);

класичний (17 р. до н. є. — 284 р. н. є.);

післякласичний (284—476 pp. н. є.); юстиніанівський (527—565 pp. н. є.).

2 Головною кваліфікуючою ознакою класифікації інститутів і в цілому системи римського права було поділ на право публічне і право приватне (juspublicum - jusprivatum). Згідно основоположному визначенням, «публічне право є те, що розглядає стан римської держави, приватне - то, яке присвячене інтересам окремих осіб». 3 Джерела вивчення Римського права першоджерела: юридичні, історичні, літературні тощо пам´ятки (Закони XII таблиць, Інституції Гая, Дигести, Інституції, Кодекс Юстиніана, твори Павла, Ульпіана, Плутарха, Тацита, Тита Лівія, Ціцерона та ін.), що містять інформацію про норми римського права та правопорядок у Стародавньому Римі). До другої групи належить різноманітна наукова, навчальна та допоміжна література, присвячена римському праву (підручники, посібники, монографії, статті з історії Риму та Візантії, догми та історії римського права, культурологічна, філософська література тощо).

4 Джерела римського права ( форми утворення)Протягом існування Римської держави джерелами правоутворення були: а) звичаї (в архаїчний період); б) закон (в республіканський період – постанови народних зборів; в період принципату – постанови сенату, що виражали волю принцепсів; в епоху абсолютної монархії імператорські конституції).

5 Загальна характеристика архаїчного Римського права Архаїчний період характеризується як етап початкового форму­вання римського права. У цей період відбувається становлення головних видів джерел римського права, перехід від звичаїв, звичаєвого права до державного законодавства та заснованої на ньому постійної су­дової практики.У 367 р. до н. є. була введена посада міського претора. З 242 р. до н. є. почали обирати претора перегринів. Завдання преторів полягало в наданні допомоги консулам, а за їх відсутності — у виконанні обов'яз­ків останніх. Як і консул, претор міг скликати народні збори, засі­дання сенату, мав право голосувати у них. Поступово в їх руках зосереджувалася судова влада. Претор почав здійснювати правосуддя в Римі, до його функцій належало право проголошувати едикти в судових справах, що відіграло значну роль у розвитку римського приватного права. З введенням посади претора пов'язаний кінець архаїчного періоду. Важливими видами джерел права у цей період були: звичаї, правові звичаї, царські закони, закони.

6 Юриспруденція періоду Республіки.

Визначальним фактором римського праворозвитку в другій половині періоду республіки стає світська юриспруденція. Не володіючи ні законодавчою, ні едиктальною владою, римські юристи своїми тлумаченнями і роз'ясненнями значною мірою сприяли розвиткові та вдосконаленню права. Легенда повідомляє, що перший понтифік із плебеїв Тіберій Корункалій (235 р. до н. е.) почав давати свої поради особам, які вирішували спори в суді, консультував усіх, хто хотів ознайомитися з правом. Ціцерон повідомляє, що Закони XIIтаблиць діти вивчали напам'ять, а знання права були поширені в народі. Усе це підготувало грунт для бурхливого розвитку юриспруденції. І справді, вже в другій половині періоду республіки з'явився численний професійний загін юристів. Діяльність римських юристів, за Ціцероном (І ст. до н. е.), виявлялася у трьох формах: 

а) respondere— консультаційна робота: відповіді на запити приватних і службових осіб з питань, які викликали в них сумнів; 

б) cavere— вироблення найчіткіших формул для різних юридичних актів (договорів, заповітів тощо), тобто допомагали приватним особам під час укладення договорів. 

Юрист часто сам писав формуляр договору, тому цей вид діяльності називається ще scribere(лат. scribe— писець); 

в) agere— поради стосовно постановки позовів та процесуального ведення справи. 

Водночас з розвитком юриспруденції та активізацією римських юристів постає потреба в юридичному навчанні, яке зводилося головним чином до навчання за допомогою практики. Той, хто бажав вивчати право, міг бути присутнім під час надання консультацій якого-небудь юриста. Зрозуміло, що при цьому учням давали необхідні пояснення. З ускладненням законодавства виникає потреба і в деяких загальних поняттях цивільного права. Усе це стосується практичної і навчальної сторони справи. 

7 Jus praetorium  Преторское право (jus honorarium або jus praetorium) - сукупність правил і формул, створених претором. Джерела преторського права: едикти преторів.Преторское право являло собою найбільш динамічно розвивається частина римського приватного права.

Преторское право діяло не тільки по відношенню до римських громадян. З розростанням Римської імперії і розвитком товарообігу, в який вступали особи, які не мають римського громадянства, виникла необхідність в правовому оформленні даних відносин. Ця проблема була вирішена створенням посади претора пригорнув.Магістрати, котрі володіли вищою владою, - претори, правителі провінцій, а в межах своєї компетенції курульні едили - видавали едикти, програмні заяви, загальнообов'язкові на рік служби видав едикт магістрату. Потім наступники стали переписувати з едиктів попередників все, що мало життєве значення, - постійні едикти (edictum perpetuum). У 125-130 рр. імператор Адріан доручив юристу Сальвию Юліану встановити остаточну редакцію постійного едикту з метою закріплення окремих постанов преторського права.

Вплив преторського права визначалося тим, що претор не тільки видавав едикти, а й попередньо вирішував питання про судовий захист за конкретними справами.Преторский едикт, що не скасовуючи формально норм цивільного права, вказував шляхи для визнання нових відносин і цим ставав формою пра-вообразованія. Як керівник судової діяльності претор міг надати закону практичне значення, чи навпаки, позбавити сили положення права. Даючи позов або заперечення проти позову всупереч цивільному праву або на додаток цивільного права, преторский едикт створював нові форми права.Найчастіше законодавець в особі голови зборів або в особі імператора намагався відобразити норми цивільного права в нових законах, в нових конституціях то, що було напрацьовано.

8 Jus gentium 

Право народов (jus gentium) – разновидность римского гражданского права; право, единообщее для всех народов, общенародное право. Его действие распространялось на все римское население, включая перегринов. В современном понятии это международное право.Право народов возникло позже цивильного и было более прогрессивным. Оно отличалось большей свободой и упрощением формы. Принцип права народов:главное не то, что было сказано, а то, что имелось в виду.Первоначально право народов состояло из договоров, заключенных Римом с иностранными державами.Право народов регулировало имущественные отношения, возникавшие между перегринами и римскими гражданами, а также публично-правовые вопросы, вопросы торгового права (международной торговли).

9. Jus civile. Закони XII таблиць (Кодифікації).  Среди основных систем римского права выделяются национальное право —

Закони Дванадцяти таблиць (лат. duodecim tabularum) 451—449 до н. е. — кодифікація державного закону від народу (lex publica) уСтародавньому Римі. Закони Дванадцяти таблиць були створені спеціальною комісією з 10 осіб (decemviri legibus scribundis) і регулювали практично усі галузі життя (в юридичному плані — дії/події, що мали місце повсякчас).

10 Jus civile и — Jus gentium. Натуральному хозяйству соответствовал замкнутый характер древнейшего права, регулировавшего отношения только между римскими гражданами, – jus civile.Право отличалось крайним формализмом, символикой, сильным влиянием религии, подобной греческому язычеству. Пришельцы, иностранцы никакой правовой защитой не пользовались.

11 Дигести Юстиніана — це збірник творів римських юристів, що містить їх вислови і думки з найбільш важливих питань римського права. Над створенням Дигест працювала комісія на чолі з Трібоніаном, який був квестором священного імператорського палацу і брав участь у створенні Кодексу. До складу комісії входили 15 чоловік, з яких два професори з Константинопольської академії (Теофіл і Кратин) та два з Беритської академії (Дорофецій і Анатолій), а також 11 адвокатів. У розпорядження комісії Трібоніан надав свою особисту юридичну бібліотеку, яку складали рідкісні видання римських юристів. Крім того, він зібрав звідусіль більше як 2 тис. творів римських юристів різних часів. Комісії необхідно було вивчити більше як 3 тис. сучасних друкованих листків або більше як 100 об’ємних томів.

12 кодифікація Юстиніана. Робота над цим збірником велася комісією під головуванням блискучого юриста Трібоніана - квестора священного імператорського палацу на протязі з 13.02.528 р. по 7.04.529 р. шляхом перегляду усіх попередніх кодексів, усіх постанов, які видавалися після створення цих кодексів (далі – постанови). В процесі роботи комісія вирішували, які з вказаних постанов можуть ще застосовуватися, а які повинні втратити силу. При цьому комісії було надано право змінювати первинну редакцію постанов, скорочувати їх текст за рахунок тих положень, які вже не відповідали умовам часу, поєднувати постанови і таке інше.

13 преторські інтердикти В сфері захисту порушених прав у розпорядженні претора крім системи позовів були також інші процесуальні засоби у вигляді актів адміністративної влади – інтердиктів (interdicta). Вони мали форму наказу чи заборони, обов'язкових для виконання. Претор видавав інтердикти у тому разі, якщо за заявою зацікавленої особи необхідно було негайно відреагувати на порушення права або попередити його. Всі інтердикти, якими користувався у своїй практиці претор, заносились ним до свого едикти

14 Римське право приватне та публічне вивчення права поділяється на дві частини — публічне та приватне право — і розрізняв їх залежно від того, чиєї користі право, насамперед, стосується: суспільної (державної) чи приватної (окремих осіб): «Публічне право — це те, що стосується становища римської держави, приватне — це те, що стосується користі окремих осіб;

15 Рецепція римського права (від лат. receptio — прийняття^[1]) — процес запозичення і засвоєння римських юридичних концепцій, поглядів, понять і конструкцій, що розпочався у середньовічній Європі.

16 Чинники рецепції  По-перше, рецепція, як елемент загального процесу відродження минулої високої цивілізації, полягає у впливі права, як її елементу, на менш розвинену правову систему, що формується у новій культурі. При цьому право минувшини пристосовують до сучасних розумінь права. Такі процеси не поодинокі, найбільш відома рецепція римського права у контексті світової історії цивілізацій не є чимось унікальним Однак саме римське приватне право виявилось вперше вищою фазою розвитку правової системи, що регулює відносини на підґрунті приватної власності. Встановлення суверенітету особи-власника як однієї з головних засад стало одним з визначальних моментів для подальшої долі приватного права Стародавнього Риму.  Саме тому римське приватне право стало предметом не-одноразових рецепцій у наступних цивілізаціях. І саме тому реципували насамперед приватне право, а публічне право — лише тоді й тією мірою, якщо цього вимагали потреби то-го чи іншого державницького устрою, форми правління то-що. При цьому слід зазначити, що, на відміну від рецепції приватного права, коли нова цивілізація сприймала дух та засади останнього, з публічного права звичайно запози-чували якісь зовнішні форми, процедури, окремі рішення тощо.  Слід також взяти до уваги, що крім головних чинників ре-цепції, згаданих вище, на її перебіг та характер в окремих кра¬їнах можуть впливати різні обставини (геополітичне поло¬ження, ступінь економічного розвитку, світогляд, менталь¬ність тощо), що прискорюють або уповільнюють процес ре¬цепції.  17. Форми рецепції  форми рецепції римського права:  — вивчення в навчальних закладах як юридичної загально¬освітньої дисципліни з метою формування світогляду май¬бутніх правників;  — вивчення римського права як надбання культури;  — дослідження, аналіз та коментування юридичних дже¬рел;  — безпосереднє застосування норм та положень раніше чинного права;  •— використання норм позитивного права як взірця при створенні нормативних актів (особливо при реалізації коди¬фікаційних проектів);  — використання методики створення нормативних актів або їхнього застосування;  — сприйняття та використання головних засад, ідей та ка¬тегорій, накопичених попередніми системами права.  При цьому слід мати на увазі, що реально рецепція майже ніколи не відбувається в якійсь одній формі. Найчастіше має місце сполучення кількох форм зпереважаннямякоїсьз них