1.6.Трудові та матеріальні ресурси, їх динаміка і структура.

При правильному розподілі робочої сили при виконанні посіву зернових прораховується продуктивність праці та людського фактору, тому для ефективного проведення посівної компанії з технікою яка працює в польових умовах закріплено по 2 механізатори на кожну одиницю для ефективного використання техніки протягом світлового дня.

По закінченню польових робіт вся техніка господарства без винятку зберігається на консервації спеціально виділених ангарних приміщеннях.

Паливо-мастильні матеріали в господарстві закупляються перед проведенням весняно-польових робіт в повному об’ємі і зберігаються в спеціально відведених атестованих резервуарах з жорстким дотриманням правил протипожежної безпеки.

Розділ 2 землеробство

2.1 Структура посівних площ

У таблиці 5 ми бачимо структуру посівних площ спеціалізації господарства.

Таблиця 5

Площа обробітку на 2016рік

Культура	2016
	Площа культури, га	Планова урожайність (т/га)
Пшениця озима	14950	6,13
Кукурудза на зерно	62720,00	11,14
Соняшник	11830	3,57
Соя	14330	3,45
Інші культури	1000	-//-

Загальна площа обробітку на 2016 рік становить 106700 га.

2.2. Системи основного обробітку ґрунту

Посилаючись на книгу історії полів господарства та інформацію головного агронома був зроблений висновок, що система основного обробітку ґрунту під культури всіх сівозмін полягає в глибокорозпушенні землі та проводеться дискування перед сівбою.

Розділ 3 агрохімія

Господарство використовує солому як органічне добриво. Подрібнена і рівномірно розкидана по полю солома зразу після збирання заробляють в грунт дисковою бороною. Тобто проводиться мульчування. Цей спосіб використовується в умовах достатнього зволоження. Мульчування є досить ефективним засобом боротьби з водною і вітровою ерозією ґрунту. Розкладання соломи відбувається досить енергійно без нагромадження токсичних речовин. Внесено мінеральних добрив по господарству аміачної селітри під озиму пшеницю -200кг/га, ріпак -300кг/га.

Існують давно випробувані традиційні способи повернення соломи в цикл вирощування сільськогосподарських культур - через підстилку худобі з одержанням високоякісного підстилкового гною. Разом із цим набувають поширення способи залишення соломи як добрива, що не призводить до енерговитрат на такі операції, як стягнення соломи на край поля, її скиртування і завезення на ферму. Витрати на внесення 1 т гною складають 6,40 грн., для соломи з під комбайна, обладнаного подрібнювачем, вони відсутні. Необхідність повернення землеробства до природної моделі ґрунтоутворення і використання для захисту ґрунтів мульчі з рослинних решток доведено досвідом Канади, США, розробками видатних вчених А.І. Барава, Т.С. Мальцева і фундаментальними дослідженнями вітчизняних вчених. Згідно концепції сучасного землеробства, спалювання соломи, стерні й інших післяжнивних решток - найруйнівніший фактор деградації ґрунтового покриву, що призводить до дегуміфікації, агрофізичної деградації, розвитку водної і вітрової ерозії, зниження родючості ґрунтів.

В соломі озимих культур у середньому міститься близько 35-40% вуглецю, що є важливим елементом гумусоутворення, до 0,5% азоту, 0,25% фосфору і 0,85 % калію, а також мікроелементи - бор, мідь, цинк, молібден, кобальт та ін. Із чотирьох тонн соломи зернових культур у ґрунт надходить (кг/га): органічної речовини 3200, азоту - 14-22, фосфору - 3-7, калію - 22-55, кальцію - 9-37, магнію - 2-7, мікроелементів (г/га) бору - 24, міді - 12, марганцю - 116, молібдену - 1,6, цинку - 160, кобальту - 0,4.

Дані наукових досліджень останніх років свідчать, що заробка соломи стимулює несимбіотичні азот фікцію. Так, при внесенні 5 т/га соломи за рахунок процесу азото засвоєння деякими бактеріями в ґрунт додатково надходить 25 кг/га азоту.

Необхідно мати на увазі, що внесення до ґрунту тільки подрібнених соломи, стебел кукурудзи, соняшнику та інших решток рослинницької продукції малоефективне. До них треба додавати компенсаційні дози азоту, які підсилюють гуміфікацію органічних решток у 2-4 рази. Одна тонна соломи, доповнена 10 кг азоту, за своєю дією і післядією на врожай і накопичення гумусу ідентична 5 тоннам підстилкового гною.

У практиці сільськогосподарського виробництва можна використовувати три джерела азоту для сумісного застосування з соломою: 1) внесення при заробці соломи мінерального азоту зрозрахунку 7-10 кг на 1 т соломи чи подрібнених стебел. Мінеральний азот вносять у формі аміачної селітри, карбаміду, сульфату амонію та ін.; 2) сумісне застосування соломи і подрібнених стебел з без підстилковим гноєм, рідкою його фракцією, рідкими видами пташиного посліду. Рідке органічне добриво вносять з розрахунку 6- 8 т на 1 т соломи; 3) вирощування бобової сидеральної культури при неглибокій заробці соломи дискуванням або лущенням з наступним заорюванням усієї маси під час основного обробітку ґрунту. В умовах обмежених ресурсів мінеральних добрив другий і третій способи є найдоступнішими для виробництва.

Краще розкладання соломи спостерігається при її зарубці на глибину 7-12 см або при рівномірному розподілі у 20-сантиметровому шарі ґрунту. Перше може бути досягнено обробітком важкими боронами з вирізними дисками, друге - заорюванням соломи плугом без преплужником. При поверхневому розміщенні соломи інтенсивність розкладання із-за пересихання зменшується у 6 разів, а при розміщенні в шарі 0,5 см - вдвічі.

Таким чином, заорювання соломи та іншої побічної продукції рослинництва є високоефективним прийомом, який позитивно впливає

При підготовці до весняно польових робіт мінеральні добрива закуповуються згідно затвердженого бізнес-плану,і отримується та кількість, яка потрібна в період весняно - польових робіт,що поетапно вноситься під с/г культури. При цьому необхідність в зберіганні мінеральних добрив відсутня.

Зелені добрива, або сидерати, - це свіжа зелена маса рослин, яку заробляють у ґрунт переважно на місці її використання для збагачення його на органічну речовину, азот, а також для поліпшення водного, повітряного і теплового режиму. Сидерація - агротехнічний захід, який базується на використанні зеленими “машинами-рослинами” необмежених, екологічно безпечних і дарових ресурсів сонячної енергії для виробництва органічних добрив. Це, по суті, гній, який накопичується на тому полі, яке підлягає удобренню. З цього приводу доречно висловлювання видатного діяча російської агрономічної науки кінця XIX століття П.А.Костичева:”...сидеральноеудобрение.. можетсделатьхозяевнезависимьіми от многихусловий,стесняющиххозяйства в настоящеевремя, а потому жаль будет, еслинашихозяйствавоздержатся от настойчивьіхпопьіток ввести зтоудобрение в постоянную практику”.

Сидерація має давню історію і на Сумщині. Ще на початку XX століття (1914 рік) у колективних дослідах, організованих земством на селянських полях на території теперішньої Сумської області (с. Конятин і хутір ЗайцевськийКролевецького повіту, м. Вороніж Глухівськогоповіту), установлено, що прибавки врожаю жита були тим вищими, чим більше була кількість заораної зеленої маси люпину. Особливо чітко ця закономірність простежувалася на урожайності картоплі: 10 т/газаораного сидерату люпину - урожайність 43; 20 т/га 91,2; 40 т/га - 121,0; 60 т/га - урожайність бульб 159 ц/га. Для удобрення люпину використовували важкозасвоювані фосфорно-калійні туки, пічний попіл. У XIX столітті в ЗахіднійЄвропі велика увага приділялась вирощування люпину на добриво на бідних піщаних ґрунтах, завдяки якому на цих ґрунтах став можливим розвиток “без- гнойового господарства”. При цьому одержували таку сидеральну масу, яка докорінно змінювала властивості малопродуктивних земель. На Заході значення люпину для цього роду умов, особливо до розвитку азотно- тукової промисловості, було таким, що люпин називали “благословенням піщаних ґрунтів”.

Найбільш ефективне внесення сидеральних добрив при вирощуванні картоплі, кормових і цукрових буряків, кукурудзи, озимих зернових, овочевих і плодово-ягідних культур.

Завдяки сильно розвинутій кореневій системі сидерати підвищують родючість не тільки верхнього орного шару, а й більш глибоких підорних горизонтів ґрунту і підгрунту: покращується азотний режим, збільшується вміст доступних для рослин фосфору і калію, відбуваються позитивні зміни фізико-хімічного стану ґрунту, в той час як удобрювальна дія гною обмежується, як правило, верхнім орним шаром ґрунту.

Найбільшу цінність для сидерації мають бобові культури. Науковими дослідженнями та виробничою перевіркою для умов Сумської області установлена висока ефективність багаторічного люпину, буркуну білого, еспарцету; з небобових сидератів - редьки олійної, ярого ріпаку, гірчиці, райграсу однорічного, фацелії, а також багатокомпонентних сумішок окремих культур: редька олійна + гірчиця + ріпак ярий, еспарцет + райграс однорічний , овес + вика, овес + вика + гірчиця. Залежно від місця у сівозміні найбільш доцільна проміжна форма сидерації, яка поділяється на підсівну (підсів під основну культуру) та післяукісну і післяжнивну (посів після збирання основної культури) форми. Заорювання сидеральної маси при цьому здійснюється під час зяблевої оранки під урожай наступного року. Самостійну форму сидерації слід використовувати лише у вигляді сидеральних парів під озимі культури. Під інші культури самостійне зелене удобрення невигідне, адже поле залишається на рік непродуктивним.

За способом використання зеленої маси розрізняють повне використання (заорюється уся сидеральна маса), укісне (заорюється надземна маса сидератів, вирощених поза сівозміною), отавне (комбіноване). Отавний спосіб поділяється на два види:

Використовується 2 укоси на зелений корм і заорюється пожнивно- кореневі рештки; використовується перший укіс на зелений корм і заорюється отава другого укосу. Останній вид використовується як отавно-сидеральні пари під озимі. Дослідженнями Сумського інституту АПВ установлено, що використання на зелений корм двох або одного укосів сидеральної культури з наступним заорюванням пожнивно- кореневих решток або отави за своїм впливом на урожайність цукрових буряків і ячменю практично не відрізнялися між собою. Тому при недостатньому забезпеченні тваринництва зеленими кормамидоцільніше перед заорюванням використовувати зелену масу сидеральних культур на два укоси.

При підборі культур на зелене добриво враховують біологічні особливості рослин, зокрема відношення їх до рівня ґрунтової родючості.

Злакові культури - озиме жито, овес, райграс - переносять надлишкову кислотність ґрунту і невисокий вміст у ньому поживних речовин, добре реагують на додаткове внесення азоту. їх можна використовувати в поліській та перехідній зонах області.

Бобові, на відміну від злаків, краще ростуть на більш родючих ґрунтах (за винятком люпинів), не потребують додаткового внесення азоту, але погано переносять забур’яненість полів і не можуть за короткий період вегетації наростити значну біомасу. Тому найкраще використовувати підсівну їх форму, а також самостійну у вигляді сидеральних парів під озимі.

Хрестоцвіті культури краще ростуть на багатих ґрунтах, але потребують додаткового внесення азоту. Відносно невибаглива до ґрунтової родючості редька олійна. Хрестоцвіті сидерати мають короткий вегетаційний період (45-60 днів), а тому добре “вписуються” в післяжнивну форму їх використання.