Лекція 2 теоретичні аспекти методології порівняльного правознавства

Питання:

1. Функції порівняльного правознавства (наукова, освітня, практична, міжнародна уніфікація права)

2. Поняття порівняльного-правового методу.

3. Методологія порівняльно-правового методу та порівняльного правознавства

4. Основні види, типи й групи досліджень у порівняльному правознавстві

1.Функції порівняльного правознавства (наукова, освітня, практична, міжнародна уніфікація права)

1.1. Наукова функція

Якщо загальна теорія права структурно складається з таких наукових напрямів, як філософія права, соціологія права, порівняльне правознавство, теорія (позитивного) права, психологія права, юридична техніка тощо, то виникає природне запитання щодо місця порівняльного правознавства в цій структурі та його взаємовідносин з іншими напрямами загальної теорії права.

Відповідь на це запитання проста: вони взаємно перетинаються й впливають один на одного, тому що кожний напрям загальної теорії права використовує порівняль­но-правовий метод, збагачуючи останній специфікою певної галузі права. Так, соціологічна «орієнтація» порівняльного правознавства зумовлює виникнення двох важливих наслідків: по-перше, значно розширюється сам предмет дослідження, а це, в свою чергу, потребує розширення методологічного інструментарію порівняльного правознавства;

по-друге, змінюється підхід до традиційного предмета дослідження, й порівняння має йти далі, не обмежуючись законом, воно має охопити судову практику та всю сферу застосування закону. В зв'язку з цим особливого значення набувають такі соціологічне орієнтовані види порівнянь, як вивчення правосвідомості, правозастосовчої діяльності, а також функціональні порівняння.

При цьому вивчення порівняльного правознавства як наукової дисципліни, на думку К. Осакве, має базуватися на таких аксіомах:

1) право є нормативним відображенням історії, психіки, психології, традицій і культури кожного народу, і тому, природно, в світі не існує й не може існувати двох ідентичних національних правових систем;

2) порівняння правових систем вимагає інтелектуаль­ної об'єктивності, й тому в порівняльному правознавстві немає і не може бути місця релігійним або культовим упередженням проти тієї чи іншої правової системи або проти певного народу;

3) порівняльне правознавство потребує діалектичного підходу до вивчення правових систем, кожна з яких має свої позитивні й негативні аспекти, а також зацікавленості у вра­хуванні та застосуванні досягнень інших правових систем;

4) незважаючи на історичні й інші відмінності правових систем, загальновизнаним є процес їх зближення та взаємозбагачення;

5) правові системи більшою мірою подібні одна до одної в галузі приватного права, ніж публічного права. Це пояснюється тим, що принципи ринкової економіки є універсальними й відображені в усіх сучасних кодексах приватного права, тоді як принципи публічного права не­охоче використовують у правових системах інших країн;

6) порівняльне правознавство заохочує й схвалює залучення та використання ідей різних правових систем, але таке перенесення ідей однієї правової системи до іншої вимагає уважного й пильного аналізу щодо їхньої сумісності;

7) мета порівняльного аналізу правових систем — не хвалити одну систему та критикувати іншу, а усвідомити істо­ричні умови формування й функціонування кожної з них.

Соціологія права в кожній державі має справу насамперед з чинним національним правом. Однак воно не обмежується тільки цим об'єктом і розширює коло своїх досліджень, звертаючись до зарубіжного права. Порівняльне правознавство характеризує основні правові системи, визначає їхнє місце й значення на правовій карті світу, вивчає шляхи розв'язання загальної соціальної проблеми в різних правових системах, тобто постійно оперує іноземним правовим матеріалом, вивчаючи взаємовідносини правових систем сучасності. Використання матеріалів порівняльно-правових досліджень дозволяє теорії права піднятися на більш високий рівень узагальнень, оперувати найновішим зарубіжним правовим матеріалом.

Досить широко порівняльний метод застосовується в історико-правових дослідженнях, причому в двох формах: у формі одночасного (синхронного) порівняння об'єктів дослідження в минулому, а також у формі порівняння одного чи кількох об'єктів дослідження в різний час (діахронне порівняння) для розв'язання тих чи інших проблем. Отже, порівняльне правознавство постійно оперує історико-правовим матеріалом, без яко­го неможливо досліджувати сучасні правові системи, які значною мірою є продуктом історичних умов та взаємовпливу правових систем минулого.

Сьогодні в зв'язку з інтеграційними процесами та розвитком міжнародного співробітництва зростає значення міжнародного публічного права. Це вимагає вдос­коналення методів і методик міжнародно-правових досліджень. Порівняльне правознавство надає в розпорядження міжнародного публічного права інструментарій, який дозволяє вивчити більшість його науково-прикладних питань. Так, порівняльний метод широко застосовується, наприклад, для дослідження взаємодії міжнародної та внутрішньодержавної правових систем при уніфікації міжнародних матеріальних норм, у створенні міжнародно-правових звичаїв, загальних принципів міжнародного публічного права тощо.

Значний інтерес до порівняльного правознавства виявляють фахівці з міжнародного приватного права, оскільки всі шляхи вирішення колізій у деяких випадках передбачають звернення до іноземного закону, іноземного (зарубіжного) права.

Але найпринциповіше зауваження багатьох визнаних компаративістів пов'язане з необхідністю відрізняти порівняльне правознавство від простого вивчення зарубіжного права. Перше передбачає аналіз двох і більше правових систем шляхом співставлення їх окремих складників з метою виявлення загальних та/або відмінних властивостей. Вивчення ж зарубіжного права охоплює тільки одну правову систему без її порівняння й співставлення з іншими, що, безперечно, є корисним, але навряд чи стосується порівняльного правознавства. Це лише крок до нього.

Порівняльне правознавство тісно пов'язане з галузевими юридичними науками. Причому якщо галузеві юридичні дисципліни значно розширюють проблематику порівняльного правознавства, то останнє надає галузевим наукам матеріал для теоретичних узагальнень на більш високому рівні. В зв'язку з цим виникло питання: чи не можуть галузеві порівняльні дослідження набути відносної самостійності, у результаті чого поряд із галузевими юридичними науками з'являються галузеві порівняльні дисципліни, наприклад порівняльне конституційне право, яке широко викладається в бага­тьох юридичних навчальних закладах, порівняльне цивільне право тощо.

Поки що більшість теоретиків порівняльного правознавства не підтримують цю ідею та вважають за необхідне включати їх до існуючих правових галузевих наук.

До того ж порівняльне правознавство як наукова дисципліна виходить з того, що істина пізнається в порівнянні. Тим більше що в сучасних умовах більш важливу роль порівняно з науковим відіграє порівняльне правознавство: воно використовується в приватному й публічному міжнародному праві, в судових рішеннях і в транснаціональній юридичній практиці в умовах сучасного інтегрованого світового правового простору.