3.Правова система Ізраїлю.

Правова система Ізраїлю являє собою справжню лабораторію порівняльного правознавства. Щодо її належності до тієї чи іншої правової сім’ї серед компаративістів єдиної думки немає. Так, одні вчені-юристи сприймаючи Ізраїль як теократичну країну, вважають його право релігійним. Інші наполягають на значному впливі на нього права Османської імперії, яка на протязі значного часу панувала над територією нинішнього Ізраїлю, в той час Палестини. Нарешті, треті відносять правову систему Ізраїлю до сім’ї загального права.

На наш погляд, мова має йти про типову змішану правову систему, в якій знайшли відображення елементи різних юридичних традицій і правових впливів, оскільки на території сучасного Ізраїлю протягом багатьох століть змінювались різні правові системи, кожна з яких залишала значний слід в розвитку ізраїльського права.

Відомо, що стародавнє єврейське право в цілому, як і будь-яке релігійне право формувалось з орієнтиром на особисті начала. Будучи однією з перших правових форм взагалі, стародавнє єврейське право зайняло виключне місце в світовій правовій історії. Так, записані в священних книгах Біблії загальні закони і конкретні правила, що склалися в різні періоди додержавної і державної історії Ізраїлю, через канони християнства пізніше розповсюдилися практично по всьому світу і були відображені у всіх правових системах європейського типу.

Хоча по рівню правового регулювання давньоєврейське значно поступалося вавілонському і навіть єгипетському, воно відображало вимоги і реалії часу, становлення ранньої державності. При цьому особливий вплив на зміст права справили релігійні канони іудаїзму з його належністю ідеї боговибранності ізраїльського народу та ідеалом підкорення соціальної поведінки досить умовним, але начебто священним заповітам.

Єврейське право не зупинило свого існування після падіння стародавньої єврейської державності. Воно зберігалося в розкиданих по всьому світу єврейських общинах. Звернення до давнього права було тим суворішим, чим більше голови общин та равинат намагалися зберегти вузьконаціональні традиції і свою правову культуру.

Орієнтація правозастосування на родинні і в значній мірі общинні цінності зробило, в решті решт, давнє єврейське право вузьконаціональним. Це забезпечило йому довге життя і застосування навіть в країнах, офіційні доктрини яких негативно ставились до іудаїзму.

Стародавнє єврейське право існує на території Ізраїлю вже декілька тисячоліть і зберігає своє значення, як і мусульманське право по відношенню до мусульман, і засади в питаннях правового положення особистості особи. Тому релігійне право (іудейське, мусульманське) досить важливе в сучасному сімейному праві Ізраїлю.

Взагалі історично на становлення правової системи Ізраїлю справили значний вплив право Османської імперії та англійське загальне право. Турецьке право не було системою романо-германського права і базувалося на Маджаллі – першому кодифікованому акті мусульманських цивільно-правових норм в Османській імперії. Маджалла формулювала мусульманські норми на європейському прикладі і в 1926 році була замінена Цивільним кодексом, розробленим на базі швейцарського закону.

В цілому, з ХІХ століття турецьке право перебувало під значним впливом французького права. Кримінальне, торгівельне та морське право будувалось на французькій моделі. Зокрема, було перекладено Цивільний кодекс Наполеона 1804 року. В практиці судів судді виходили як з французького, так і з мусульманського права.

Після першої світової війни територія сучасного Ізраїлю стала мандатною територією Англії. Вплив Англії відобразився в розвитку на цій території традицій загального права. Відбулася суттєва „англікація” ізраїльського права. Закони Османської імперії відійшли на другий план, зокрема ті, що були побудовані на французькій моделі. Були змінені кримінальне право, право компаній, право про банкрутство, коло цивільно-правових інститутів, кримінальний і цивільний процес. Але обов’язкове право продовжувало регулюватись Маджаллі.

Слід відмітити, що в основному посади суддів підмандатного періоду займали англійці (замісниками, якщо були місцеві судді, євреї та араби). В спірних питаннях Маджалла застосовувалась в останню чергу під впливом принципу прецеденту англійського права. При цьому підмандатні судді в своїй практиці робили посилання на англійське загальне право, що зближувало правову систему Палестини з правовою системою і судовою практикою англійської метрополії. Як правило, судді посилалися на англійське загальне право в більш загальному вигляді, а дуже часто самі тексти підмандатних судових документів відсилали прямо до законодавства і права Великобританії.

Більше того, згідно з ст. 46 Палестинського порядку про Раду, у випадку упущень в праві судді повинні були застосовувати норми турецького права або норми загального права і права справедливості на умовах можливості їх застосування в Палестині. Таким чином, цілі області англійського права були введені в підмандатне право, а потім в правову систему Ізраїлю і існували до заміни національним правом сучасного Ізраїлю.

В період, коли Палестина була підмандатною територією Англії в її правовій системі визначилася тенденція переходу від кодифікованого права до прецедентного. Судова практика ствердилася в якості джерел права, завдяки чому був визнаний і принцип прецеденту, хоча законодавчого закріплення він так і не одержав. Важливо відмітити (і це відіграло позитивне значення), що за цей період встигло вирости покоління юристів, виховане в традиціях англійського загального права.

Після одержання Ізраїлем незалежності в 1948 році було законодавчо закріплено, що в країні продовжує діяти те право, яке діяло на 14 травня 1914 року, якщо воно не суперечить новим правовим положенням. Для правової системи нового Ізраїлю були характерні часткове збереження турецького права, збереження англійського і підмандатного права та поступова заміна їх оригінальним національним правом. Хоча ізраїльське право ще довго перебувало під впливом англійської філософії права.

Але починаючи з 50-х рр. В Ізраїлі наступив період негативного відношення до всього англійського. Зокрема, відмічалося, що суверенна держава не може підпорядковуватись авторитету зарубіжної правової системи та положенням судового права, створеним суддями інших країн. Закони почали видаватись тільки на івриті.

Отже зараз англійська судова практика не має місце більше обов’язкового характеру в Ізраїлі. Але в той же час на неї продовжують посилатися, хоча вона вже не має минулого значення, поступаючись американській судовій практиці, на яку все частіше посилається в своїх рішеннях Верховний Суд Ізраїлю. Більше того, інколи зустрічаються посилання на рішення з аналогічних питань прийняті судами в Канаді, Австралії, Німеччині, Франції. Зокрема, вплив французького права можливо спостерігати в адміністративному праві Ізраїлю. Особливо відчутний вплив права США спостерігається в конституційному праві.

На початку становлення національна правова система Ізраїлю спиралась на підмандатне право з наступними змінами, що вносилися законодавцем. При цьому в систему джерел права входили:

1. закон, тобто окремі тексти турецького права, підмандатні постанови, постанови тимчасової Державної Ради та закони, прийняті Кнесетом – парламентом ( хоча в Ізраїлі відсутнє писана Конституція);

2. англійське загальне право та право справедливості;

3. судова практика, тобто англійська та палестинська судова практика до 1948 року, а після 1948 р. – єдина ізраїльська судова практика.

Таким чином становлення національної правової системи йшло поступово на основі ізраїльського прецедентного права, а також англо-американського та романо-германського права. З розвитком законодавства в Ізраїлі укріпилася романо-германська правова традиція. З допомогою законів про договори, про землю, про обов’язкові стосунки, про власність намагались вирішити протиріччя між османським і англійським правом та встановити єдність, визначеність в ізраїльському праві. В цей період відбулися зміни у нормах кримінального права і процесу. В 1982 році був прийнятий закон, що забороняв тлумачення закону в світі англійського права або у відповідності з правилами англійського тлумачення. Це був ще один важливий крок у напрямку романо-германського права.

Певний вплив на розвиток сучасної правової системи Ізраїлю здійснюють також релігійні норми. Ідиш замінив англійську мову у правотворчості. Багато англійських актів прийнятих в період 1922-1948 рр. були перекладені. Поступово набуло розвитку своє ізраїльське прецедентне право, а принцип прецеденту набув законодавчого закріплення. Так в сучасній правовій системі Ізраїлю судова практика стала основним джерелом права.

Ст. 20 Закону про судову владу, 1984 року встановила:

1. „Всі прецеденти, створені Верховним Судом, обов’язкові для всіх нижчестоящих судів.

2. Доктрина, встановлена Верховним Судом, обов’язкова для всіх судів, за виключенням самого Верховного Суду.”

Але судова практика є джерелом ізраїльського права поряд з кодифікованими актами. Разом з тим при тлумаченні законів використовуються засоби та методи характерні для романо-германського права. А в цілому, судова практика Ізраїлю зберегла риси англійського загального права. Дуалізм судової системи відсутній. В судову систему Ізраїлю входять: по-перше, місцеві суди, що розглядають незначні правопорушення (їх 25); і, по-друге, окружні суди, що розглядають більш складні злочини (їх 4). Система суду присяжних відсутня. Особливістю є те, що в Ізраїлі значну роль відіграє генеральний прокурор (атторней).