4. Порівняльне правознавство як наука та навчальна дисципліна

Вже зазначалося, що порівняльне правознавство — це в певному сенсі структурована, концептуально-визначальна система правових знань та уявлень щодо основ­них правових систем сучасності й теорії застосування порівняльно-правового методу як у науково-пізнавальному, так і в практико-прикладному аспектах.

5. Значення порівняльного правознавства

Останнім часом у сучасній юриспруденції все більше уваги привертає до себе порівняльне правознавство з його необмеженими, але не завжди усвідомлюваними можливостями. Однак суперечки й дискусії щодо статсу цього наукового напряму та його місця в системі юридичних наук, а також кола пов'язаних з ним проблем тривають безперервно. Безперечним і загальновідомим є одне: порівняльно-правові дослідження є надзвичайно важливими для юридичної науки, й зокрема для її розвитку, оскільки порівняльне правознавство тісно пов'язане з міжнародним публічним і приватним правом, з галузевими юридичними науками, яким надає матеріал для теоретичних узагальнень на більш високому, ніж національний, рівні, а також відіграє важливу роль у процесі міжнародної уніфікації та гармонізації права.

До того ж порівняльно-правові дослідження разом з традиційним історичним, нормативним та соціологічним баченням права дають змогу: по-перше, вивчати явища правової дійсності, які раніше не охоплювались проблематикою правознавства, та вийти за національні рамки своєї правової системи; по-друге, побачити під певним кутом зору коло традиційних проблем юридичної науки з урахуванням тенденцій розвитку права в сучасному світі.

Для юридичної науки, яка цікавиться перш за все національним правом, використання порівняльного правознавства є особливо важливим, оскільки допомагає встановити, як одна й та сама правова проблема вирішується в праві різних країн, розширює обрій юридичних досліджень.

У наш час без врахування даних порівняльного правознавства загальнотеоретичні висновки не можуть претендувати на універсальний, узагальнюючий характер. В той же час деякі сталі поняття юридичної науки потребують уточнення з урахуванням зарубіжної науки та світової правової думки. При цьому перед юристом-компаративістом стоїть завдання шляхом об'єктивного вивчення й співставлення чинних правових систем знаходити найкращі юридичні рішення конкретних соціальних проблем у певному соціально-економічному, політичному та культурному контексті.

Отже, порівняльне правознавство є комплексним напрямом юридичних наукових досліджень, що мають науково-теоретичне й практико-прикладне значення. Воно є найбільш адекватним інструментом пізнання основних сучасних тенденцій правового розвитку, оскільки відповідає на запитання, що саме відбувається на правовій карті світу, як розвиваються основні правові системи сучасності, як відбиваються умови життя, що зміню­ються, на національних правових системах.

Порівняльне правознавство також є ефективним засобом проти обмеження правових знань і науки рамками однієї країни, замкненості на суто національному правовому матеріалі. Адже добре відомо, що при всій його важливості для правознавства як науки в цілому його розвиток без залучення, врахування і застосування всього багатства даних, що стосуються до правових систем, існуючих (і тих, що існували раніше) на нашій планеті, є згубним. Однак це не має бути метою тільки порівняльного правознавства — це стосується й правової науки кожної країни в цілому, якій воно допомагає подолати вузьку спеціалізацію із застосуванням більш широких категорій узагальнюючого правового мислення, що озбоює критичний і практичний розум широким «набором рішень», в яких сконцентровано досвід всього світу. Слід також враховувати, що в умовах зближення завдяки сучасній та ефективній системі комунікації людей всіх країн і континентів є всі підстави говорити про наявність у світі загального правового стану, своєрідного рівня права, планки та порогу правосвідомості. Останні породжені процесами правової інтеграції й конвергенції та будуються на загальновизнаних правових цінностях певного часу, правовій культурі найбільш розвинутих країн, у першу чергу — культурі прав людини, їх пріоритету. Тому зрозуміло, що ключовими моментами для правового розвитку в кожній країні мають стати не тільки внутрішні, сформовані в даному суспільстві умови й імпульси, а й та планка правових цінностей, яка в зв'язку зі згаданими процесами правової інтеграції є характерною для людського суспільства в цілому.

Останнім часом юридична компаративістика істотно збагатилася. Швидко зростає кількість порівняльно-правових досліджень, розширюється їх тематичний діапазон, народжуються нові спеціалізовані інститути, розширюється коло юридичних знань з порівняльного правознавства й права. Це робить його надзвичайно плідним як у сфері вдосконалення національних законодавств, так і в справі розробки, прийняття та уніфікації міжнародно-правових актів, а також у викладанні юридичних дисциплін, оскільки порівняльне правознавство накопичило досвід узагальнення емпіричного матеріалу, техніки та методики порівняльно-правових досліджень.