Індуїстське право

Питання

1. Поняття індуського права

2. Релігійні та ідеологічні джерела індуського права

3. Правовий звичай, закон і судовий прецедент

4. Еволюція індуського права. Вплив англійської системи права

5. Індуське право у правовій системі сучасної Індії

1.Поняття індуського права

Індуське право — це сукупність релігійних, моральних і правових норм, яка склалася на основі релігії індуїзму і підтримана державою.

Індуське право віднесене до релігійно-общинної групи (підтипу) правових систем, оскільки:

• сформувалося у Стародавній Індії під помітним впливом міфологічних і релігійних уявлень, поєднаних в індуїзмі, і разом із ним зберігає дотепер своє регулююче значення;

• тісно пов'язане з традиційними індуськими соціальними інститутами — общиною, варно-кастовою структурою, що характеризуються як усталеністю, так і здатністю пристосовуватися до мінливих умов життя.

Регіони поширення — Індія та інші країни Південно-Східної Азії (Пакистан, Бірма, Сінгапур, Малайзія). Індуїзм сповідають общини й у країнах Східної Африки (Танзанія, Уганда, Кенія).

На відміну від ісламу та інших релігій індуїзм не є чітко сформульованою теологічною доктриною і не вимагає від своїх прихильників вірності одному віровченню. Однак основні положення, що містяться у ньому, підтримуються більшістю індусів, незалежно від їх. релігійних переконань.

В наш час індуїстське право поширюється приблизно на мільярд індусів. Більшість з них мешкають в Індії. Значна частина решти індусів представлена національними меншинами в Пакистані, Бірмі, Сінгапурі та Малайзії, а також у країнах на східному узбережжі Африки — головним чином у Танзанії, Уганді та Кенії. Отже, зрозуміло, що індуїстське право застосовується незалежно від національної належності або місця проживання до всіх індусів, тобто до тих, хто приймає складну й досить оригінальну су­купність релігійних, філософських та соціальних поглядів, що зветься індуїзмом. Можна вважати, що індуїстське право поширюється на всіх вихідців з Індії, за винятком при­хильників ісламу, християнства, іудаїзму та парсизму. Класичне індуїстське право відрізняється глибокими релігійно-моральними витоками. Індуїзм визнає первинну роль заповідей та моральних поглядів для різних каст — шарів суспільства. Духовні книги сприяли ствердженню в їхній свідомості та поведінці уявлень щодо справедливості й совісті. Звичаї та рішення каст, підкаст, общин були підставами для вирішення спорів. Підкореність людини як частини цілого формувалася зсередини, внаслідок чого правові норми, судові спори та прецеденти довгий час не відігравали політичної ролі.

На відміну від інших релігій, індуїзм не вимагає від своїх прихильників вірності одному-єдиному віровченню. Індусу не забороняється вірити в того чи іншого Бога, навіть у декількох богів одночасно або взагалі бути атеїстом. Хоча індуїзму не вистачає чітко сформульованої теологічної доктрини, він все ж окреслює основні переконання релігійно-філософського порядку, які так чи інакше сприймає й поділяє більшість індусів. У процесі історичної еволюції, виходячи з цих переконань, відокремились декілька віровчень — буддизм, джайнізм, сикхізм, які можна вважати або окремими самостійними релігіями, або сектами в індуїзмі. Але, згідно з сучасним законодавством Індії, положення індуїстського права поширюються на буддистів, сикхів та прихильників інших віровчень.

Основу індуїзму складають вчення про перевтілення душі та про карму. Згідно з цими вченнями, всі добрі й погані вчинки людини на землі створюють зародок її на­ступного існування, яке визначається моральною якістю закінченого життя. Якщо людина живе в злиднях у цьому житті й займає низьке положення в суспільстві, вона тим самим спокутує гріхи своєї душі, створені в попередніх втіленнях. Але якщо поведінка людини відзна­чається добрими справами та благочестям, вона може сподіватися й плекати надію, що народиться знову в більш сприятливих обставинах, а, можливо, й представ­ником більш високої касти.

Людина також може сподіватися, що її душа звільниться з вікового полону круговерті життя й смерті та стане частиною божественної природи у вигляді ви­щого духовного буття. Це вчення є основою, вірніше, ви­правданням кастової структури індуського суспільства, характерної для індуїзму, оскільки вона є його релігійною, філософською та соціальною системою.

Каста — це група людей, об'єднаних специфічними заняттями та професіями. Вони підпорядковані зводу правил, що регулюють їхню поведінку в спілкуванні між собою та в стосунках з представниками інших каст. Існують декілька тисяч каст та підкаст. Традиційно виділяються чотири великі групи каст: брахмани (священики), кшатрії (воїни), вайшья (торговці) та шудра (слуги й ремісники).

Перехід з однієї касти до іншої неможливий, незважаючи навіть на службові успіхи, багатство та політичну владу. Касти створюють ієрархію, яка підкріплюється ідеєю про те, що кожна з них має свою «чистоту» й не може бути забруднена контактом з деякими предметами та спілкуванням з членами нижчих каст. Порушення цих правил протягом значного часу може в певних випадках призвести до правових наслідків, що визнаються в суді.

Головною особливістю класичного індуїстського права є його тісне переплетіння з релігією. Індуїстське право не має відносної самостійності та є, по суті, невід'ємною частиною індуїзму — певної синкретичної, традиційної системи, до якої, крім права, належать різні релігійні обряди, моральні, філософські та інші ідеологічні цінності певного способу життя, суспільного порядку, соціальної організації та структури.

Не зупиняючись детально на тих процесах в індуїстському праві, що відбувалися за часів англійського колоніального правління в Індії, загалом слід зауважити, що багато його інститутів і норм було модифіковано й навіть замінено новими рішеннями. Але, незважаючи на вплив англійського права, повного витіснення індуїстського права не відбулося.

В ході боротьби за національну незалежність дискутувався план повної кодифікації індуїстського права. Цей план у вигляді проекту Індуського кодексу, що мав охопити сімейне й спадкове право, уряд Індії в 1947 році запропонував на розгляд парламенту. Але через опір консервативних угруповань проект було знято з розгляду, а уряд пішов шляхом підготовки окремих законопроектів.

Першим у 1955 році набув чинності закон про шлюб, що уніфікував шлюбне право індусів та пристосував його до сучасного світогляду.

В 1956 році набули чинності три закони: про неповнолітніх та опікунство, про спадкоємство, про усиновлення та виплати на утримання членів сім'ї.

Згодом відбулися подальші зміни індуїстських правових інститутів, що призвело до різкого скорочення дії звичаїв. Законами було визнано всиновлення сиріт, заборонено полігамію, дозволено розлучення через суд, розширено спадкові права жінок, що зменшило юридичні відмінності між правами подружжя.

Таким чином, під сучасним індуїстським правом розуміють особисті права індусів, змінені законами та звичаями, що діють у Бірмі, Малайзії, Сінгапурі.

Сучасне індуїстське право безпосередньо використовується при розгляді таких питань:

1) сімейне право в питаннях закононародженості дітей, опікунства, усиновлення, шлюбу, родини з трьох та більше поколінь, розділу майна, спадкоємства майна померлого, включаючи неподільне майно, родичами, що його пережили;

2) питання релігійних і благодійних пожертвувань родини;

3) питання суто суспільного характеру, переважно право на купівлю, клятви, передача майна шляхом заповіту або іншого документу;

4) кастове право та відлучення від касти. Індуїстські ідеї стійко зберігаються й враховуються також у концепції та питаннях державного землеволодіння.