1. Основні мотиви та жанрова своєрідність лірики І.Франка.
Лірика І.Я.Франка вражає багатогранністю тематики, проблем, образів,
жанрів, віршових розмірів і тропів.
Основні мотиви лірики:
революційної боротьби;
нестерпного життя народу;
еміграція народу на чужину;
викриття експлуататорського ладу;
зображення природи;
оспівування кохання.
Основні жанри лірики:
гімн («Вічний революціонер»);
веснянки («Гріє сонечко»);
послання («Олі», «Анні П.»);
ідилія («Ідилія»);
сонети («Вольні сонети»);
легенди;
елегії;
скорбні пісні;
притчі;
пародії;
вірші-листи та ін.
2. Тематична різноманітність прози І.Франка.
І. Франко залишив безцінну спадщину не тільки в поезії а й в прозі. Прозові твори він писав усе своє життя: це 100 оповідань і 10 повістей.
Тематика прози охоплює усі верстви українського суспільства тих часів:
селянство («Ліси і пасовиська», «Челядь», «Великий шум»); інтелігенцію («Ма-ніпулянтка», «Для домашнього вогнища», «Основи суспільності», «Перехресні стежки»); людей соціального «дна»: («На дні», «До світла», «Панталаха»).
Здебільшого в основу творів покладено життєві спостереження письменни-ка. Проза була для нього і творчою лабораторією, і політичною трибуною, і мож-ливістю висловити свої міркування щодо поліпшення становища народу.
Тематична різноманітність прози І.Франка:
робітнича тема;
селянська тема;
оповідання про дітей;
тюремні оповідання;
сатиричні оповідання;
історична тема;
твори про інтелігенцію.
Літературознавчі терміни
Види тропів
Метонімія (грец. теtonimia — перейменування) — слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов’язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою (Борислав сміється, театр аплодував).
Синекдоха (грец. synekdoche — співвіднесення) — різновид метонімії, в якій відбувається перенесення значення з цілого на його окрему частину і навпаки («Вдарив революціонер — захитався світ»).
Гіпербола (грец. hуреrbolе — перебільшення) — словесний зворот, в якому ознаки описуваного предмета подаються в надмірно перебільшеному вигляді з метою привернути до них особливу увагу читача («Давно, давно вже Київ панував. / Його церкви аж хмари зачіпали» (А. Метлинський)).
Літота (грец. litotes — простота) — словесний зворот, в якому ознаки описуваного предмета подаються з надмірним їх применшуванням (у Марка Вовчка: бабуся «малесенька, ледве од землі видно»).
Перифраз (грец. perifrasis — описовий вираз) — образний вислів, в якому назва предмета чи явища замінюється описом його ознак (столиця України — Київ).
Алегорія (грец. allegoria — інший і говорю) — спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями (сваволя можновладців над беззахисною людиною — Вовк та Ягня з однойменної байки Л. Глібова).
Символ (грец. symbolon — умовний знак, натяк) — предметний або сло-весний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища (хліб-сіль — символ гостинності в українців).
Стилістичні фігури
Інверсія (лат. іnversio — перевертання, переміщення) — стилістична фігура, побудована на порушенні того порядку слів у реченні, який здається нормованим, звичайним («Так ніхто не кохав» замість «ніхто не кохав так»).
Риторичне звертання — звертання, яке не має на меті дійсного контакту з особою, предметом або явищем, до якого звертаються, і служить лише для того, щоб привернути до нього увагу читача й висловити ставлення мовця («Україно моя! Чисті хвилі ланів» (М. Рильський)).
Риторичне запитання — це запитання, яке ставиться не з метою отримання відповіді, а з метою афористичного узагальнення загальновідомої або очевидної думки («Коли одпочити / Ляжеш, Боже утомлений?» (Т. Шевченко)).
Риторичне заперечення — це заперечення, що має форму відповіді на вірогідне припущення, думку уявного співрозмовника («Ні, друже мій, не та родина!» (І. Франко)).
Риторичний оклик — це вислів, що має підкреслено-емоційний характер і вводиться переважно з метою затримати або посилити увагу на якомусь з аспектів зображуваного («О, що за туга розум мій опала!» (М. Зеров)).
Асиндетон (грец. аsyndeton — незв’язане) — стилістична фігура, яка полягає у пропуску сполучників, що зв’язують окремі слова й частини фраз («Ліс, вогонь, кобзар, козаки, ціла картина десь ніби чарами зникла» (І. Нечуй-Левиць-кий)).
Полісиндетон (грец. роlуsупdеtоп — численний і зв’язок) — стилістична фігура, яка полягає в накопиченні сполучників, що зв’язують окремі слова та час-тини фрази («...Й на личку змарнів, і волю стратив, і ходив засмучений та задума-ний» (Ю. Федькович)).
Еліпсис (грец. еllірsіs — пропуск, нестача) — стилістична фігура, побудо-вана шляхом пропуску слова або кількох слів («Зостались ви, пісні старії, / Щоб старину згадати нам, / Старим — літа їх молодії» (О. Корсун)).
Антитеза (грец. aпtithesis — протиставлення) — стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом («Думав, доля зустрінеться спіткалося горе» (Т. Шевченко)).
Оксюморон (грец. охýтоrоп — нісенітниця) — стилістична фігура, що полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких взаємовиключають одне одне, створюючи ефект смислового парадоксу («На нашій — не своїй землі» (Т. Шевченко), «Довго тягтиметься мить» (Є. Плужник)).
Паралелізм (грец. раrаlеllоs — той, що йде поруч) синтаксичний — стилістична фігура, яка ґрунтується на однотипній синтаксичній побудові двох або більше суміжних мовних одиниць, переважно рядків поетичного тексту, що породжує відчуття їхньої симетрії («Зашуміла дібровонька, листом зашуміла, / Затужила дівчинонька, серцем затужила» (М. Шашкевич)).
Кільце (анепіфора) — стилістична фігура, яка зв’язує повтором окремих слів чи словосполучень початок і кінець суміжних мовних одиниць (абзац, стро-фа) або й однієї одиниці (речення чи віршовий рядок) («Любіть Україну, як сонце, любіть» (В. Соcюра)).