Тема 4. Основи адміністративного права України

План

1. Поняття, предмет і метод адміністративного права

2. Суб'єкти адміністративного права.

3. Державна служба.

4. Адміністративне правопорушення.

5. Відповідальність за адміністративні проступки

1. Поняття, предмет і метод адміністративного права

Адміністративне право - галузь права, норми якого регулюють відносини у суспільстві, які виникають у процесі організації і реалізації виконавчої влади, а також відносини, пов'язані з внутрішньою діяльністю державних органів, організацій, органів місцевого самоврядування, які застосовують заходи адміністративного впливу та примусу з метою належної організації спільної діяльності людей, їх об'єднань, забезпечення чіткої взаємодії для досягнення певного передбачуваного результату.

Адміністративне право являє собою чітко визначену систему норм, які об'єднані в загальну, особливу і спеціальну частини.

Загальна частина об'єднує норми, що закріплюють основні принципи управління, правове становище суб'єктів, форми і методи їх діяльності, адміністративний процес, способи забезпечення законності в державному управлінні.

Особлива частина об'єднує норми, що регулюють управління народним господарством, транспортом, соціально-культурним будівництвом, зв'язком тощо.

Спеціальна частина об'єднує норми, що регулюють адміністративно-правову діяльність суб'єктів управління в конкретних сферах народного господарства. Наприклад, адміністративна діяльність органів внутрішніх справ, органів митного контролю тощо.

В адміністративному праві виділяють правові інститути:- державної служби, - адміністративної відповідальності, - місцевого самоврядування та інші.

Зміст адміністративного права складають правові норми, регулюючі відносини, що виникають у сфері економічних і соціальних процесів, які перетворюються через діяльність державних органів на адміністративні правовідносини.

Дії адміністративно-правових норм спрямовано на органічне функціонування органів виконавчої влади. Тож предметом дії адміністративного права є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з державним управлінням, а також норми, які регулюють внутрішню організацію діяльності державних органів, державних організацій, органів місцевого самоврядування.

Адміністративне право в переважній більшості своїх норм є правом публічним.

Під методом адміністративно-правого регулювання розуміють прийоми та способи впливу суб'єктів адміністративного права (осіб, які мають державно-владні управлінські повноваження) на поведінку інших учасників адміністративно-правових відносин (на об'єкт управління).

Методами регулювання відносин в адміністративному праві є:

- владний метод (імперативний);

- рекомендаційний метод;

- метод узгодження;

- метод рівності учасників адміністративних правовідносин (означає, що суб'єкти знаходяться на одному рівні державного управління і узгоджують свої дії шляхом укладення адміністративного договору).

2. Суб'єкти адміністративного права

Суб'єктами адміністративного права називають учасників суспільних відносин, яких адміністративна норма наділяє управлінськими правами та обов'язками.

Особа може бути суб'єктом адміністративного права тільки при наявності у неї адміністративної правоздатності та адміністративної дієздатності.

Адміністративною правоздатністю та дієздатністю володіють державні органи виконавчої влади та управління, а також інші особи, в тому числі фізичні.

Суб'єктів адміністративного права можна класифікувати

на:

1) Колективні суб'єкти:

а) державні органи і організації:

- виконавчі органи держави;

- структурні підрозділи виконавчих органів, які мають визначену законом владну компетенцію;

- державні підприємства та установи;

б) недержавні організації:

• місцеві ради народних депутатів, виконавчі комітети цих рад;

• громадські об'єднання;

• релігійні організації;

• трудові колективи;

• суб'єкти підприємництва;

2) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи):

• громадяни України;

• іноземці;

• особи без громадянства.

Колективні суб'єкти адміністративного права створюються у передбаченому законодавством порядку, при цьому владні повноваження може мати весь орган, колектив, окрема його частина чи конкретна посадова особа.

Розглянемо правовий статус деяких суб'єктів адміністративного права.

Орган виконавчої влади - це організаційно відокремлена частина управлінського апарату держави, яка здійснює від його імені і за його дорученням відповідні функції і тому наділена певною владною компетенцією.

Органи виконавчої влади мають такі ознаки:

• орган управління реалізує функції держави, виконуючи нормативні акти органів вищого рівня;

• органи управління діють за дорученням і від імені держави;

• органам управління притаманний зовнішній характер діяльності;

• орган управління діє безперервно;

• в органі управління мають місце трудові відносини особливого складу.

Існує класифікація органів управління. Вони класифікуються:

• згідно з джерелами фінансування (бюджетні, які фінансуються з державного бюджету, госпрозрахункові, змішані);

• згідно з порядком вирішення підвідомчих питань (єдиноначальні, колегіальні);

• згідно з характером та обсягом компетенції: (органи загальної компетенції - Кабінет Міністрів України, державні адміністрації; органи галузевої компетенції - міністерства; внутрішньогалузевої - територіальні органи міністерств, функціональної, тобто спеціальної компетенції, змішаної компетенцій);

• згідно з масштабом територіальної діяльності (вищі, діяльність яких розповсюджується на всю територію держави, центральні, що здійснюють галузеве управління, спеціальні та місцеві);

• згідно з порядком утворення органів управління (органи, які утворюються відповідно до прямої дії Конституції України, органи які утворюються Президентом України, органи, які утворюються Кабінетом Міністрів України, а також які утворюються центральними органами виконавчої влади).

Адміністративно-правове положення громадян та інших фізичних осіб визначається обсягом їхньої адміністративної правосуб'єктності.

Громадяни України мають свій адміністративно-правовий статус, який передбачає сукупність прав та обов'язків громадянина, закріплених Конституцією України, Законом України "Про громадянство", іншими нормативно-правовими актами. Цей статус складається із адміністративної правоздатності та адміністративної дієздатності громадян.

Адміністративна правоздатність - це здатність людини бути носієм суб'єктивних юридичних прав та обов'язків у відповідній сфері. Правоздатність виникає у людини з народженням. Адміністративна правоздатність є основою і адміністративної дієздатності громадян, або умовою реалізації, розширення суб'єктивних прав і обов'язків громадян.

Адміністративна дієздатність - це визнана державою спроможність громадян своїми особистими діями здійснювати права та набувати нових адміністративних прав, виконувати обов'язки в сфері виконавчої влади, нести відповідальність за адміністративні правопорушення. Виникає в повному обсязі з 18 років, а в окремих випадках - з 16 років, а у виняткових випадках із 7 років.

На адміністративну дієздатність впливає такий стан фізичної особи, як осудність, тобто її здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними. Якщо особа під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності перебувала в стані неосудності внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану психіки, то її адміністративна дієздатність може бути визнана судом обмеженою, або взагалі особа визнається недієздатною.

Громадяни мають певні адміністративні права, які можна класифікувати залежно від різних критеріїв:

1) залежно від кола осіб, яким надається право, а також підстав його виникнення:

а) загальні права громадян, які стосуються всіх галузей управління (всі громадяни відповідно до Закону "Про державну службу" мають право бути державними службовцями);

б) спеціальні права громадян, які стосуються певної галузі управління (стаття 42 Конституції України закріплює право кожного на підприємницьку діяльність);

2) залежно від можливості реалізації права можуть бути:

- абсолютними (право на скаргу, що передбачене ст. 55 Конституції, яка гарантує право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб);

- відносними, які можуть бути реалізованими тільки при наявності акту застосування права, виданого компетентним державним органом (постанови, наказу та інше);

3) залежно від змісту, права можуть бути:

• на участь у державному управління;

• на допомогу компетентних державних органів та організацій у вирішенні адміністративних питань;

• на захист в порядку адміністративного провадження. Адміністративно-правові обов'язки фізичних осіб в першу чергу стосуються дотримання вимог Конституції і законів України, в той же час ці обов'язки можуть бути і відносними, вони стосуються необхідних дій тих осіб, які пов'язані з придбанням певних адміністративних прав і користування ними (власники автомобілів зобов'язані регулярно проходити технічний огляд транспортних засобів і сплачувати передбачені законом податки, водії зобов'язані дотримуватися правил дорожнього руху...).

Гарантією дотримання прав і свобод громадян є загальна вимога закону, щодо зобов'язання всіх державних органів, їхніх посадових осіб діяти тільки в межах передбачених законом. Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України". У разі порушення вимог закону службові особи можуть бути притягнуті до юридичної відповідальності.

Конституція України встановлює і інші гарантії:

- визначає конституційний статус Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, на яких покладає обов'язки створювати необхідні умови для забезпечення прав і свобод людини;

- забороняє видавати закони, що звужують зміст та обсяг існуючих прав і свобод (ст. 22 Конституції України);

- дозволяє обмеження окремих конституційних прав і свобод людини тільки в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 64 Конституції України) тощо.

Ст. 26 Конституції України закріплює адміністративно - правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах у тому ж обсязі, що і для громадян України, за винятками встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.