31. Правове регулювання фінансових відносин суб’єкта господарської діяльності з державою у зарубіжних країнах.

Серед засобів державного впливу на економіку зарубіж­ні держави широко використовують такі, як бюджет (система витрат держави) та податки (система прибутків держави).

Спрямовуючи державні капіталовкладення у певні галузі народного господарства, держава стимулює їхній розвиток та розвиток пов'язаних з ним підприємств інших галузей. За рахунок державного бюджету відбувається розширення дер­жавного споживання, фінансування соціальних програм та заходів. Знижуючи податки від підприємницької діяльності, впроваджуючи практику прискореної амортизації, здійсню­ючи інші податкові пільги, держава сприяє прискоренню тем­пів економічного зростання, й навпаки, посилюючи жорстку податкову політику, сприяє їхній затримці.

У зарубіжних країнах фінанси виконують забезпечувальну функцію (фіскальну), функцію розподілу державних коштів та контрольну функцію.

Завдання фіскальної функції - створення матеріальної ба­зи для існування держави. Державні прибутки утворюються за рахунок вилучень у суб'єктів підприємницької діяльності частини їхніх прибутків на безповоротних засадах. Держава діє у цьому випадку як політична організація, яка законо­давчим шляхом централізує у своїх руках частину вартості сукупного суспільного продукту (податки).

Розподільча функція виражається у розподілі та регулюван­ні використання одержавленої частини сукупного суспільно­го продукту.

Контрольна функція проявляється у ході формування та використання грошових фондів держави.

Основним податком, який платять західні підприємст­ва, є податок на прибуток. У різних країнах ставки прибутку неоднакові. Так, у ФРН податок з нерозподіленого прибутку становить 51%, а з розподіленого (дивіденди) - 15%, у Фран­ції відповідно 51% та 25%, в Англії податок на прибуток -52%, у США з прибутку корпорації до 25 тисяч доларів стя­гується податок 17%, 25 - 50 тисяч доларів — 20%, 50 — 75 тисяч доларів - - 30%, 75 100 тисяч доларів — 40%, понад 100 тисяч доларів - 45%.

У країнах Східної Європи, як і у західних, суб'єкти господарської діяльності отримують прибуток, одну частину якого віддають державі (до бюджету), а іншу залишають у себе. Розміри обох частин та способи передачі прибутку до державного бюджету регулюються нормами права. Найбільш гостра проблема у такому регулюванні полягає у визначенні розміру частки, яка залишається у розпорядженні суб'єктів господарської діяльності. На цей розмір впливають численні чинники: потреба відтворення, об'єктивні можливості під­приємств, оновлення технології та продукції, що випуска­ється, тощо.

Маючи владу, східноєвропейські держави воліли б центра­лізувати у бюджеті для потреб суспільства якомога більшу частину сукупного суспільного продукту. Але їм доводиться брати до уваги й те, що у суб'єктів господарської діяльності повинна залишатися певна мінімальна частка прибутку. Зне­важання цим правилом спричиняє зниження економічної ефективності виробництва.

Виплати державних підприємств до бюджету можуть визна­чатися у вигляді податку з обороту, плати за виробничі фонди, податку на прибуток тощо.

Форми виплат до бюджету часто змінюються залежно від поточних завдань, які стоять перед економікою тієї чи тієї країни. Посилюючи одні моменти та послаблюючи інші, схід­ноєвропейські держави стимулюють учасників господарської діяльності до підвищення ефективності виробництва. На­приклад, введення оплати за виробничі фонди поставило їх перед необхідністю зменшувати абсолютний розмір та під­вищувати ефективність використання фондів. У цьому випад­ку діяло правило: чим менший обсяг виробничих фондів, тим менша частина отриманого прибутку піде на їх оплату, тим більша частина залишиться у господарських організаціях.

У всіх східноєвропейських країнах прибутки суб'єктів госпо­дарської діяльності було заведено поділяти на прибутки, отримані у результаті їхньої безпосередньої роботи, та прибутки, які не залежать безпосередньо від результатів їхньої роботи.

Систему перерозподілу суб'єктів господарської діяльності між ними та бюджетом, що склалася на початку перебудовчих перетворень у східноєвропейських країнах, можна схарак­теризувати за такими напрямками.

По-перше, це відрахування від прибутку, які являють со­бою найважливіші статті прибутку державного бюджету. Дер­жавний вплив на суб'єктів господарської діяльності у цьому випадку здійснюється шляхом визначення порядку утворення та розміру прибутку, який у них залишається. Прибуток може бути перерозподілено у два способи. Перший полягає у тому, що суб'єкти господарської діяльності спочатку проводять від­рахування на поповнення власних коштів, як правило, за диференційованими нормативами, а залишену суму перево­дять до бюджету. Другий спосіб виходить з первинних виплат до бюджету, вищим організаціям, банкам тощо, а залишок коштів йде на поповнення власних фінансових ресурсів. Він вважається більш дійовим з точки зору стимулювання під­вищення ефективності виробництва.

По-друге, включення до системи перерозподілу прибутків суб'єктів господарської діяльності різних виплат за ресурси. Такі виплати, як правило, враховують якість та дефіцитність ресурсів (наприклад, земля, вода, корисні копалини). Сюди ж відносяться виплати за робочу силу, відрахування до фонду заробітної плати тощо.

Недоліками всіх вилучень до бюджету (вищим органам) частини прибутку суб'єктів господарської діяльності, що за­стосовувалися й застосовуються у східноєвропейських краї­нах, та головною причиною їхньої низької ефективності є те, що не враховується походження прибутків. Змішуються при­бутки, чесно зароблені суб'єктами господарської діяльності ціною власних зусиль та заповзятливості, з прибутками, отри­маними цими суб'єктами у результаті завищування цін тощо.