31. Склад майна, закріпленого за державними підприємствами у східноєвропейських країнах.

Перехід до ведення багатоукладного господарства у східноєвропейських країнах привів до виникнення під­приємств, заснованих на недержавних формах власності. За­конодавство, яке регулює їхню діяльність, тільки починає формуватися. Аналізувати його поки що зарано. У прин­циповому плані воно схоже на відповідне законодавство за­хідних країн, про яке вже йшлося.

Інша справа — регулювання господарської діяльності дер­жавних підприємств. Незважаючи на те, що вже оголошено про їхню майбутню приватизацію, вони переважають в еко­номіці східноєвропейських країн і ще довго існуватимуть. Досвід західних країн показує, що приватизація державних підприємств являє собою складний та довготривалий процес. До того ж і не всі державні підприємства буде приватизовано, що знов-таки підтверджується досвідом західних країн. Тому вважаємо за необхідне зробити стислий аналіз правового ре­жиму майна державних підприємств у східноєвропейських країнах.

На склад майна суб'єктів господарської діяльності у схід­ноєвропейських країнах великий вплив справляє державна форма власності, на якій засновано їхню діяльність. Майно, закріплене за державними підприємствами та організаціями, за своїм складом неоднорідне. За правовим режимом та за цільовим призначенням воно підрозділяється на складові час­тини (фонди). Структура фондів у східноєвропейських краї­нах загалом збігається. В них можливо виокремити виробничі фонди, фонди обігу та спеціальні фонди. Всі фонди мають різний правовий режим, мають різні джерела утворення та призначення, їхні назви у різних зарубіжних країнах також не збігаються.

Виробничі фонди та фонди обігу менш динамічні, ніж спеціальні фонди. У їхньому правовому режимі спостерігаєть­ся велика сталість, вони рідше змінюються. Виробничі фон­ди засоби виробництва, на які розраховує підприємство при здійсненні процесу виробництва.

Вони складаються з основних фондів та оборотних. Засадовим стосовно юридичного розподілу виробничих фондів на основні та оборотні є, хоча й не повністю збігається з ним, розподіл засобів виробництва на засоби праці та об'єкти пра­ці. Основні виробничі фонди — це та частина засобів, яка переносить свою вартість на вартість готової продукції й не змінює у процесі виробництва своєї натурально-речової фор­ми. До них тісно примикають основні невиробничі фонди — сукупність майна, яке обслуговує невиробниче споживання впродовж тривалого періоду. Основні виробничі та невироб­ничі фонди включають до себе будинки та споруди, машини та обладнання, транспортні засоби.

Оборотні фонди — це частина виробничих фондів, яка повністю споживається впродовж виробничого циклу, їхня вартість цілком переноситься на створюваний продукт. Еле­менти оборотних фондів:

— виробничі запаси сировина, основні та допоміжні матеріали, отримані напівфабрикати, запасні частини для по­точного ремонту, паливо тощо;

незавершене виробництво — сюди ж відноситься заро­бітна плата, нарахована за випуск незавершеної продукції; малоцінні та швидкозношувані засоби праці та інструменти.

Фонди обігу - - це кошти підприємства, які функціюють у сфері обігу та забезпечують безперервність виробничого про­цесу у реалізації річної продукції. До фондів обігу відносяться: залишок готової продукції на складі; продукція, відвантажена покупцям, але не оплачена ними; грошові кошти на розра­хунковому рахунку, у касі, на акредитивах, кошти на розра­хунках (дебіторська заборгованість).

Спеціальні фонди утворюються із спеціальних джерел і ма­ють особливе цільове призначення. За характером та цільовим призначенням вони підрозділяються на фонди, покликані забезпечити фінансовими ресурсами процес розширеного ви­робництва, та заохочувальні фонди.

Назва спеціальних фондів, способи та джерела їхнього фор­мування відрізняються, але цілі їх, як правило, збігаються або дуже близькі. Так, у Болгарії фонди на соціально-культурні потреби призначені для задоволення житлових та культурних потреб колективів державних господарських організацій.

Разом з тим у всіх країнах розміри фондів різні. Майже у кожній країні ведеться пошук та є корисні знахідки, що за­слуговують на вивчення.

З самого початку господарські організації наділяються май­ном за рахунок держави. Надалі фонди поповнюються за рахунок власних та позикових коштів. Ця тенденція, тобто скорочення частки коштів, отримуваних господарськими організаціями з бюджету, та збільшення власних позикових коштів, продовжує ширитися.

Інші суб'єкти господарської діяльності здійснюють свою діяльність на засадах недержавних форм власності. Ними мо­жуть бути колективні об'єднання громадян у кооперативи, колективні та орендні підприємства, акціонерні та госпо­дарські товариства, окремі громадяни. Склад та правовий режим їхнього майна у східноєвропейських країнах ще не стабілізувався. Проводиться інтенсивна нормотворча робота у цьому напрямку.

Як один з нових моментів тут слід зазначити, що суб'єк­тами господарської діяльності, тобто діяльності з вироб­ництва товарів, послуг тощо для ринкового обміну, у біль­шості східноєвропейських країн визнають тепер поряд з ко­лективами громадян індивідуальних виробників. Відповідно дозволена приватна власність на засоби виробництва. Проте законодавство, яке регулює їхню господарську діяльність, ще нестійке, суперечливе, у ньому багато різних обмежень.