31. Правовий режим державної власності у західних країнах.

При визначенні правового режиму державних під­приємств у західних країнах використовуються також поло­ження, близькі та фактично тотожні до теорії права опе­ративного управління. Проте перш ніж говорити про це, не­обхідно з'ясувати, які різновиди державної власності у за­хідних країнах регулюються нормами господарчого права.

Державна власність у західних країнах за своїм соціально-економічним призначенням неоднорідна. Тривалий час у за­хідній юридичній науці державна власність (майно, що нале­жить суб'єктам публічного права) традиційно поділялася на рухоме та нерухоме, матеріальне та нематеріальне майно. По­рівняно нещодавно поряд з наведеною традиційною цивіль­но-правовою класифікацією виник поділ державної власності на майно, що використовується для державного забезпечення соціальних потреб суспільства, та майно, призначене для про­ведення державної економічної політики.

До думки розрізняти у державній власності соціальну та економічну її частини західні дослідники дійшли, досліджу­ючи правовий режим окремих різновидів державного майна. Так, французькі дослідники проблеми державної власності підводять під її розподіл на соціальну та економічну частини природноекономічне підґрунтя. Вони вважають, що до со­ціальної частини державної власності належить державне майно двох різновидів:

майно природного походження, яке становить "при­родну публічну сферу";

майно, яке виникло у результаті людської діяльності. Воно становить "штучну публічну сферу". До державного майна першого різновиду відносять ріки, озера, моря, повітряний простір, взяті у сукупності.

До державного майна другого різновиду належить майно, що знаходиться у користуванні державних органів (залізничні вокзали, будинки, аеропорти, ринки, лінії звіязку, спортивні споруди, державні архіви, музейні споруди, музейні цінності, рідкісні книги тощо).

Використання державного майна, на їхню думку, може бути здійснене у таких трьох формах:

— воно може перебувати у користуванні самої публічної служби або безпосередньо державних органів;

— воно може передаватися у державне користування на колективних засадах;

- воно може використовуватися у приватному порядку.

Залежно від наведених форм використання визначається й правовий режим цих різновидів державної власності.

Перші дві форми використання державного майна можуть бути безплатними та платними. Причому плата за викори­стання може бути високою. Проте кошти, які отримують у вигляді платні, використовуються на покриття витрат для підтримки майна у належному стані (оплата праці обслугову­ючого персоналу, ремонт, реставрація, то що). Відплата у цьо­му випадку не пов'язана з метою отримання прибутку та участю у ринкових відносинах. Укладати договори, окремі угоди вони, звичайно, можуть, але не з метою отримання прибутку.

Третя форма, яка передбачає використання державного майна у приватному порядку, на нашу думку, припускає участь у ринкових відносинах та отримання прибутку. Те, що французькі автори називають використанням державного майна у "приватному порядку", вказує на зв'язок правового регулювання господарської діяльності держави з регулюван­ням господарської діяльності приватних осіб. Господарча правосуб'єктність державних підприємств принципово не від­різняється й не повинна відрізнятися від господарчої правосуб’єктності підприємств, які діють на ґрунті недержавних* форм власності. Вона може здійснюватися в усіх відомих західному господарчому законодавству організаційно-право­вих формах, на відміну від інших різновидів діяльності щодо використання державного майна у західних країнах.

Третя форма використання державного майна у за­хідних країнах, як уже підкреслювалося вище, пов'язана з розв'язанням тих самих правових проблем, які у східноєвро­пейському правознавстві розв'язуються на підставі положень теорії оперативного управління. Так само, як і при розробці відповідних проблем приватної власності, у західному право­знавстві не проглядає узагальнена наукова теорія, аналогічна теорії права оперативного управління у східноєвропейському правознавстві.

Проте використані для розв'язання проблеми відносин між засновниками та заснованими ними підприємствами правові засоби принципово дуже схожі. Відмінності тут, цілком зро­зуміло, також мають місце. Вони виникають загалом саме через відсутність у західному правознавстві узагальненої тео­рії, аналогічної теорії права оперативного управління у схід­ноєвропейських країнах.

Причина полягає в тому, що західні дослідники правових проблем власності ще не подолали синдром теорії розподіле­ної власності. Так, Л.Рапп (Франція), досліджуючи правовий режим майна філій державних підприємств, дійшов висновку, що воно підрозділяється на такі різновиди:

— майно, яке являє собою власність материнської ком­панії;

— майно, яке являє собою власність самої філії;

— майно материнської компанії, яка поступилася своїми правами користування на користь філії.

Не вдаючися до подробиць, зазначимо, що такі наукові погляди відстоювалися у східноєвропейському правознавстві, коли воно долало уявлення про майно державних під­приємств з позиції теорії розподіленої власності.