31. Організаційно-правові форми підприємств недержавної форми власності у зарубіжних країнах.

У зарубіжних країнах діють різноманітні організаційно-правові форми товариств. Звичайно, у кожній країні є свої особливості, що виявляються в найменуваннях товариств (компаній, корпорацій, підприємств), засобах та умовах їх формування, внутрішній структурі і так далі. Наприклад, по­няття "корпорація" вживається у законодавстві США, Японії, а у законодавстві європейських країн використовується по­няття "компанія".

Разом з тим можна стверджувати, що в узагальненому ви­гляді типізованими легітимними організаційно-правовими формами у західних країнах виступають повні товариства, командитні товариства, негласні товариства, акціонерні то­вариства й товариства з обмеженою відповідальністю.

Класифікація суб'єктів господарської діяльності зарубіжних країн за ознакою майнової відповідальності: повні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, командитні та негласні товариства.

31. Поняття господарського товариства як об’єднання осіб та як об’єднання капіталів.

У західному правознавстві товариства традиційно по­діляють на об'єднання осіб та об'єднання капіталів. До об'єд­нання осіб відносять товариства, які засновано на особистій участі їхніх членів (повні товариства). До об'єднання капіталів входять ті товариства, для участі в яких достатньо зробити лише певний внесок у майно товариства (акціонерні това­риства). Разом з тим підкреслюється недосконалість наведе­ної класифікації, оскільки в командитних та негласних това­риствах спостерігається об'єднання осіб та об'єднання капі­талів, тобто вони є змішаними товариствами. До того ж то­вариства, хоч би до якої групи їх відносили, не можуть функціювати без капіталу та без людей.

31. Господарська правосуб’єктність підприємств, що входять до складу об’єднань.

Правове становище автономних підприємств та їхніх об'єднань пов'язане також з правосуб'єктністю створених ни­ми філій. Сама можливість створення філій є важливим еле­ментом їхнього правового статусу. Не менше значення для здійснення господарської правосуб'єктності материнськими компаніями та їхніми філіями має характер відносин між ними та його юридичне закріплення.

На правовий статус філії справляють вплив такі чинники: порядок формування статутного капіталу, мета створення фі­лії, спосіб юридичного оформлення відносин між материн­ською компанією (засновником) та філією.

Досліджуючи правове становище філії у державному сек­торі економіки Франції, Л.Рапп дійшов висновку, що філії створюються у три способи: на базі підприємств (підрозділів) материнської компанії; шляхом приєднання існуючого са­мостійного підприємства (чужого) до материнської компанії (придбання контрольного пакету акцій); шляхом створення нового підприємства, діяльність якого відрізняється від діяль­ності материнської компанії.

Створення філій на базі існуючих підрозділів материнської компанії супроводжується у більшості випадків створенням автономних підприємств, їх виникнення породжує проблему пошуку оптимального поєднання інтересів материнської ком­панії та інтересів перетворених на філії її підрозділів, а також пошуком найбільш придатних організаційно-правових форм утілення самостійної правосуб'єктності філій. Обираючи ту чи ту форму правових стосунків зі своєю філією, материнська компанія виходить із завдань, які вона бажає розв'язати, ство­рюючи філії.

Формальною філією називається підприємство, засновни­ком якого є лишень одна материнська компанія. У такій філії материнська компанія намагається не припустити участі в її капіталі інших акціонерів для того, щоб забезпечити собі максимальний контроль над філією. Природно, що госпо­дарська самостійність формальної філії виявляється дуже об­меженою. На думку Л.Раппа, утворення формальних філій має велике значення для розвитку державного сектора в еко­номіці, оскільки завдяки ним можливо проводити практично без перешкод економічну та соціальну політику, мало або зовсім не враховуючи інтереси самих філій.

За мірою підпорядкування філій материнським компа­ніям виокремлюють такі групи філій:

- максимально контрольовані філії, тобто ті, капітал яких материнські компанії контролюють повністю самостійно або спільно з іншими своїми філіями, що надає їм. право на більшість голосів в їхніх органах управління;

- помірно контрольовані філії, в яких представники мате­ринських компаній входять до їхньої адміністративної ради разом з представниками засновників (акціонерів) згідно з частками внесеного статутного капіталу. Присутність пред­ставників інших акціонерів в адміністративних радах філій обмежує можливості материнських компаній;

Розгляд правового становища об'єднань підприємств у за­рубіжних країнах дозволяє сформулювати деякі загальні поло­ження:

— об'єднання підприємств являють собою універсальну організаційно-правову форму, яку використовують з метою монополізації та демонополізації виробництва. При монопо­лізації виробництва вони досягають супергігантських роз­мірів. Наприклад, транснаціональні компанії у приватному секторі економіки, шведська "Статсферетаг", іспанська ІНІ, французька "Рено" у державному секторі економіки, про­мислові міністерства у східноєвропейських країнах до їхнього переходу до багатоукладної економіки. При демонополізації виробництва вони являють собою утворення, відносно не­великі за своїми абсолютними розмірами та кількістю під­приємств, які вони об'єднують;

- об'єднання підприємств у зарубіжних країнах у своєму розвитку проходять верхні та нижні позначки централізації управління виробництвом, що залежить від рівня монополі­зації та демонополізації капіталу у конкретний період роз­витку економіки певної країни;

- правовим виразом циклічного характеру розвитку об'єд­нань у зарубіжних країнах є коливання правового становища адміністрації об'єднань. Вона може володіти повним комп­лектом функцій влади та повноважень щодо підприємств, які входять до складу об'єднання;

- при низькому рівні централізації управління виробницт­вом адміністрація об'єднань володіє мінімальними владними повноваженнями або зовсім не володіє ними стосовно під­приємств, що входять до складу об'єднань. Вона відіграє роль центру, який координує господарську діяльність підприємств без права давати їм вказівки, юридичне обов'язкові для вико­нання;

— попередні висновки можна зробити і при визначенні правового становища філій материнських компаній. Воно зу­мовлюється існуючим у конкретний момент рівнем центра­лізації або децентралізації капіталу, а персоніфікується у гос­подарчій правосуб'єктності материнських компаній та їхніх філій. Тому правове становище філій повинно відображати відносини, що реально склалися між ними. Це означає, що у визначенні правового становища філій повинні брати участь і материнські компанії, і самі філії. На практиці цим займаються тільки материнські компанії. За такого становища все залежить від рівня компетентності їхніх працівників та від того, наскільки вони відчувають реальний рівень централіза­ції та децентралізації в управлінні виробництвом;

- держава як найвищий власник усього майна, що зна­ходиться на її суверенній території, може певним чином ти­пізувати (регулювати) відносини між материнськими компа­ніями та філіями, не обмежуючи при цьому юридичні мож­ливості материнських компаній та їхніх філій у регулюванні їхніх відносин. Напевне, тому західні законодавці не дуже поспішають видавати закони, що визначають правове ста­новище філій;

- правове регулювання відносин між материнськими ком­паніями та їхніми філіями являє собою окремий випадок регулювання відносин між власниками капіталу-власності та власниками капіталу-функції;

- формування об'єднань підприємств у західних країнах розглядається як засіб підвищення їхньої ефективності та конкурентоспроможності, особливо у зовнішньоекономічній діяльності. Державне регулювання їхньої діяльності у кінце­вому результаті має на меті вирівнювання витрат виробництва на державних та приватних підприємствах. Державним під­приємствам доводиться підтягувати свої витрати до рівня ви­трат приватних підприємств, незважаючи на те, що держава, мірою можливостей державного бюджету, намагається їм до­помагати. Розмір витрат приватних підприємств, отже їх кон­курентоспроможність, також залежить від державного регу­лювання. Маніпулюючи з податками, процентними ставками на кредити та іншими регуляторами, держава впливає на нор­му прибутку приватних підприємств. Природно, що і ті, і ті бажають позбутися неспокійного сусідства: державні під­приємства конкуренції з приватними підприємствами, а приватні підприємства — як сусідства з державними під­приємствами, так і тягаря державного регулювання. Ці тен­денції державі доводиться постійно враховувати у правовому регулюванні господарської діяльності, інакше вона неспро­можна забезпечити інтереси суспільства загалом;

- створення об'єднань підприємств може супроводжува­тися й не супроводжуватися виникненням нових суб'єктів господарської діяльності. Все залежить від рівня економічних та правових зв'язків між об'єднанням як суцільним утворенням та тими підприємствами, що ввійшли до його складу. Об'єднання стає самостійним суб'єктом права, якщо воно набуває ознак товариства, найчастіше у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Підприємства, які являють со­бою об'єднання, можуть повністю втратити господарчу правосуб’єктність, зберегти її частково або повністю.