І. Історія розвитку доктрини запобігання злочинам та її сучасний стан.

Історію запобігання злочинам можна розбити на три етапи: 1) етап класичної школи XVIII ст.; 2) етап позитивістської школи кінця XIX ст. і 3) кримінологія новітнього часу (з середини XX ст.).

Згідно з канонами класичної школи людина сама контролює свою долю відповідно до свободи волі. Суспільство повинне реагувати на злочин так, щоб змусити особу за власною волею відмовитись від злочинної поведінки і вибрати незлочинну, аби не бути покараним, с.49 у Фокса. Представники: Чезаре Беккарія, британський кримінолог Джон Говард.

Позитивістська школа критикує такий спосіб впливу па злочинність, вважаючи його непродуктивним. Згідно з її ідеями поведінка людини визначається багатьма фізіологічними, психологічними і соціальними факторами, котрі не можна нейтралізувати репресивними засобами.

Представники: Ч.Ломброзо, Енріко Феррі, Тард та інші.

Тому завданням кримінології є вивчення цих факторів і розробка відповідних їм засобів, здатних змусити людину бути добропорядною, професійно корисною суспільству і дисциплінованою. (Про Ломброзо).

Якщо класична школа звертала основну увагу на діяння, то позитивістська школа – на злочинця, його властивості. Класична школа орієнтована на захист інтересів суспільства, позитивістська – на виправлення властивостей злочинця.

Кримінологія новітнього часу відкрила для себе новий напрям вивчення реакції суспільства на злочинність: звернулась до досліджень потерпілого (жертви злочину) і механізмів соціального контролю. Тепер вже до причин злочинності підходять не тільки з точки зору характеристики злочинного діяння і властивостей злочинця. Причини виводяться з соціального процесу, в якому задіяні і злочинець, і потерпілий, і суспільство. Особливо досліджуються процеси в суспільстві, в силу яких поведінка людей і самі люди визначаться як злочинні.

Представники: Онер Сатерленд, Селлін, Мертон.

В Україні, яка входила до складу Російської імперії, до революції 1917 року кримінологія розвивалась як розділ кримінально-правової теорії. Після революції у 1924 році в Одесі виник Кабінет по вивченню злочинності і особи злочинця з філіалами у Харкові і Києві. У 1931 році Кабінет було перетворено на Всеукраїнський кримінологічний інститут у м. Харкові. Для кримінологічних досліджень тієї пори широко використовувались досягнення біології, психіатрії, психології, теорія Бехтєрєва і Павлова.

Починаючи з 1929 р. до середини 30-х років українська радянська кримінологія потерпіла розгром. Приводом стала звинувачення у пропаганді ідей Ч.Ломброзо про природженою злочинця. Кримінологічні кабінети були ліквідовані, а інститути по вивченню злочинності перетворені в установи по вивченню кримінальної політики і кримінального права.

Відродження кримінологічної науки почалось у 1956 р., після з'їзду КПРС, з 1964 р. вводиться викладання кримінології в юридичних вузах. В Україні відродження кримінології пов'язане з іменем проф. П.П.Михайленка. В 1964 р. він видав у співавторстві з І.Гельфандом монографію "Предупреждение преступлений – основа борьбы за искоренение преступности".

Значний вклад у розвиток кримінології внесли вчені Національної юридичної академії у м. Харкові, Національної академії внутрішніх справ у м. Києві, Інституту держави і права НАН України, Київського національного університету.

Зараз українська кримінологія переживає кризу, зумовлену занепадом кримінологічних досліджень. Однак... Кожна наука має розвиватися на певних організаційних засадах. В Україні організація та координація наукових досліджень в галузі держава і права покладена на Академію правових наук. Для здійснення цієї координаційної функції в Академії утворені координаційні бюро по кожній галузі юридичної науки. Вони охоплюють своєю організаційною діяльністю всі наукові установи, вищі навчальні заклади, де ведуться наукові дослідження з певної галузі юридичної науки, незалежно від відомчого підпорядкування цих установ та закладів. Так визначено Указом Президента України про утворення Академії правових наук, а також її Статусом, яким затверджений постановою Кабінету Міністрів України.

Серед існуючих координаційних бюро є й Координаційне бюро з проблем кримінології, членом якого я маю честь бути.

Думається, зараз є сенс ознайомитися з основними проблемами і завданнями кримінології, визначеними на основі прогнозних передбачень розвитку кримінологічної ситуації в Україні на перше двадцятиріччя ХХІ століття.

Розділ ІІІ. Основні проблеми кримінології в України на основі прогнозних передбачень на початку ХХІ століття.

3.1. На передбачуваний період основною для української кримінології залишається проблема злочинності. В цій проблемі визначальними, принаймні на найближчі декілька років, будуть названі у розділі І, нерозв'язані на даний мас проблеми забезпечення адекватного уявлення про сутність та розміри в Україні злочинності, у тому числі насамперед організованої, передусім в економіці та системах управління, корупції, "відмивання" коштів, здобутих злочинним шляхом, транснаціональної злочинності. Реалізація цієї масштабної комплексної проблеми та її складових частин потребуватиме від кримінології наукового забезпечення наступного:

3.1.1. нового теоретичного осмислення феномену злочинності, її чинників, особи та механізму злочинної поведінки, запобігання останньої.

3.1.2. доведення невідповідності нинішньої відомчої та обґрунтування необхідності нової державної системи реєстрації інформації про вчинення діянь з ознаками злочину, незалежної від відомств, які повинні реагувати на і цю інформацію та несуть відповідальність за «повне і швидке» розкриття злочинів.

3.1.3. розроблення системи захисту кримінологічними засобами конституційних прав і свобод людини і громадянина від злочинних посягань, а також від упереджених протиправних і навіть злочинних дій в процесі порушення кримінальних справ, розкриття та розслідування злочинів, застосування запобіжних та інших процесуальних заходів, унеможливлення орієнтації при цьому на політичні, комерційні, інші особисті та групові інтереси.

3.1.4. розроблення сучасної стратегії протидії злочинності, насамперед організованої, економічної, пов'язаної з корупцією, незаконним обігом наркотиків, насильницької, у тому числі "на замовлення", корисливої та насильницько-корисливої, а також серед раніше засуджених, неповнолітніх, жінок, військовослужбовців; при цьому:

- протидія організованій злочинності має обґрунтовуватися насамперед у тих галузях економіки та сферах суспільного життя, де вона може здобувати великі кошти, "відмивати" їх, користуватися високим рівнем та значними масштабами корупційної підтримки, а також сучасними засобами електронного зв'язку, контролю та цільового спрямування фінансових операцій, грошових потоків тощо;

- кримінологічне обґрунтування протидії економічній злочинності має зосереджуватися передусім щодо її організованих проявів, які становлять загрозу національній безпеці;

- значно більше уваги повинно бути приділено розробці проблем протидії злочинності у сфері управління, насамперед в апараті управління економікою та соціально-економічними трансформаціями;

- з огляду на наведене мають отримати розгляд та розробку кримінологічні проблеми адміністративної реформи, її наближення до якісного оздоровлення апарат, нейтралізації у ньому криміногенних чинників.

3.1.5. всебічного дослідження транснаціональної злочинності, насамперед розроблення Концепції її протидії з відображенням у ній концептуального розуміння останньої, стратегії, завдань, організаційно-правових засад боротьби з нею, у тому числі запобігання на національному та міжнародному рівні;

3.2. Потребують більш глибокої розробки та сучасного осмислення проблеми особи злочинця, детермінації та механізму злочинної поведінки.

3.2.1. окремого вивчення кримінологами, психологами та соціологами заслуговують проблеми сучасних кримінально-психологічних установок в умовах поглибленого соціального розшарування.

3.2.2. останні теоретичні розробки сучасних проблем віктимології та соціальні потреби забезпечення захисту нових прошарків суспільства, що виникають внаслідок соціально-економічного реформування, передусім так званого „середнього класу”, обумовлюють необхідність розвитку віктимологічного напрямку української кримінології.

3.3. Однією з актуальних на прогнозований період мас стати проблема співвідношення злочинної поведінки та некриміналізованої (фонової) поведінки, частина якої завжди була передкримінального (алкоголізм, наркоманія, відсутність певних занять і місця проживання тощо).

3.4. На значно вищий якісний рівень повинна бути піднята наукова розробка проблем причин і умов злочинності та злочинної поведінки. Ці проблеми потребують, насамперед, сучасного теоретичного осмислення, методологічного спрямування, чіткого розмежування стосовно злочинності як соціального явища та злочинної поведінки.

3.4.1. потрібно організувати повсюдне за єдиним стандартом виявлення та взяття на облік висновків та інших результатів досліджень причинно-детермінаційної тематики.

3.4.2. вся узагальнена у такий спосіб інформація по різних видах і категоріях злочинів має бути піддана відповідній інтерпретації для отримання показників, придатних для кількісного виміру;

3.4.3. має бути продовжена на більш високому рівні організаційного, фінансового, кадрового та інформаційно-технологічного забезпечення робота по створенню автоматизованих банків даних - показників кримінологічних чинників різних видів злочинів та інших небезпечних правопорушень;

3.4.4. з введенням в експлуатацію ДАСКІ потрібно забезпечити щорічне отримання необхідної статистичної інформації та здійснення моніторингу криміногенних чинників та кримінологічної ситуації в Україні загалом, у т.ч. по регіонах, галузях народного господарства, окремих соціальних групах, і категоріях злочинів, актуальних проблемах; на основі експлуатації ДАСКІ має бути організована система кримінологічних аналізів, прогнозів, опрацювання пропозицій щодо необхідних управлінських рішень, профілактичних заходів; особливої уваги заслуговує проблема методологічного, методичного та інформаційного забезпечення кримінологічних прогнозів, підвищення їх предметності та вірогідності;

3.4.5. окремим напрямком реалізації можливостей ДАСКІ стане запровадження кримінологічної експертизи проектів законодавчих, урядових, інших нормативно-правових актів, а згодом - інших управлінських рішень, господарських, кредитних, комерційних угод тощо;

3.5. Виведення на високій теоретичний, системний та інформаційно-технологічний рівень визначення причин і умов вчинення різних категорій злочинів дозволить створити надійну основу для сучасної наукової розробки кардинальної для кримінології проблеми запобігання злочинів та злочинності, обґрунтування предметної та цілеспрямованої організації та здійснення цієї діяльності.

3.6. Досягнення об'єктивного наукового уявлення про причини та умови злочинності та індивідуальної злочинної поведінки, про заходи, що потрібні для ефективного запобіжного впливу на них, розробка та авторське супроводження реалізації останніх у практику дозволить значно піднести роль, професійні можливості та предметність рекомендацій кримінології щодо визначення кримінальної політики в Україні.

Розділ IV. Потреби і завдання розвитку та самоудосконалення кримінологічної науки, розширення міжнародної співпраці.

4.1. Необхідність наукового забезпечення згаданих проблем висуває перед кримінологічною наукою проблеми самоудосконалення, насамперед виконання всіх функцій, що покладаються на науку, її теоретичного, методологічного та методичного оновлення.

4.2. Потребує системного підходу та формалізації методичне забезпечення кримінологічних досліджень, у тому числі потрібна розробка нових та удосконалення діючих методик, їх зібрання, узагальнення, експертне оцінювання, опублікування. В удосконаленні методичної основи кримінології необхідно розширити взаємодію з іншими науками.

4.3. Нагальною проблемою є інформаційне забезпечення кримінологічних розробок, їх досконала інформатизація та комп’ютеризація, розробка і впровадження загальнодержавних та галузевих кримінолого-інформаційних комп'ютерних банків даних та мереж, передусім ДАСКІ.