2. Сім’я як об’єкт соціологічного вивчення. Причини сімейних конфліктів.

Соціологія сім'ї - галузь соціології, що вивчає закономірності виникнення, функціонування й розвитку сімейно-шлюбних стосунків як соціального феномену в конкретних соціокультурних умовах.

Предмет соціології сім'ї - специфічні соціальні відносини, що виникають між сім'єю і суспільством та всередині сім'ї. 

Об'єкт її - сім'я як мала соціальна група і як специфічний соціальний інститут регулювання відтворення людини за допомогою певної системи норм, ролей. Найчастіше соціологія сім'ї використовує категорії «сім'я», «шлюб», «умови життя» тощо. Сім'я є соціальним інститутом і малою соціальною групою, що має історично визначену організацію, члени якої пов'язані родинними стосунками, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю. Шлюб є історично змінною соціальною формою стосунків між чоловіком та жінкою, через яку суспільство впорядковує й санкціонує їх статеве життя, встановлює подружні та батьківські права й обов'язки. Сім'я є складнішою системою, ніж шлюб, оскільки вона здебільшого об'єднує не тільки подружжя, а й дітей, родичів. Загалом її характеризують такі соціальні особливості:

— соціально-історична зумовленість сімейної організації;

— зумовленість об'єктивними потребами у продовженні роду та відтворенні життя;

— наявність специфічних соціальних особливостей: ступінь спорідненості, спільність побуту тощо.

Категорія «умови життя сім'ї» означає сукупність об'єктивних та суб'єктивних чинників макросередовища (загальні соціальні умови) і мікросередовища (найближче соціальне оточення).

Функції сім'ї полягають у вияві активності, життєдіяльності усіх, хто належить до неї. Аналізуючи їх, дослідники виокремлюють громадські функції (стосуються взаємодії з суспільством) та індивідуальні (стосовно особистості). Оскільки вони пов'язані з потребами як суспільства, так і особистості, їх особливості та ієрархія змінюються залежно від певних соціокультурних, економічних умов.

Структура сім'ї визначається сукупністю стосунків між її членами, що зумовлює відповідні її типи:

— за формою шлюбу: моногамні сім'ї (шлюб між одним чоловіком та однією жінкою); полігамні (шлюб одного чоловіка з кількома жінками); сім'ї, що базуються на шлюбі однієї жінки з кількома чоловіками (поліандрія); сім'ї, де шлюб має групову форму;

— залежно від сфери вибору чоловіка або дружини: ендогамні (укладаються між партнерами однієї соціальної групи) та екзогамні (між партнерами з різних соціальних груп);

— за ієрархією престижу та влади: патріархальні (влада належить чоловікові), матріархальні (влада у жінки), егалітарні (влада розподіляється між чоловіком і жінкою порівну);

— за місцем мешкання подружжя після шлюбу: патрилокальні (молоді мешкають у домі батьків чоловіка) та матрилокальні (у домі батьків жінки).

Типи структур сім'ї теж змінюються, залежно від соціокультурних, економічних, історичних умов.

Гендерна соціологія у своїх дослідженнях спрямовує погляд передусім на такі проблеми сучасної сім'ї: причини панування чоловіків у родині та в суспільстві загалом; стереотипи свідомості чоловіків і жінок, що виправдовують підлеглий стан жінок у сім'ї та суспільстві, а також засоби, за допомогою яких чоловіки підтримують ці стосунки; непаритетний розподіл сімейних ролей тощо.

Проблеми розвитку сім'ї умовно можна поділити на дві групи.

Перша група - це ті труднощі, що є для сім'ї "зовнішніми". Це якісь несприятливі для сім'ї умови, створені суспільним макросередовищем, кризовими соціально-економічними обставинами. Вони не випливають з самої сутності, природи сім'ї, а є лише середовищем для її існування.

Друга група - проблеми, що існують у сфері сімейного життя навіть за сприятливих зовнішніх умов. Вони породжуються зміною, самостійним розвитком сім'ї (наприклад, переходом від авторитарної сім'ї до демократичної).

У нашій країні впродовж десятиріч гострою проблемою, яка і досі є невирішеною, було забезпечення сім'ї власною квартирою або будинком. Наприкінці існування СРСР у найбільших містах кількість сімей, що перебувала на обліку на одержання житла, становила 12-32 відсотки від загальної кількості міських сімей (у Києві - 26 відсотків). Не беручи до уваги якість житла і його розміри (у нас його розміри приблизно в 3 рази менші, ніж в США, де корисна площа житла на сім'ю становить 145 м2), слід зазначити, що в Україні понад 2 млн. сімей потребують житла. Ця цифра враховує лише тих, хто згідно з існуючими в нашій країні нормами має право стати в чергу на отримання житла. Досить сказати, що оптимальні за нинішніми стандартами 5-6 кімнатні квартири для сімей з 3-4 дітьми у нас взагалі навіть не передбачаються проектами. Багато сімей, де є діти, живуть в однокімнатних квартирах.

Те ж саме можна сказати і про харчування. Навіть в колишні "кращі" роки жінки годинами вистоювали в нескінченних чергах за продуктами. При всій дешевизні продуктів харчування до раціональних норм споживання було далеко. І дешевизна також була відносною (порівняно з промисловими товарами). А взагалі сім'я з чотирьох чоловік витрачала на харчування 60 відсотків бюджету (в США — 15 відсотків). За умови ж досягнення кількості та якості харчування американської сім'ї нашій сім'ї було потрібно 180 відсотків бюджету, тобто 2 міс. працювати, щоб місяць харчуватись. Однак тепер у нас погіршилися навіть колишні скромні показники в цій сфері.

Економічний спад упродовж ряду років призвів до того, що в Україні демографічна ситуація вже не керується з боку держави і набуває різко негативного характеру. У 1991 р. вперше смертність населення України на 50 тис. перевищила народжуваність і відтоді ця тенденція зберігається.

Для простого відтворення населення сумарний коефіцієнт народжуваності має становити не менш ніж 2,2 дитини, а для розширеного - 2,5 дитини.