3. Організація вільного часу молоді в українському суспільстві.

Не дивлячись на кризу, яка оточує всі галузі суспільства в нашій країні, сьогоденні проблеми молоді – специфічне відображення кризи. Застарілі методи роботи з учнівською молоддю не підходять. Потрібні нові підходи.

Перш ніж перейти до розгляду основних методів організації вільного часу, ми дамо  визначення цьому поняттю.

Питання про методи – це питання про те, як підвищити дієвість діяльності закладів культури, як краще донести зміст до відвідувачів, як зробити його більш переконливим і сприйманим аудиторією. Визначень поняття „метод” багато, але в усіх є щось загальне: метод – це спосіб, прийом, шлях вирішення будь-якого завдання. Метод – це те, за допомогою чого педагог зможе досягти мети.

Методами культурно-дозвіллєвої діяльності прийнято називати способи, прийоми, способи дій з використання засобів впливу на аудиторію.

У культурно-дозвіллєвій діяльності виділяють такі основні методи:

• Методи гри й ігрового тренінгу. Гра – самостійний і законний для учнів, дуже важливий вид їхньої діяльності. Гра виявляє знання, інтелектуальні сили. Вона показує рівень організаторських здібностей учнів, розкриває творчий потенціал кожного учня.

• Методи театралізації. Дозвілля учнів має нескінченну безліч сюжетів і соціальних ролей. Метод театралізації реалізується через особливий словник спілкування, обряди, ритуали. Театралізація знайомить учнів з різноманітними сюжетами життя.

• Метод змагання. Змагання – внутрішня „пружина” розкручування творчих сил, стимулювання до пошуку, відкриття, перемог над собою.

• Метод рівноправного духовного контакту. Вони засновані на спільній діяльності дітей і дорослих „на рівних” у цьому. Організатори, соціальні педагоги, учні – рівноправні члени шкільного клубу, драмгуртка, творчих об’єднань, заснованих на демократичному, гуманізованому спілкуванні.

• Методи ситуацій, що виховують, тобто покликаних до життя процедур, самореалізації, довіри, уявної довіри, недовіри, організованого успіху та ін. Ситуація, яка виховує, – це ситуація що спеціально створюється вихователем.

• Імпровізація – дія, не усвідомлена й не підготовлена заздалегідь, експромт. Імпровізація виводить на практичну й творчу заповзятливість. Мистецтво імпровізації – це породження спокуси творчого зусилля. Імпровізація базується на синдромі наслідування з привнесенням свого авторського початку.

Величезну роль в організації вільного часу учнів відіграють науково-просвітницькі заклади. Це – бібліотеки, музеї, парки культури й відпочинку.

Як соціально-історична категорія вільний час характеризується трьома основними параметрами:

1. обсяг (величина) – залежить в першу чергу від тривалості праці, що характерна для конкретного суспільства, тобто від загальної величини поза робочого часу;

2. структура – основу класифікації складає характер діяльності людини з точки зору її впливу на розвиток людської особистості, зокрема: · активна творча (в тому числі громадська) діяльність;

· навчання, самоосвіта; · культурне (духовне) споживання, що має індивідуальний (читання преси, книг і т.д.) та культурно-масовий (відвідування кіно, театрів, музеїв і т.д.) характер; · фізичні заняття (спорт і т.п.); · любительські заняття типу хобі; · заняття, ігри з дітьми; · зустрічі з друзями, спілкування з іншими людьми; · пасивний відпочинок; · затрати часу, що співпадають з явищами антикультури (наприклад, зловживання алкоголем).

3) зміст – його становлять конкретні заняття людини та їх якість в рамках тієї чи іншої діяльності

Л ІТЕРАТУРА

	Андрущенко В. П. та ін. Соціологія: Підручник. — К.—Х., 1998.
	Грушевський М. С. На порозі нової України: Гадки та мрії. — К., 1992.
	Гловаха Е. І. Стратегія соціально-політичного розвитку України. — К., 1994.
	Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв­ня 1996 р. — К., 1996.
	Косс И. С. Социология личности. — М., 1967.
	Лагутін В. Д. Людина і економіка. Соціоекономіка. — К., 1996.
	Молодь України: Стан, проблеми, шляхи розв’язання. — К., 1995.
	Якуба О. О. Соціологія. — Х., 1996.