1.3 Джерела покриття бюджетного дефіциту

Відповідно до ст. 15 зі змінами № 688-VII від 19.11.2013 Бюджетного кодексу джерелами фінансування бюджету є кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень, тобто операцій, пов’язаних з отриманням державою (місцевим органом влади) позик на умовах повернення, платності та строковості для фінансування державного (місцевого) бюджету, наслідком яких є формування державного або місцевого боргу; кошти від приватизації державного майна (включаючи інші надходження, безпосередньо пов’язані з процесом приватизації) – щодо державного бюджету; кошти від відчуження майна, що перебуває в державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна» вiд 4 березня 1992 р. №2163- XII зі змінами № 406-VII від 04.07.2013, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. До надходжень, безпосередньо пов'язаних із процесом приватизації, належать надходження від покупців за подання заяви на приватизацію; кошти від збору за реєстрацію покупців для участі в аукціоні, конкурсі; суми штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки за придбані об'єкти приватизації; надходження від продажу патентів на право оренди приміщень; відсотки, нараховані на суму відстрочених платежів тощо .

До джерел фінансування дефіциту державного бюджету відносять також: повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред’явлення цінних паперів; вільний залишок бюджетних коштів з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом, за яким залишок бюджетних коштів загального фонду використовується для фінансування дефіциту бюджету. якщо його обсяг на кінець попереднього бюджетного періоду перевищив обсяг оборотного залишку коштів відповідного бюджету.

Джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України. Відповідно до ст. 54 Закону України «Про Національний банк України» від 20 квітня 1999 р. №679-XIV зі змінами N 399 VII від 04.07.2013, Національний банк не має права надавати кредити на фінансування витрат Державного бюджету України в національній та іноземній валюті як прямо, так і опосередковано через державну установу чи іншу юридичну особу, майно якої перебуває в державній власності.

Досліджуючи державний борг як один із джерел покриття бюджетного дефіциту Н.Я. Кравчук у своєму дослідженні доходить до висновків, що державний борг, його розміри, методи розміщення і погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі процеси економічного життя держави: економічне зростання і розподіл доходів, бюджетний дефіцит і розмір грошової маси в обігу, звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції, рівень споживання та нагромадження, баланс поточних зовнішніх рахунків міжнародну платоспроможність та кредитний рейтинг держави. Тому держава не повинна категорично відмовлятися від залучення державного боргу як макроекономічного інструменту у процесі реформ. Залучення зовнішніх позик означає надходження додаткових ресурсів, що можуть дати поштовх економічному зростанню, а зовнішня заборгованість дає можливість країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений національний дохід та фінансувати інвестиції, що не забезпечуються внутрішніми заощадженнями.

Проте, поруч із надмірними державними витратами, незбалансованістю бюджету, неефективною податковою політикою, помилками у валютній політиці, зовнішній борг може спровокувати надзвичайно важкі фінансові кризи.

Другим за вагомістю джерелом фінансування бюджету є надходження від приватизації державного майна. Загалом, за роки приватизації (з 2002 по 2016 рр.), за даними Фонду державного майна України , роздержавлено більше 125 тис. об’єктів (28 608 об’єктів державної форми власності та 97 278 об’єктів комунальної власності).

Розглянуті джерела фінансування бюджету (запозичення та надходження від приватизації) при неефективному управлінні та використанні несуть загрозу фінансовій безпеці держави, мають вичерпний характер та не вирішують глибинних проблем розбалансування бюджету.

Оцінки фінансової позиції держави мають ураховувати джерела фінансування бюджетного дефіциту, використання кожного з яких має специфічні макроекономічні наслідки.

Основними джерелами фінансування дефіциту бюджету є: кредити центрального банку уряду; внутрішні запозичення у банківських установ і небанківського сектора; зовнішні запозичення; ліквідні активи уряду.

За бюджетною класифікацією України, до джерел фінансування дефіциту бюджету належать також надходження від приватизації державного майна.

У розділі «Фінансування дефіциту бюджету» відображено як суми надходження позичкових коштів, так і виплати в рахунок погашення основної суми державного боргу. Сума фінансування дефіциту бюджету за модулем має дорівнювати розміру дефіциту бюджету. Якщо фінансування є позитивною величиною (обсяги запозичень перевищують витрати на погашення основної суми боргу), має місце дефіцит бюджету. Якщо ж фінансування дефіциту бюджету є від’ємним (суми запозичень не покривають витрати на погашення основної суми боргу), спостерігаємо профіцит бюджету.

Кожен із методів фінансування дефіциту бюджету має особливі макроекономічні ефекти. Як найсуттєвіший негативний результат внутрішнього державного запозичення часто розглядають падіння рівня інвестиційної активності та зменшення на цій основі запасу капіталу і майбутніх доходів нації. Явище уповільнення інвестиційного процессу в умовах інтенсифікації державних запозичень одержало назву ефекту витіснення. У стандартній неокласичній моделі бюджетний дефіцит (за інших рівних умов) спричиняє зниження рівня внутрішніх заощаджень і зростання сукупного попиту.Надлишкова пропозиція державних цінних паперів при цьому виливається у зростання рівня реальних відсоткових ставок і витіснення приватних інвестицій державними позиками.

У деяких країнах джерелом фінансування дефіциту бюджету виступають кредити центрального банку уряду. Через випуск в обіг додаткових платіжних засобів уряд отримує емісійний дохід – сеньйораж, який дозволяє зменшити приріст державного боргу за даного обсягу дефіциту бюджету. У зв’язку з тим, що емісійне фінансування дефіциту бюджету веде до формування додаткової грошової пропозиції, за незмінного рівня попиту на гроші воно має своїм наслідком прискорення інфляційних процесів.

Крім негативного впливу на рівень внутрішніх цін, монетизація дефіциту бюджету часто виливається в поглиблення від’ємного сальдо торговельного балансу. Це зумовлено тим, що надлишкова грошова маса формує додатковий попит на товари іноземного виробництва і таким чином чинить тиск на платіжний баланс. Залучення урядом зовнішніх державних позик зазвичай призводить до зміцнення курсу національної валюти, що обертається скороченням позитивного сальдо торговельного балансу або поглибленням від’ємного.

Зменшення величини чистого експорту (різниці експорту та імпорту) здійснює рестриктивний вплив на виробництво – в експортних та імпортозамінних галузях скорочується випуск і рівень зайнятості. Тому стимулюючий вплив зовнішніх позик частково послаблюється негативним впливом «ефекту чистого експорту».

Отже, можна зробити висновки, що жодне з джерел фінансування дефіциту бюджету не є цілком безпечним і не має абсолютних переваг над іншими. А тому політико-економічні рішення щодо обсягів і структури фінансування дефіциту бюджету мають ураховувати специфіку національної фінансової системи і спиратися на оцінку потенційних наслідків різних способів фінансування бюджетного дефіциту.

Розділ ІІ. Аналіз стану бюджетного дефіциту та його впливу на

економічну безпеку україни