1.3. Білорусько-литовська історіографія

Тема литовсько-польських уній Великого князівства у білоруській історіографії являється досить актуальною. Історична спадщина цієї держави і ставлення до нього грають ключову роль у формуванні ідентичності сучасних жителів Литви, Білорусі та, меншою мірою, України. Сьогодні багато вчених із цих країн сприймають ВКЛ як державу своїх предків. Таке ставлення визначається уявленнями про виникнення цієї держави, про роль різних етнічних компонентів у його створенні. Сучасна литовська нація і національна держава були побудовані багато в чому завдяки відчуттю історичної спадкоємності (і навіть тотожності) між сучасним населенням Литви і тим середньовічним етносом, який виступив ініціатором створення ВКЛ. Вирішальну роль при цьому відіграло співзвуччя назв, яке на масовому рівні виявилося достатнім аргументом для подібного ототожнення [15, c. 16].

Перший досвід цілісного осмислення літератури XIX - початку XX століття з історії Великого князівства Литовського був зроблений в 1920-і роки істориком В.І. Пічетою у статті «Розробка історії литовсько- білоруського права XV-XVI ст. в історіографії», яка була видана в 1927 році і пізніше включена до збірки його праць в 1961 році. В.І. Пічета виділив І.І. Лаппо і М.В. Довнар -Запольського, які, на його думку, «блискуче розробили ряд нових проблем, що мають першочергове значення для історії білоруського народу» [37, c. 7].

Видатними працями В.І. Пічета вважав дослідження М.К. Любавського «Литовсько-російський сейм» і «Обласний поділ і місцеве управління Литовсько - Руської держави». Але в чому полягало їх дійсне значення, залишилося невідомим. Настільки загальні оцінки розвитку історіографії історії Великого князівства Литовського в XIX – початку XX ст. розмивали конкретну картину поступової еволюції історичних уявлень у цій галузі знань. Основний внесок статті В.І. Пічети полягав у складанні докладної бібліографії з конкретних проблем історії Великого князівства Литовського. Серед найбільш сучасних білоруських дослідників та праць одним із перших варто згадати Ю. Бардаха та його працю «Штудыі з гісторыі Вялікага Княства ЛітоЎскага» [5]. Автор досить детально досліджує питання литовсько-польських уній та їх вплив не тільки на долю білоруського народу, але й міжнародні відносини тогочасної Європи.

Коли ми говоримо про литовську історіографію литовсько-польських уній, то варто сказати, що окрім стандартних труднощів встановлення істинності фактів, що викладаються у працях литовців, існує також і мовний бар’єр, що «відштовхує» науковців від більш глибокого та всебічного огляду питання. Праць, які б безпосередньо відкривали проблематику литовсько-польських уній немає, проте сучасна литовська історіографія має досить потужну школу, яка досліджує історію ВКЛ в цілому, приділяючи увагу і питанню, що цікавить нас. Так, одним із найбільш авторитетних істориків Литви є Е. Гудавічюс. Його праця «История Литвы с древнейших времен до 1569 года» у 2004 році була перекладена російською мовою, а вже у 2005 стала доступною для всіх російськомовних поціновувачів історії ВКЛ [19].

Саме політичний аспект боротьби дипломатії Литви та Польщі досить непогано розкритий у праці Б. Дундуліса «Дипломатическая и вооруженная борьба Литвы против Тевтонского Ордена», яка була видана ще в середині 50-х років ХХ ст, проте й до сих пір залишається культовою монографією з історії дипломатії Литви [23]. Ще одна праця родом із середини 50-х років належить М. Ючасу та має назву «Литовское великое княжество во второй половине XIV – начале XV вв. и борьба литовского народа за независимость» [48].