6.3 Порядок виконання роботи
1. Використовуючи дані інклінометрії свердловини (магнітний азимут та кута нахилу свердловини), видані індивідуально кожному студенту викладачем, здійснити їх загрузку в базу даних АС “Геопошук”.
2. Здійснити розрахунки координат точок стовбура свердловини, величини видовження та горизонтального зміщення стовбура свердловини за допомогою АС “Геопошук”. (команда в “Планшеті” Технология/Обработка пропластков/Расчет абсолютных глубин-Полный расчот инклинометрии).
3. У модулі “Планшет” побудувати горизонтальну проекцію свердловини (команда Поля/Проекцыя скважины).
4. У модулі “Планшет” побудувати вертикальну проекцію свердловини із азимутом профіля 00 (команда Поля/Проекцыя скважины).
5. У модулі “Планшет” побудувати вертикальну проекцію свердловини із азимутом профіля 900 (команда Поля/Проекцыя скважины).
6.4 Аналіз результатів роботи
У результаті проведеної роботи студент повинен зробити аналіз отриманих результатів та викласти висновки, щодо отриманих результатів.
6.5 Оформлення звіту
Звiт про виконану роботу повинен мiстити методичні вказівки до виконання роботи, результати розрахунку координати точок стовбура свердловини, величину видовження та горизонтального зміщення стовбура свердловини, графічні побудови проекції свердловини вздовж азимута та висновки щодо отриманих результатів.
6.6 Контрольні запитання
1. Назвіть основні технічні задачі, що вирішуються за допомогою методу інклінометрії.
2. Які параметри викривлення стовбура свердловини розраховуються при обробці даних інклінометрії?
3. Що таке дирекційний кут та як його визначають при обробці даних інклінометрії?
4. Що таке інклінограма і як вона будується за даними інклінометрії свердловини?
6.7 Перелік рекомендованих джерел
1. Дьяконов Д. И. Общий курс геофизических исследований скважин / Д. И. Дьяконов, Е. И. Леонтьев, Г. С. Кузнецов. – М. : Недра, 1977. – 432 с.
2. Методичне керівництво для користувача комп’ютеризованої технології “Геопошук” з інтерпретації матеріалів ГДС. - К.: УкрДГРІ, 2002. - 72 с.
Лабораторна робота № 7
ЛІТОЛОГІЧНЕ РОЗЧЛЕНУВАННЯ РОЗРІЗУ СВЕРДЛОВИН ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ КОМПЛЕКСУ МЕТОДІВ ГДС З ВИКОРИСТАННЯМ АС “ГЕОПОШУК”
7.1 Мета та завдання роботи
Мета роботи: навчитись встановлювати літотип гірської породи за даними комплексу методів геофізичних досліджень свердловин.
Завдання роботи: за результатами комплексу геофізичних досліджень свердловин здійснити літологічне розчленування розрізу досліджуваної свердловини з використанням автоматизованої системи обробки та інтерпретації даних ГДС “Геопошук”.
7.2 Теоретичні відомості
Для визначення літотипу гірських порід за даними промислової геофізики необхідно знати, як вони відмічаються на діаграмах різних параметрів, тобто знати рішення прямої задачі геологічної інтерпретації матеріалів промислової геофізики. Це дає можливість на основі комплексного аналізу діаграм розробити методику рішення оберненої задачі геологічної інтерпретації, тобто дати способи визначення типу породи по сукупності геофізичних ознак (числових значень вимірювальних параметрів, амплітуд і знака аномалії, якими відмічаються на діаграмах досліджувані породи).
Літологічне розчленування розрізів свердловини із побудовою попередньої літологічної колонки включає в себе визначення границь пластів та товщин окремих пластів і оцінку літологічної характеристики виділених однорідних інтервалів на основі ознак, виявлених на діаграмах різних методів.
Попередньо діаграми різних методів ув’язують і співставляють по глибині. Ув’язку діаграм по глибині здійснюють на основі показів навпроти пластів, які чітко виділяються на діаграмах різних методів, а також навпроти башмака колони.
Місцезнаходження границь пластів по розрізу свердловини знаходять за правилами, які викладені при описі конфігурації кривих різних методів каротажу.
При вивчені літологічного складу порід керуються результатами стандартного комплексу геофізичних досліджень свердловин, який в основному включає в себе каротаж УЕО і ПС, АК, ГК, НГК і кавернометрію. Розчленування порід по розрізу свердловини розглянемо на прикладі теригенного і карбонатного розрізів.
Теригенний (піщано-глинистий) переважно представлений пісками, пісковиками, глинами, глинистими пісковиками, алевролітами. Рідше до його складу входять конгломерати, глинисті сланці, аргіліти (каменисті глини), мергелі.
Піщано-глинисті породи розбурюються на прісному буровому розчині, тобто при мінералізації бурового розчину Ср менше, ніж мінералізація пластових вод Св, а відповідно при ρр>ρв. Це зумовлює існування “прямого поля” ПС і утворення додатного приросту Δρу на діаграмах мікрозондів (ρуМПЗ>ρуМГЗ).
Глини і глинисті породи характеризуються додатними аномаліями ПС; самими низькими значеннями питомого електричного опору (від 2 до 20 Омм), ρуМПЗ≈ρуМГЗ ; підвищеними значеннями природної радіоактивності; мінімальними показами на діаграмах НГК; високими значеннями інтервального часу (ΔТ=300-500 мкс/м) на діаграмах АК; збільшенням фактичного діаметра свердловини по відношенню до номінального (рис. 7.1).
УЕО глин залежить від їх відсортованості, він мінімальний у морських, глибоководних глинах і дещо більший у континентальних.
Рисунок 7.1 – Літологічне розчленування піщано-глинистого розрізу за даними комплексу методів ГДС
Пісковики і алевроліти характеризуються від’ємними показами на діаграмах ПС; більш високими значеннями УЕО (від одиниць до сотень Омм); додатні прирости Δρу на діаграмах мікрозондів ρуМПЗ>ρуМГЗ; проміжними показами на діаграмах ГК і НГК; більш низькими значеннями інтервального часу по АК (у пісковиках ΔТ=175-330 мкс/м, а у алевролітах – 200-275 мкс/м); на кавернограмах спостерігається зменшення діаметра свердловини по відношенню до номінального.
УЕО пісковиків і алевролітів змінюється в дуже широких межах в залежності від їх густини і пористості, характеру насичення пор, складу цементу і добавок глинистого матеріалу.
Алевроліти характеризуються, в загальному, такими ж ознаками, як і пісковики, але вираженими менш виразно.
Карбонатний розріз за звичай містить вапняки і доломіти в різних видах: щільні і міцні, пористі і тріщинуваті, глинисті і т.п. Рідше в розрізі присутні гіпс, ангідрит, кам’яна сіль. Розчленування карбонатного розрізу – більш складна задача, ніж розчленування піщано-глинистого.
За допомогою ГДС в карбонатних розрізах відділити рихлі, високопористі вапняки, вапняки-ракушняки від щільних кристалічних і окремнілих вапняків.
На рисунку 7.2 представлений розріз карбонатної товщі, який містить щільні і пористі різновидності вапняків із різним характером насичення, і схематичні каротажні криві над ними.
На діаграмах УЕО карбонатні товщі виділяються як зони високого опору – від сотень до тисяч і десятків тисяч Омм. Рихлі, кавернозні вапняки володіють пониженими значеннями УЕО. У випадку нафтогазонасичення, а пористі вапняки можуть бути нафтогазонасиченими, їх опір співвимірний із опором щільних вапняків. Прикладом може бути пласт 2 на рисунку 7.2.
На діаграмах ПС карбонатні породи виділяються від’ємними аномаліями на фоні глин. Амплітуда аномалій збільшується із ростом пористості (пласти 2 і 4) і зменшується із ростом глинистості (пласт 6). В загальному випадку діаграми ПС на карбонатному розрізі слабо диференційовані.
Мікрозонди дуже рідко, тільки у випадку великої пористості пластів, утворюють зони додатних приростів Δρу, а у решти випадків їх діаграми не дають корисної інформації.
Діаграми ГК виділяють карбонатну товщу пониженими значеннями природної радіоактивності (3-6 мкР/год), яка трохи підвищується із збільшенням глинистості (пласт 6).
На діаграмах НГК різновидності карбонатних порід характеризуються великими показами Іnγ, оскільки вміщують дуже мало водню (рис. 7.2, пласти 1, 3, 5, 7). В кавернозних і пористих різновидах Іnγ значно зменшується, що дозволяє впевнено виділити їх серед щільних порід. Прикладом може бути пласт 2, який не виділяється по УЕО через свою нафтонасиченість.
Рисунок 7.2 – Літологічне розчленування карбонатного розрізу за даними комплексу методів ГДС
Акустичний каротаж дуже добре “відбиває” всю карбонатну товщу пониженими значеннями інтервального часу (ΔТ=140-250 мкс/м), виділяючи у середині неї всі пористі і тріщинні різновиди (рис. 7.2, пласти 2 і 4) підвищеними значеннями ΔТ, незалежно від характеру насичення.
По кавернометрії щільні вапняки відповідають зонам, де фактичний діаметр свердловини рівний номінальному.
Таким чином, основними при розчленуванні карбонатного розрізу є методи: УЕО, НГК і АК; додатковими: ПС, ГК, кавернометрія.