4.12. Страхування

У зовнiшнiй торгiвлi товари страхуються вiд ризикiв пошкодження або втрати при транспортуваннi., тобто від транспортних ризиків. Страхування є добровiльним актом i його основнi умови встановлюються в контрактi, а саме в ньому фiксуються:

• обов'язки продавця i покупця із страхування вантажу;

• тривалiсть i обсяг страхової гарантiї;

• умови страхування;

• види ризиків, від яких має бути застрахований вантаж.

Обов'язки сторiн із страхування вантажу: страхування може здiйснюватись будь-яким iз партнерiв або на свою користь, або на користь iншої сторони, або ж на користь третьої особи (ним звичайно є вантажоодержувач), залежно вiд того, хто бере на себе ризик пошкодження або втрати вантажу, i вiдповiдно за рахунок цiєї сторони. Інколи в контрактi робиться посилання на базиснi умови, якi визначають обов'язки сторiн із страхування.

4.13. Форс-мажор або обставини непереборної сили

На перебiг виконання контрактiв можуть суттєво вплинути обставини, передбачити настання яких заздалегiдь при укладаннi контрактiв сторони не мали можливостi, оскiльки вони виникають внаслiдок непередбачених та невiдворотних подiй надзвичайного характеру. Такi обставини називаються обставинами непереборної сили або форс-мажорними.

Вiдповiдна умова у ЗТК називається "застереження про непереборну силу", "форс-мажор", "випадки, що звiльняють вiд вiдповiдальностi", "пiдстави для звiльнення вiд вiдповiдальностi".

Згiдно з рекомендацiями Мiжнародної торгової палати (МТП) форс-мажорнi обставини подiляються на такi категорiї:

а) повiнь (але щорiчний розлив рiчок не є форс-мажорною обставиною), землетрус, шторм, осiдання грунту, цунамi, iншi стихiйнi лиха природи; епідемії;

б) пожежi, вибухи, вихiд з ладу чи пошкодження машин та устаткування;

в) страйки, саботаж, локаут та iншi непередбаченi зупинки на виробництвi;

г) оголошена чи неоголошена вiйна, революцiя, масовi безпорядки, пiратство;

д) законнi або незаконнi дiї органiв державної влади чи управлiння та їх структурних пiдроздiлiв, якi перешкоджають виконанню контракту (наприклад, ембарго на експорт певних товарiв, валютнi обмеження тощо).

4.14. Арбiтраж

Суперечки, що виникають мiж партнерами при виконаннi контрактiв, якi вони не змогли розв'язати договiрним шляхом пiд час переговорiв, вiдповiдно до мiжнародних традицiй, передаються на розгляд арбiтражiв. Цi суперечки можуть виникнути у таких випадках:

• у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням сторонами своїх зобов'язань за контрактом (строки, якiсть, розрахунки);

• у зв’язку iз рiзним тлумаченням сторонами умов контракту при його виконаннi.

Мiжнароднi арбiтражнi комерцiйнi суди порiвняно iз державними судами, де так само може бути розв'язана суперечка мiж учасниками угоди, мають ряд переваг:

• сторони, що беруть участь у суперечцi, можуть вибрати за взаємною домовленістю будь-який арбiтраж та тих арбiтрiв, яких вони вважають найкращими для розгляду даної суперечки, у той час як державний суд розглядає справи у межах своєї компетенцiї за зверненнями зацiкавлених осiб, незалежно вiд того, чи домовились сторони про звернення до суду, чи нi; у державному судi суддi призначаються, а не вибираються сторонами;

• арбiтражний розгляд вiдбувається в елементарнiй процесуальнiй формi та у короткi строки (iнодi сторони можуть навiть визначити у контрактнi строки винесення арбiтражного рiшення), тодi як судовий розгляд пов'язаний з багатьма формальностями та може тривати дуже довго;

• витрати на арбiтраж значно меншi від витрат на судовий розгляд;

• арбiтраж розглядає суперечки на закритих засiданнях, що перешкоджає вiдпливу секретної комерцiйної та виробничої iнформацiї сторiн, що беруть участь у суперечцi;

• державний суд застосовує матерiальне право своєї країни (цивiльно-процесуальний кодекс), арбiтраж використовує правила розгляду суперечок (регламент), затвердженi iнститутом, при якому вiн дiє, та матерiальне право, про яке домовились сторони;

• арбiтражне рiшення остаточне, оскарженню не пiдлягає та є обов'язковим для сторiн. До того ж рiшення арбiтражного суду легше виконати.

Мiжнародний комерцiйний арбiтраж (третейський суд) регулюється нацiональним законодавством, мiжнародними двостороннiми та багатостороннiми угодами. Одними iз найважливiших багатостороннiх договорiв з питань арбiтражу є Конвенцiя про визнання та виконання iноземних арбiтражних рiшень, пiдписана понад 80 країнами у 1958р. у Нью-Йорку, та Європейська Конвенцiя про зовнiшньоторговий арбiтраж вiд 1961р. Пiдписання Нью-Йоркської Конвенцiї про примусове виконання іноземних арбiтражних рiшень було викликане тим, що у мiжнароднiй торговiй практицi нерiдко траплялися випадки невиконання рішень арбiтрiв. За цiєю Конвенцiєю сторона, що одержала позитивне рiшення арбiтражу, може звернутися до нацiонального суду країни контрагента, який не виконує арбiтражне рiшення, з проханням про примусове його виконання. Суди країн, що пiдписали конвенцiю, зобов'язанi без розгляду сутi справи, тим бiльше без перегляду рiшення арбiтражу, прийняти рiшення про примушення контрагента до його виконання аж до арешту винної сторони та утримання сум на користь позиковця.

Розгляд суперечок в арбiтражних судах здiйснюється, як було сказано вище, на основi регламентiв цих судiв.