2.Класифікація безпритульних псів Класифікація за соціальними типами

Безпритульних собак, що мешкають у містах, розділяють на декілька груп (за):

• Бездоглядні домашні пси. Мають власників, але регулярно можуть знаходитися поза квартири або двору. Центром ділянки перебування є будинок господаря, в якому в основному годують тварину, але при цьому собаки відвідують довколишні сміттєві контейнери.

• Умовно-наглядові собаки. Мешкають на території охоронюваних промислових підприємств, складів, оптових баз тощо. Територія проживання штучно обмежена огорожею підприємства. Іноді такі собаки вважаються сторожовими, але на відміну від останніх можуть безперешкодно залишати межі території. Їх опікунами є працівники підприємств, які в основному їх годують.

• Безпритульні собаки у дворах житлової забудови. Мають постійних опікунів. Територія проживання не обмежена. Вони досить сильно соціалізовані на людину, чим відрізняються від власне безпритульних собак. Ночують і проводять більшу частину часу в певних під'їздах, підвалах або створених людьми будках. Потомство таких собак опікуни з перемінним успіхом намагаються приспати або роздати.

• Вільні безпритульні пси, одиночні та зграйні. Найбільш поширений тип, представлений як у промисловій, так і в житловій забудові. Поведінка і переміщення не контролюються людьми. Великі зграї тяжіють до ділянок, що характеризуються гарною кормовою базою і малодоступними для людини схованками. Можуть мати опікунів, але прихильність до них в цілому незначна.

• Здичавілі пси. За чисельністю це — відносно невелика група. Мешкають у безпосередній близькості від міста, звичайно в районі пустирів, звалищ, де і годуються. При появі людини здебільшого тримають дистанцію.

Класифікація за походженням

За походженням всіх безпритульних псів поділяють на дві основні групи (за: Ивантер, Седова, 2008):

• Первинно-безхатченки. Відносяться до кількох соціально-екологічних типів: напіввільних власницьких, умовно-наглядових (community-owned dogs), напівздичавілих та здичавілих. Первинно-безпритульні пси — це пси, що жили «на вулиці» впродовж тисячоліть і не піддавалися цілеспрямованому відбору. У південних містах нами є загально відомі пси-парії.

• Вторинно-безпритульні. Переважно характерні для промислово розвинених країн (в тому числі і для України). На відміну від первинно-безхатченків їхні предки були власницькими і пройшли певний цілеспрямований відбір (найчастіше — були породистими тваринами). Вторинно-безпритульні — нащадки як безпородних власницьких тварин (коли їх предки були сторожами, мисливцями і компаньйонами людини) та породистих тварин.

Завдяки наявності великої кількості порід і можливості вільного й безконтрольного їх схрещування в містах і селищах формується особливий тип псів, названий у побуті "дворовими псами", або дворнягами". Такі гібридні морофтипи часто розглядаються як часткове повернення до вихідного "дикого" типу.

3.Контороль і регуляція чисельності

У сільській місцевості кількість бездомних псів регуляється кількома факторами:

• обмеження їх притоку з розплоду на садибах

• відстрілом і загибеллю від недоїдання й хвороб

• виїданням псів вовками у зимовий період.

Останній фактор за нормальних умов (при наявності природних комплексів навколо населених пунктів) є провідним. За оцінками українських експертів-вовкознавців (публікації С. Жили, М. Роженка, М. Шквирі та ін.) пси в окремих районах складають до 70-90% дієти вовків.

У великих містах в різних країнах створюють спеціальні міські служби з регуляції чисельності псів. Робота цих служб є непростою, оскільки часто виникають суперечки в межах громад щодо доцільності вилучення тварин з міст і адекватності методів цього вилучення. Це одна з найгостріших тем суспільних дискусій на теми урбоекології.

Ситуацію з псами і ставлення до псів професійних ловців найвідоміший в Україні "вовчатник" Сергій Жила описує так:

«В останні роки кількість диких собак навколо великих міст і м’ясокомбінатів різко скоротилася у зв’язку з тим, що кількість кормів стала меншою. Туші домашніх тварин практично без відходів йдуть в переробку. В минулому викинуті на звалища шлунки великої рогатої худоби слугували їжею для великої кількості бродячих псів, гав і частково вовків. Зменшилася кількість відходів продуктів харчування і на смітниках. Відомі випадки, коли м’ясо диких псів у невеликій кількості нелегально поступає на продаж у вигляді фаршу чи під виглядом “баранини”. Крім того, за лови псів виплачуються доволі високі винагороди, яка, наприклад, у Києві становить 75 грн. Тому добування бездомних собак нині є прибутковим своєрідним бізнесом. Люди, які цим займаються, певною мірою приймають заходи і для збереження міських популяцій диких псів. З цієї причини, вагітних сук не відловлюють, а в разі виявлення їх серед зловлених псів, випускають на волю.»

При неконтрольованому рості чисельності бездомні пси стають загрозою не тільки для містян і свійських тварин (рани, зараження низкою хвороб, автоколізії), але й для існування диких видів тварин, зокрема, наземногніздових птахів, приплоду зайців, сарн, оленів тощо. Серед інших відомим є випадок знищення бездомними псами лелек у Київському зоопарку.