Тема 2.2. Основні правила ділового спілкування. Мовленнєвий етикет. Етичний бік спілкування

Етика звернена до складного світу людини, її родової суспільної сутності, яка реалізується в моральній діяльності конкретних особистостей.

Етика — це наука про мораль: її природу, сутність, специфіку, роль і місце в розвитку людини. Вона вивчає особливу сферу людської діяльності, ЇЇ закономірності та прояви в історичній практиці людей, у моральних поглядах, структурі моральної свідомості.

Розглядаючи моральність у практичному значенні, яка виражається у спілкуванні, здатності людини співвідносити себе з іншими людьми, що покладається в основу аналізу поняття ганебного або гідного людини.

Прояви моральності в діяльності конкретних індивідів визначаються як доброчесність, порядність, відповідальність тощо.

Важливим елементом загальнолюдського в моралі є моральна культура спілкування — це "культура, що пов'язана з утвердженням у суспільстві гуманістичних справедливих взаємин між людьми. Це здатність людини до вибору в спілкуванні необхідних форм і засобів, що сприйняті й трансформовані людиною в процесі виховання і самовдосконалення. Це культура, що активізує прагнення людини до особистісного самовираження, до самоствердження людської гідності. Це культура, яка спонукає до моральної творчості під час спілкування" . Під моральним спілкуванням мають на увазі стійкі зв'язки між людьми, а також потребу в морально-психологічному. взаєморозумінні, навіть у вирішенні ділових проблем.

Рівень культури може, з одного боку, сприяти повноцінному спілкуванню, або, з іншого -— породжувати почуття відчуженості, самотності, непорозуміння, якщо рівень культури спілкування є низьким.

Моральна культура спілкування є складовою культури спілкування загалом. Останнім часом виокремлюють такі рівні моральної культури:

• ритуальний (спілкування людей у буденному житті з дотриманням загальноприйнятих правил етикету);

• маніпулятивний (спілкування людей з метою досягнення своїх цілей, часто за рахунок інших);

• гуманістичний (спілкування з повагою один до одного, з прагненням вирішити проблеми і врахувати інтереси кожного) .

Спілкування є однією з найфундаментальніших, найвищих соціальних потреб людини. Воно має практичне значення, ефективність і результативність якого залежить від багатьох факторів, властивих людям, учасникам процесу спілкування.

Для моральної культури спілкування властиве прагнення до взаєморозуміння, відвертості, симпатії, довіри, вміння говорити та вміння слухати. Не випадково в деяких соціальних сферах людської діяльності протягом століть відшліфовуються такі поняття, як: моральні цінності, моральні норми та принципи, гуманістичні комунікативні установки у спілкуванні, професійна (службова) етика, моральні вимоги до представників професій, які найбільше включені у сферу людських відносин.

До моральних цінностей відносять об'єкти, явища та їхні властивості, а також абстрактні ідеї, які втілюють у собі узагальнені ідеали. Це своєрідний еталон. У духовному відношенні цінності творять або відроджують людину з усіма її потребами. Обираючи певні моральні цінності, людина підтверджує свідоме ставлення до норм і принципів моралі, дієвість своїх мотивів, цілісність моральної свідомості загалом.

Моральні цінності добра, морального обов'язку, відповідальності, справедливості, честі й гідності людини, совісті особливо впливають на поведінку людей, їх взаємини з іншими, на характер і культуру спілкування.

У житті людей моральні цінності регламентуються моральними нормами і принципами.

Моральні норми і принципи — це певні вимоги та заборони, що регулюють діяльність, поведінку людей, їхню взаємодію та спілкування. Ці норми та принципи, встановлені людьми в суспільстві на певному етапі його розвитку, є взірцем поведінки та обов'язкові для виконання.

Люди у своїй поведінці та спілкуванні дотримуються різних моральних норм та правил. Розумна людина весь час намагається контролювати свої дії, вчинки. Нерозумна, на думку Конфуція, робить три помилки: говорить, коли не час говорити; не говорить, коли настав час говорити; і говорить, не помічаючи міміки.

Нині людина звертається або до моральних норм, прийнятих суспільством, або до особистих моральних норм і принципів.

Моральними цінностями визначаються особливості комунікативних установок на взаємодію та спілкування між людьми. Якщо людина сприймає гуманність як цінність, то її комунікативні установки будуть гуманістичними. Така людина буде у взаєминах з іншими доброю, чесною, порядною, справедливою, буде з повагою ставитися до інших.

Щоб реалізувати свої здібності, потрібно бути в єдності зі світом і водночас у злагоді із собою. Якщо цього не вдається досягти, то перед людиною постають моральні проблеми, а неможливість їх розв'язання часто призводить до неврозу. Щоб цих проблем не виникало, зокрема під час спілкування, слід дотримуватись основних принципів етики:

— не роби іншому того, чого б ти не хотів, щоб він робив тобі;

— що ти робиш іншим, те робиш і собі.

Тобто в діловому спілкуванні не можна, маніпулюючи іншим, досягати вигоди лише для себе, особливо за допомогою хитрощів, махінацій, нечесної гри. Це золоте правило моральності, яким і слід керуватися для того, щоб забезпечити такий рівень культури спілкування, що допомагає виявити та розкрити найкращі сторони особистості. Водночас це процес виховання і самовиховання, в якому люди впливають одне на одного. Саме у спілкуванні якнайкраще виявляються моральні якості людини, відповідність її поведінки загальноприйнятим моральним нормам та принципам.

ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ!

Моральні цінності є однією з форм прояву моральних відносин у суспільстві. Вони становлять основу комунікативних установок, які є складовою культури спілкування.

Моральні норми і принципи — це певні вимоги та заборони, які регулюють діяльність, поведінку людей, їх взаємодію та спілкування. Ці норми та принципи, які встановлюються людьми в тому чи іншому суспільстві на певному етапі його розвитку, є певним взірцем поведінки та обов'язкові для виконання:

Не роби іншому того, чого б ти не хочеш, щоб він робив тобі.

Що ти робиш іншим, те робиш і собі.

У спілкуванні якнайкраще виявляються моральні якості людини, відповідність її поведінки загальноприйнятим моральним нормам та принципам.

Виконуючи професійні обов'язки, людина виявляє свої ділові та моральні якості, впливає через них на інших, йдучи до поставленої мети. При цьому виявляє свою професійну культуру. Це поняття означає відповідність поведінки, говоріння, слухання, мовлення в професійній діяльності загальноприйнятим моральним нормам і принципам, а також вимогам, що ставляться до професії. Представникам таких професій, як лікар, вчитель, суддя, священнослужитель, необхідно знати, як діяти відповідно до моральних принципів, бо об'єктом їхньої діяльності є людина. З цими професіями пов'язане поняття професійної моралі. А такі професії, як менеджер, маркетолог, з'явилися не так давно, але успішність їх діяльності теж цілком залежить від того, чи будуть вони дотримуватися моральних норм та принципів.

Професійна мораль — це те, що конкретизує загальнолюдські моральні цінності (норми, принципи, поняття) в конкретних професіях. Особливості професійної моралі вивчає професійна етика.

Професійною етикою називають кодекси поведінки, що забезпечують моральний характер тих взаємовідносин між людьми, які випливають з їхньої професійної діяльності.

Незважаючи на всезагальний характер моральних вимог, існують ще й специфічні норми поведінки для конкретних видів професійної діяльності (професійна етика лікаря, юриста тощо).

Широкомасштабна економічна діяльність не може успішно здійснюватися при відсутності деяких загальних етичних норм. Тобто повинна існувати загальноприйнята "угода" відносно того, яка поведінка є допустимою, а яка — ні.

Деякі з цих загальних норм записані у вигляді законів і нормативів. Інші ж явно не записані, проте повинні чітко усвідомлюватися та виконуватися громадянами суспільства. Сукупність цих формальних і неформальних норм, їх виконання, ставлення до них включаються в поняття професійної етики. Поведінка, яка не відповідає встановленим стандартам, вважається неетичною.

До поняття професійна етика відносять моральні обов'язки, в яких відбивається ставлення представника певної професії до об'єкта праці, до колег за професією, до партнерів, до суспільства загалом. Це насамперед усвідомлення своєї моральної відповідальності й готовність виконувати свій професійний обов'язок1.

Центральним поняттям професійної моралі є поняття професійного обов'язку, яке поєднується з поняттям відповідальності. Проаналізувати результати своєї праці з позицій загальнолюдських моральних цінностей спеціалістові допомагає професійна совість. Вона пересікається з таким поняттями, як професійна честь, професійна гідність, професійна справедливість. Від професійного такту залежать взаємини з іншими людьми, вирішення з ними під час спілкування ділових проблем. Ділова етика регулює відносини бізнесмена з партнерами, керівника організації з підлеглими. Нажаль, серед тих, хто сьогодні займається бізнесом, є люди, дії яких вступають у суперечність з чинним законодавством і моральними цінностями.

Т. К. Чмут, Г. Л. Чайка зазначають, що за останні десятиріччя моральні цінності у професійній діяльності змінилися. Якщо раніше понад усе ставили суспільні інтереси, то сьогодні — індивідуальні. Бізнесмени прагнуть власного самозбагачення, досягнення успіху за рахунок інших1. Професійна ж діяльність, зауважують дослідники, має бути спрямована на досягнення двох цілей: індивідуального і суспільного благ, які перебувають у взаємодії. Справжній професіонал лише так мусить діяти: розвивати свою справу, а це сприятиме розвитку суспільства. Професійний талант фахівця має бути гідно оціненим заробітною платнею. Така людина має користуватися повагою, відчувати, що її цінують. Лише в таких умовах вона відчуватиме задоволення життям. І, навпаки, незадоволеність професійною діяльністю може призвести до душевного розладу. Нині багато компаній, фірм, організацій працюють над створенням у колективах морально-психологічного клімату, який сприяв би професійному зростанню працівників, установленню довірчих відносин у спілкуванні між колегами, з партнерами та клієнтами.

Нинішнім вітчизняним підприємцям необхідно робити свій бізнес у суспільстві, де бізнесова активність є новим явищем і не має чітких стандартів. Закони часто суперечать один одному і навіть забороняють деякі види діяльності, які вважаються законними та етичними у більшості країн. Деякі сучасні неписані норми, поняття про добре чи погане поки що значною мірою відповідають стандартам авторитарного минулого, які без змін збереглися і понині, та не завжди є позитивними чи моральними.

Процес формування підприємницької етики, менеджерської етики, етики керівника триває. Йде відбір того раціонального, що було в радянські часи, та відродження кращих традицій дореволюційного підприємства.

Як раніше укладалися договори? Домовилися купці, дали слово і "вдарили по руках", не використовуючи зайвих документів. То був неписаний закон: не дотримав слова, обдурив кого-небудь — тобі не місце в купецькій гільдії.

У наші ж часи нерідко після вечірнього урочистого підписання договору вже вранці партнер факсом передає повідомлення про необхідність перегляду деяких пунктів чи розділів цього документа.

Ринкова економіка в Україні вже набрала силу, встановилися зв'язки із зарубіжними партнерами. Тому наше суспільство потребує підприємців, керівників, менеджерів, які не тільки володіють відповідними здібностями, умінням, знаннями, а є морально здоровими.

Існує чимало важливих факторів, які стимулюють формування етичної поведінки. Перший — економічний. Етика високого рівня — це запорука успішного бізнесу, наприклад, коли покупці та продавці прагнуть чесних (етичних) ділових стосунків. Якщо ж ви продаєте товар навіть за найнижчою ціною, але не постачаєте його вчасно, чи якість ваших товарів незадовільна, то ви можете втратити потенційний прибуток.

Другий — законослухняність. Необхідно не тільки поважати закон, а й виконувати його. Неетичні, протиправні дії можуть призвести до того, що хтось постраждає чи економічно (збитки), чи юридично. Ці збитки можуть перевищити одержаний прибуток.

Третій — виховання. Духовне виховання, що закладається в особистість як основні християнські цінності, є основою майбутньої етичної ділової поведінки, її основним фактором. Тому що внутрішні переконання, внутрішні "закони", моральні норми мотивують і визначають зовнішню поведінку, вчинки, дії людини.

Саме морально-духовне виховання формує в особистості такі риси характеру, як відповідальність за свої вчинки і слова, дотримання свого слова, акуратність і пунктуальність, коректність, повага до іншої людини, дотримання законності тощо.

Сучасний рівень професійного етикету в Україні формується з орієнтацією на європейські стандарти та з урахуванням національного історичного досвіду та культури.

Розділ ІІІ. Лексичний аспект сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні

Тема . Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни. Лексика за сферою вживання. Термінологічна і професійна лексика, її відмінність від загальновживаної. Функції та структурно-граматичні особливості слів-термінів. Джерела, походження, способи творення термінологічної лексики.

Р обота за підручником. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. Модульний курс: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 138-

ЛЕКСИКА І ФРАЗЕОЛОГІЯ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

Для більшості з нас вивчення рідної мови асоціюється з опануванням фонетичних, граматичних та орфографічних норм і правил. Для грамотної побудови слів і речень це дійсно має принципове значення. Проте для практики професійного спілкування найважливішим є точний вибір потрі­бного слова з його вписаним у контекст значенням, яке не можна трактува­ти абияк. В останньому випадку документ як засіб закріплення різними способами точної інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності і розумову діяльність людини перестане існувати як такий.

Для української мови, де найтонші нюанси значень передаються різ­ними словами, неправильна оцінка контексту і неправильне вживання лек­сичних і фразеологічних одиниць призводить не тільки до двозначності, але й до повного руйнування висловлювання або тексту. Згадайте хоча б "комп'ютерні виверти" зі словосполученнями вище утворення (рос. выс­шее образование), виробничий шлюб (рос. производственный брак), роздя­гнув три (рос. раздел третий), в ув'язненні я прийшов до висновку (рос. в заключении я пришел к выводу) та ін. Ось чому робота над лексикою й фра­зеологією набуває в українській лові не тільки теоретичного, але й суто практичного, професійного значення.

Лексикологія як наука. Багатозначні слова, омоніми, синоніми, антоніми й пароніми. Класифікація лексичних пластів сучасної української мови. Уживання багатозначних слів, омонімів, синонімів, антонімів і паронімів у діловому стилі. Історичні зміни у складі української лексики. Практика вживання архаїзмів, істо­ризмів, неологізмів, термінологічної і професійної лексики.

Лексикологія є одним із найважливіших розділів мовознавства, який вивчає слово, його походження і лексичні значення (від гр. lexikos - "сло­во" і logos - "вчення"). Іншими словами, це наука про лексику, тобто про сукупність усіх слів і виразів певної мови.

Таким чином, основним об'єктом лексикології є слово. Воно може ви­вчатися з фонетичної, морфологічної та інших точок зору. Але і фонетика, і граматика вивчає слово безвідносно до лексичного значення. І тільки лек­сикологія займається словом як таким: його походженням, етимологією, історичними змінами й сучасним лексичним значенням.

Слово (якщо воно самостійне) - це комплекс звуків, який має лексич­не значення і використовується у мовленні як єдине ціле.

Слова можуть бути однозначними і багатозначними. Візьмемо, на­приклад, слово йти. Ми кажемо солдати йдуть, машина йде, дощ іде, час іде, але ж у кожному такому словосполученні значення руху набувають своїх відтінків: "рухатися, пересуваючи ногами", "пересуватися", "падати", "минати, плинути".

Таким чином, це слово багатозначне, або полісемічне. Усі значення у ньому тісно пов'язані між собою, але перше значення є прямим, а всі ін­ші - переносними.

Багатозначні слова не слід плутати з омонімами - словами, які ма­ють однакове звучання (або написання), але різні лексичні значення.

Наприклад, коса (дівоча, морська, гостра). Омоніми поділяються на омофони, що звучать однаково, а пишуться по-різному (по три карбова­нці - потри руку; Як тільки світанок настав, гусак чимчикує на став), і омографи, які пишуться однаково, а звучать по-різному (при́клад - прикла́д, жи́ла - жила́, дорога́ - доро́га).

Синоніми - це різні за звучанням, але однакові або близькі за ле­ксичним значенням слова. Перший тип належить до абсолютних сино­німів (мовознавство - лінгвістика, тому що - бо). Якщо ж слова лише близькі за значенням, вони належать до понятійних синонімів (тепло -жарко) - другий тип. Третій тип синонімів - стилістичні, які розрізню­ються залежно від стилів мовлення (вивіз - експорт, очі - шари, процент - відсоток).

Антоніми - це слова з протилежними лексичними значеннями: ве­ликий - маленький, починати - закінчувати тощо. Антонімів не мають слова з конкретними значеннями типу ніж, стакан, сто і т.п. Найчастіше антоніми спостерігаються серед прикметників, прислівників та іменників з якісними ознаками: любов - ненависть, добрий - поганий, тихо - голосно. У багатозначних слів для різних значень можуть існувати різні антоніми. Так, для слова голова у значенні "частина тіла людини" антонімом є слово ноги, а для значення "розумний" - дурний.

У практиці ділового мовлення слід також розрізняти й пароніми - слова, які мають подібне звучання, але не мають спільного лексичного значення: абонент - абонемент, повстати - постати, туристичний - туристський, тактичний - тактовний та ін. Кількість паронімів у мові постійно зростає, особливо у термінологічних системах, наприклад, кому­нікативний - комунікаційний, музичний - музикальний, дипломат - дипло­мант - дипломник, тому треба точно знати значення таких слів, щоб уник­нути двозначності й непорозуміння.

Отже, явище паронімії - досить велика небезпека. Щоб уникнути її, при будь-якій неясності треба звертатися до словників.

Найчастіше у професійному мовленні трапляються ситуації, коли при незнанні точного значення слів-відповідників у російській і українській мовах або морфем в однокореневих словах виникає явище їх сплутування. Вище ми вже наводили приклади помилок, пов'язаних з цими явищами (див. табл. 16), але більш докладно їх причини, систематизація і практичні рекомендації щодо можливого запобігання виникненню подібних ситуацій описуються у таблицях цієї теми (див. табл. 41).