2. Координація присудка з підметом

Узгодження присудка з простим підметом

1. Простий підмет найчастіше виражений іменником у називному відмінку однини і множини. Простий присудок уз­годжується з ним у числі, а в минулому часі та умовному способі — і в роді⁶³. ⁶³ Див.: Ощипко 1-Й. Практична стилістика сучасної української літературної мови: Синтаксис. — Львів, 1965. — С. 16-26.

Наприклад: Він дивиться на неї і нічого не розуміє.

Відхилення щодо такого узгодження є тоді, коли поряд з підметом є два чи більше означень, що вказують на різні пред- мети, а підмет стоїть в однині. Присудок у таких випадках має форму множини: Внутрішня і зовнішня політика за останній час кардинально змінилися.

Якщо присудок складений, то іменна частина присудка також узгоджується з підметом у роді та числі: Кажуть, ніби він дуже покалічений (М.Стельмах).

Якщо підмет виражений іменником спільного роду, то форма присудка обумовлюється ще й статтю особи: Сирота скиталася по людях (П.Мирний). Але може бути: Сирота скитався по людях.

З іменниками спільного роду не слід плутати іменників, що позначають професію чи сферу діяльності. Ці іменники є іменниками чоловічого роду, хоч позначають осіб як чоловічої, так і жіночої статі: адвокат, прокурор, секретар, декан, профе­сор, інженер тощо. З такими підметами обов'язкове граматичне, а не смислове узгодження: Суддя повернув справу на до­опрацювання. Адвокат детально ознайомився зі справою М.Климчука. Форма жіночого роду з такими іменниками є роз­мовною.

Щоб уникнути двозначності, слід уживати ім'я та прізвище, тоді присудок узгоджуватиметься за змістом: Інспектор у спра­вах неповнолітніх Марія Горошко провела з ним не одну бесіду.

Якщо поряд із загальним іменником є географічна назва, то присудок узгоджується з підметом — загальним іменником: Ніби потонуло в вербах село Вербівка (І.Нечуй-Левицький).

Якщо поєднуються два загальних іменники прикладково-го типу, на зразок: плащ-палатка, кафе-ресторан, ліжко-диван, то підметом слід вважати те слово, яке виражає ширше поняття: Плащ палатка стала нам у пригоді.

Поряд з підметами, що виражені невідмінюваними іншо­мовними іменниками чи абревіатурами, присудок має таку фор­му, якої вимагає рід і число іменника:

а) поряд з підметами — назвами предметів присудок сто­їть у середньому роді: журі присудило, таксі під'їхало, фойє велике;

б) поряд з підметами — назвами тварин присудок здебільшого має форму чоловічого роду: поні нагодований; колібрі описаний в каталозі;

в) якщо підмети — назви осіб, форма присудка залежить від статі, позначеної підметом: денді прийшов, леді запізнилася;

г) якщо підмети — географічні назви, то форма присудка зумовлена родовим поняттям цієї назви: Міссісіпі (ріка) вийш­ла з берегів. Баку (місто) здивувало світ; д) якщо підмети — ініціальні абревіатури, то форма присуд­ка залежить від основного слова скороченої назви: УРП (Укра­їнська республіканська партія) ухвалила нову програму. ОУН (Об'єднання українських націоналістів) перестало функ­ціонувати.

Узгодження присудка зі складеним підметом

1. Якщо підмет має у своєму складі складений числівник, що закінчується на одиницю, то присудок ставиться у формі однини: Двадцять один курсант додатково навчається на курсах іноземних мов.

2. Якщо підмет має у своєму складі кількісний числівник, що закінчується на два, три, чотири, то присудок ставиться у формі множини: На перетині кордону були затримані 32 водії, які перевозили кольорові метали.

Однак препозиція присудка дає підстави для уживання фор­ми однини: Поблизу хати, в якій сталася кривава драма, рос­те два маленькі деревця.

3. Біля складеного підмета з числівниками від п'яти і далі присудок може набувати форми як однини, так і множини: Під час катастрофи "Титаніка" загинуло 1513 чоловік. В авіа­ катастрофі "Боїнга — 747" загинули 79 осіб.

Однина ставиться, якщо присудок стоїть у препозиції: Всьо­го у справі проходило 9 потерпілих.

Якщо до складу підмета входять збірні числівники, то можливі паралельні форми присудків: Семеро одного не ждуть. Множина переважає тоді, коли поряд з числівником є означальні слова: Прийшли всі четверо.

Спостерігається хитання у виборі форми присудка поряд з підметами, до складу яких входять слова багато, небагато, мало, більшість, кілька, декілька, ряд, частина. Як правило, переважає однина: Більшість студентів нашого курсу вчиться (вчаться) на "добре" та "відмінно".

Якщо після названих слів або й без них іде перелік (підмет багатоелементний), то присудок ставиться у формі множини: Більшість піхотинців, артилеристів і бійців інших родів військ відбивали натиск ворога на шосе.

З однорідними підметами присудок також може уживати­ся як у формі однини, так і у формі множини. Вибір форми залежить від місця щодо підмета, а також граматичного харак­теру слів, що виконують функцію підмета: Ігор, Богдан і ще двоє їх друзів заявилися до нього додому.

Способи викладу матеріалу залежать від виду документа, його при­належності до рівнів стандартизації (низького чи високого), поставленої мети, а також ступеня обізнаності укладача з нормами етикету.

Документи з високим рівнем стандартизації, у яких передбачений не лише формуляр документа, а й текст (за винятком цілком конкретних ві­домостей), - це прерогатива спеціалістів-документознавців, у яких вибір слів або конструкцій обмежений до мінімуму вимогами Держстандарту й особливостями стандартизованих і уніфікованих бланків.

Що стосується документів з низьким рівнем стандартизації, у яких вибір слів, словосполучень і цілого тексту зумовлений змістом, ситуацією або певними обставинами ділового спілкування, то тут результат залежить не тільки від "сухих" цифр, фактів й об'єктивної інформації, але й від того, як їх подати за допомогою більш "вільних" мовних засобів.

Існує три типи побудови текстів у документах з низьким рівнем стан­дартизації: розповідь, опис і міркування.

При розповіді події, явища й факти викладаються у хронологічній по­слідовності. Класичними формами розповіді є автобіографія, протокол (іноді звіт), де весь текст підпорядкований зовнішній логіці. Тут не може існувати причинно-наслідкового аналізу і не дозволяється переставлення або приховування певної інформації, тому єдиною можливістю формуван­ня позитивного враження стає об'єднання другорядних і не дуже приваб­ливих фактів у межах більш вагомих і суттєвих для укладача документа або підкреслення залежності роз'єднаних у часі, але внутрішньо пов'язаних подій. Проте такі відступи повинні бути вмотивованими й логі­чно виправданими.

Опис, як правило, використовується у звітах, актах, наказах і поста­новах. У ньому характеризується подія або явище через перерахування ознак і властивостей, тобто не в процесі, а в певній часовій точці виміру. Опис включає загальну характеристику явища, а частини, які обґрунтову­ють, доповнюють або конкретизують її, звуться елементами опису. Ось чому переконливість документа, складеного за принципом опису, залежить від вміння правильно підібрати й розташувати його елементи.

Найскладнішим способом викладу матеріалу у документах є мірку­вання. У ньому логічно послідовний ряд визначень і висновків розкриває внутрішній зв'язок явищ через причинно-наслідковий аналіз - шляхом зі­ставлення, порівняння й розкриття змісту цих зв'язків. При такому способі треба чітко уявляти собі головну мету всього документа, щоб втілити в йо­го композицію таку логічну форму висловлення думки, як доказ. Саме від визначеної мети й підбору для її реалізації фактів і доказів залежать висно­вки ділового партнера щодо подальшої співпраці.

Міркування - класична прерогатива службових або пояснювальних записок. Але частіше за все проблему в цих та інших видах документів можна вирішити тільки через взаємодію і доповнення всіх трьох способів викладу матеріалу. При такому об'єднанні домінувати все ж таки буде мір­кування, у межах якого за певних обставин використовуються елементи розповіді або опису.

Послідовність викладу матеріалів у такому разі визначається формою побудови конкретного доказу: від узагальнень до фактів (дедуктивний ме­тод) або від фактів до узагальнень (індуктивний метод). Якщо на початку документа викладаються обставини, які викликали його появу, або вказу­ються причини постановки питання саме у такому ракурсі, а наприкінці викладається мета документа, то такий виклад називається прямим. Якщо ж мета викладається на його початку, а потім даються пояснення, наво­дяться факти й розрахунки, то такий виклад зветься зворотним.

Проте, який би спосіб не вибрав автор, документ повинен відповідати таким вимогам:

- видаватися повноважним органом відповідно до його компетенції;

не суперечити діючому законодавству і вказівкам вищих органів;

бути складеним за встановленою формою;

бути достовірним, відповідати завданням і базуватися на фактах;

бути бездоганно відредагованим і оформленим.

Для цього появі документа передує копітка підготовча робота, тим більша, чим важливіший документ: виклад повинен вестись за чітко про­думаним планом, продуманою логічною структурою і підпорядковуватися основному композиційному елементу - меті; текст має викладатися у ней­тральному тоні і не припускати двозначних тлумачень. Кожен документ, навіть викладений однією фразою, умовно поділяється на дві частини: об­ґрунтування і висновки (або пропозиції, рішення, прохання, розпоряджен­ня тощо). Недостатньо чітка композиція, непрозорість структури докумен­та ускладнюють сприймання тексту, роблять слабкими його переконли­вість і дієвість.

У цьому плані не можна недооцінювати роль службового мовного етикету, який надає можливість навіть у "сухому" діловому стилі вжи­вати словесні форми ввічливості, прийняті у даному суспільстві (Дяку­ємо Вам за своєчасну відповідь; Увесь колектив нашого заводу схвально зустрів Вашу пропозицію тощо), і торкатися національних уподобань громадськості.

Так, лист, адресований окремій людині, доречно починати звертання­ми і вступними компліментами, особливо якщо він містить негативний зміст і сама відмова висловлена в ньому стримано і ввічливо (Шановний (Вельмишановний)..., Шановний (Вельмишановний) пане..., Шановна па­ні..., Шановні панове (колеги). Вельмишановний професоре!, Шановний лі­карю! Ми дуже раді..., Нам особливо приємно...), а закінчувати словами З повагою, З глибокою пошаною. Ще раз дякуємо Вам, Хочемо ще раз подя­кувати Вам. Проте надмірна ввічливість справляє негативне враження.

Питання мовного етикету набувають особливої актуальності при складанні різних типів листів-відмов і листів-вимог. Так, наприклад, лист-відмову треба розпочинати не з констатації відмови, а з пояснення, чим вона викликана. Це надає можливість продовжувати надалі ділові стосунки і не справляє негативного враження. Адже лист, укладений в різкому тоні, знижує ефективність ділового писемного спілкування і створює нервові, напружені стосунки між діловими партнерами.

Щодо листів-прохань, то при їх написанні треба пам'ятати, що очіку­ваний результат може бути у ньому лише підказаний, а не нав'язаний ад­ресатові. У таких випадках доречно просити не Вашого позитивного рі­шення, а просто розгляду питання і винесення певного рішення.

У листах-відповідях для підкреслення особливого значення питання треба вказувати номер, дату, тему листа, на який дається відповідь, а краще навіть короткий опис попередньої інформації (Як зазначено у Вашому листі за номером... від..., де йшлося про...).

Великі можливості для вираження етичної оцінки приховані у викори­станні активних і пасивних зворотів, відокремлень для пом'якшення ка­тегоричності тону й досягнення максимально позитивного результату.

Так, пасивна конструкція Моє розпорядження щодо своєчасного по­стачання вагонів не виконується (тут нема логічного суб'єкта) буде більш дієвим, ніж активний зворот Ви не виконуєте мого розпорядження щодо своєчасного постачання вагонів, бо в першому випадку акцентується не провина конкретної особи, а факт невиконання, що розширює коло тих, на кого впливає документ.

Те саме стосується ситуацій, коли факт звершення дії має більше зна­чення, ніж вказівка на особу: Оплата гарантується... Лист надіслано... та ін. Проте у випадках, коли необхідно вказати на конкретну особу як дже­рело дії, вживається активна форма (тут граматичний і логічний суб'єкти співпадають): Міністерство освіти і науки не заперечує проти того, щоб...; Завод не гарантує якості після шести місяців експлуатації приладу в умовах підвищеної загазованості.

Вдало використані відокремлення виконують у діловій кореспонденції велику кількість функцій: створюють ефект емоційності й людяності (по­рівняйте: Ваше прохання не може бути задоволене і На жаль, Ваше про­хання не може бути задоволене з об'єктивних причин); демонструють обі­знаність компаньйона з викладеною нижче інформацією, що справляє по­зитивне враження (Як Вам уже відомо, ми...); формулюють причини, які стали підставою для прийняття рішення, за допомогою дієприслівникових зворотів (Познайомившись зі справою,... Зважаючи на обставини,... Беру­чи до уваги,...та ін.).

Для того, щоб думка не була висловлена категорично, не образила ді­лового партнера і мала максимальну переконливість, вона повинна випли­вати з самої логіки фактів. Порівняйте впливовість різних ділових зворотів у розпорядженні:

Ви повинні бути на нараді (текст звучить як наказ, висловлений у прямій формі, - впливовість мінімальна);

Ваша присутність на нараді обов'язкова (текст більш стриманий, значить, більш впливовий, але все ж таки категоричний);

Ваша присутність на нараді необхідна (у тексті є завуальована інформація про професійний рівень підлеглого, що створює ефект позитивної дії);

Ваша присутність на цій нараді необхідна (у тексті робиться акцент на важливості цієї наради для самого підлеглого);

Ваша присутність на цій нараді просто необхідна (іншими словами, Без Вас не обійтись - впливовість і переконливість максимальна).

Ваша присутність на нараді необхідна (у тексті є завуальована інфо­рмація про професійний рівень підлеглого, що створює ефект позитивної дії);

Ваша присутність на цій нараді необхідна (у тексті робиться акцент на важливості цієї наради для самого підлеглого);

Ваша присутність на цій нараді просто необхідна (іншими словами, Без Вас не обійтись - впливовість і переконливість максимальна).

Розділ V. Складання професійних документів.