Тема 2. Значення і функції власних назв у мові і суспільстві

Статус власних назв і мовна політика

Власні назви - невід'ємний атрибут будь-якої документації, що вима­гає від кожного професіонала розуміння їх особливого статусу, без чого звичайні правила орфоепії або написання не будуть діяти. Річ у тім, що на відміну від загальних назв власні назви не мають лексичного значення, проте виконують дві найважливіші соціальні функції: адресну й інформа­тивну, тобто охоплюють велике поле асоціацій і несуть низку різноманіт­ної інформації - національної, історичної, географічної, лінгвістичної, що у багатьох випадках зумовлює зміст, характер, соціальні дії і вчинки конк­ретного об'єкта.

Так, кіно - це кіно взагалі з відповідним лексичним значенням, а група "Кіно" - вокально-інструментальний ансамбль, який жодним чином не стосується кінематографії, але асоціюється з діяльністю співака Віктора Цоя і несе про нього великий обсяг інформації. Кальміус як слово - абсо­лютна "терра інкогніто" для сучасної людини (у його основі дві давньотюркські частини: кала - "грязюка" і міюс - "кут, ріг"), проте Кальміус як власна назва вказує на цілком конкретну річку в Донбасі й інформує, хто проживав на цій території або яка мова обслуговувала її мешканців. Власні назви Іван, Жан, Ян, Вано мають чітку національну ідентифікацію (ук­раїнець, француз, поляк, грузин) і характеризують самі об'єкти, пов'язуючи їх із конкретними асоціаціями, як і поняття Севастополь ("ле­гендарний, героїчний"), Одеса ("місто неповторного гумору і специфічної культури"), Володимир ("Мономах", "Ленін"), але Вовочка (з анекдотів), що накладає відбиток на самих носіїв цих імен. Клички Васько, Шарко, Гнідий адресують нас не просто до котів, собак або коней, а до кота-хитруна, дворового собаки чи коня-скакуна певної масті.

Отже, будь-яка власна назва с невід'ємним атрибутом і власністю конкретного об'єкта, який при перейменуванні, неправильній передачі (перекладі) або повторній номінації стає невпізнаним, втрачає адресну функцію і перестає існувати для більшості у своєму первинному статусі. Наприклад, Ніколь - француз, Нік - американець, а Микола - українець; Горловка - місто на честь російського гірничого інженера Горлова, а Горлівка - зовсім інший населений пункт на честь нікому не відомого Горліва; Радянська Україна й Україна після 1991 року - це різні об'єкти (ось чому сьогодні ми живемо не на Україні, а в Україні, тобто у са­мостійній державі). З цього погляду процес масових перейменувань під час революції і нещодавньої «демократичної» перебудови є свідченням руйну­вання історичних об'єктів й історичної свідомості, який, як правило, закінчується людськими трагедіями й соціальними катаклізмами.

Усвідомлення особливого статусу власних назв - обов'язкова умова адекватної мовної політики і юридичної точності документа:

1. Це перешкоджає руйнуванню адресної або інформативної функцій. Згадайте, наприклад, нещодавню історію, залежну від політичної кон'юнктури, яка з легкістю перекраювала свідомість громадян шляхом постійних перейменувань географічних об'єктів: Маріуполь - Жданов - Маріуполь, Мангуш - Першотравневе - Мангуш, Луганськ - Ворошиловград - Луганськ, Юзівка - Сталіне -Донецьк тощо.

2. Це дозволяє визначити, що великою літерою фіксується одиничний об'єкт, який втратив (або втрачає) лексичне значення і став вико­нувати адресну й асоціативну функції: президент компанії - Президент України, вчена (міська) рада - Верховна Рада України, кабінет - Кабінет Міністрів України, суд - Конституційний Суд України, міністр - Прем´єр-міністр, держадміністрація - Держкіно; жовта вода - Жовті Води, день - газета "День ".

3. Це допомагає сформулювати принципи передачі іншомовних (у першу чергу російських) власних назв українською мовою, про що треба говорити окремо.

Принципи передачі власних назв російського походження

Неможливість перекладу (приклади й винятки). Специфіка передачі фонетичних і стру­ктурних особливостей у зв'язку з соціальними функціями власних назв. Національна ідентифікація й інтернаціоналізація власних назв. Особливості передачі російських букв "и" та "є" в основах власних назв. Відмінювання прізвищ. Особливості звертань і творення імен по батькові Особливості мовного етикету при перекладі або складанні ділових документів з використанням звертань.

Принципи передачі власних назв спираються на їх особливий статус, а отже, фонетичні процеси та їх формальна передача засобами української мови відрізнятимуться від принципів передачі загальних назв. Передусім треба пам'ятати про таке:

1. Власні назви іншою мовою не перекладаються (принцип недоторканної власності). Як правило, передаються лише фонетичні і струк­турні особливості української (чи якоїсь іншої) мови, якщо вони не руйнують адресну або інформативну функцію. Треба пам'ятати, що будь-який переклад власних назв насправді є актом перейменування, який має спи­ратися на рішення відповідних органів, що уособлюють у собі права пев­ного власника.

Наприклад, Кузнецов - Кузнецов (а не Ковалів), Дьяков - Дьяков (а не Дяков чи Дяків), Красноармейск - Красноармійськ (не Червоноармійськ) з чергуванням [є] — [і] і пом'якшеним суфіксом -ськ-; Святогорск - Святогірськ з пом'якшеним суфіксом -ськ- і чергуванням [о] - [і] у закритому складі (бо йдеться про "Святі гори"), але Углегорск - Вуглегорськ (а не Ву-глегірськ, бо йдеться про місто) з фонетичною "протезою" [в] і пом'якшеним суфіксом -ськ-; село Красне ("красиве"), а не Червоне чи Красноє тощо.

Отже, при передачі російських (іншомовних) власних назв у першу чергу слід орієнтуватися на об'єкт, на його соціальний, національний або культурно-історичний контекст, а вже потім працювати зі словом, відо­бражаючи фонетичні і структурні особливості української мови.

4. Принцип статевої ідентифікації слід враховувати при відміню­ванні прізвищ.

Чоловічі прізвища, якщо вони вписуються в граматичну систему укра­їнської мови, відмінюються завжди (принцип "несталості"): Терлак Ми­кола - Терлака Миколи; Шевченко Тарас - Шевченка Тараса; Навка Ілля -Навці Іллі (але: Олег Чапні - Олегу Чапні; Олексій Толстих - Олексія Толстих; від Живаго, Дурново тощо). При цьому у подвійних прізвищах від­мінюються обидві частини на знак рівності окремих родів: Донецький державний університет економіки і торгівлі імені М.І.Тугана-Барановського; твори І.Нечуя-Левицького тощо. Але: виконавчий комітет міста Івано-Франківська, бо у цьому випадку поєднуються за допомогою інтерфікса -о- в одній складній назві ім'я і прізвище.

Що стосується жіночих прізвищ, то вони відмінюються тоді, коли структура слова формально "підходить" під жіночий рід (принцип "гар­монії""): Сорока Тетяна - Сороці Тетяні, Мурза Людмила - Мурзи Людми­ли (але: Красько Ніна - Красько Ніни; Сидаш Олена - Сидаш Олени).

5. Принцип класифікаційно-родової належності реалізується при відмінюванні географічних назв. Так, назви населених пунктів відміню­ються (до міста Києва, у місті Одесі тощо), а назви залізничних станцій, портів тощо, що дублюють назви населених пунктів, - ні: до станції Біла Церква, біля станції Житомир, від порту Миколаїв тощо. Те саме стосу­ється назв кафедр або комітетів: кафедра менеджменту і господарського права; кафедра розвідки корисних копалин, а не кафедра "Менеджмент і господарське право", кафедра "Розвідка корисних копалин" (бо в таких випадках йдеться про власні назви, які втрачають пряме значення напрям­ків наукової діяльності у сфері менеджменту або розвідки). Крім цього, відмінювання географічних назв, що походять від присвійних прикметни­ків, відрізняється від відмінювання відповідних прізвищ: Киров, Пушкин (прізвища) - Кіровим, Пушкіним; Киров, Пушкин (географічні назви) - Кі­ровом, Пушкіном;

Отже, особливості української вимови і морфології враховуються ли­ше тоді, коли ці особливості не впливають на інформативну або адресну природу власної назви. В останньому випадку треба передавати власні назви якнайближче до звучання у мові-джерелі (рос. Пугачев - укр. Пугачов, рос. Афанасьев - укр. Афанасьєв, фр. ВогЛеаих - укр. Бордо, рос. Ильин - укр. Ільїн, рос. Гурьин - укр. Гур'їн). При цьому слід пам'ятати про специфіку передачі суфіксів -ськ-, -цьк-, -зьк-, -ець- у прізвищах слов'янського походження, м'яку, тверду і роздільну вимову в українських та іншомовних словах, про фонетичні процеси, пов'язані з подовженням і подвоєнням, спрощенням, чергуванням тощо: рос. Забайкалье. Беспалов, Раздоры, Подкопаева, Рассыпное. Харцызск, Воинов, Измаилов, Токарь, Кравец - укр. Забайкалля, Безпалов, Роздори, Підкопаєва, Розсипне, Харцизьк, Воїнов, Ізмаїлов, Токар, Кравець тощо.

Проте найбільшу значимість мають особливості передачі російських букв и, е в основах власних назв, а також специфіка оформлення імен по батькові та звертань.

Особливості передачі російської букви "и" українською мовою.

Найчастіше російська буква "и" в основах власних назв передається як "і": Нікітін, Ніколаєв, Сахалін, Тагіл. "И" з'являється лише тоді, коли вимова [і] в українському контексті неможлива, а саме:

а) після шиплячих і [ц]: Чичиков, Щипачов, Анциферов, Перечин;

б) у префіксі при- і суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Приморськ; Ратников, Углич, Станкевич, Бронниці, Радищев (тому що в українській мові немає префікса прі- (за винятком слів прірва, прізвище, прізвисько) і суфік­сів -ік-, -іч, -іц, -іщ);

в) якщо у споріднених українських словах виступає "и": Миргородсь­кий, бо мир; Пивоваров, бо пиво; Писарев, бо писати;

г) у прізвищах, що закінчуються на -их: Легких, Польских - Легких, Польських.

Особливості передачі російського звука /'є/ українською мовою.

Найчастіше в основах власних назв російський звук ['є] передається як "є": Державін, Нева, Онегін. Буква «є» можлива лише як форма передачі м'якої вимови попереднього приголосного звука:

а) у суфіксах -єв- або -еєв-, якщо вони стоять не після шиплячих, [ц] або [р]: Малєєв, Корнєев, Соболев, Фадєєв (але: Лазарев, Плещеєв);

б) якщо у споріднених українських словах виступає "і": Бєликов, бо біти; Мєшков, бо мішок; Мєркулов, бо міркувати (але Білик, Білоусенко, бо це прізвища суто українські).

Особливості вживання звертань і творення імен по батькові. При

звертаннях в українській мові вживається тільки кличний відмінок із за­кінченнями -у (-ю), -є в іменниках чоловічого роду другої відміни однини (Іваненку. Юрію, Іване) і -о, -є (-є), -ю - в іменниках першої і третьої відмі­ни (Варваро, Надіє, Лесю). Мовний етикет вимагає наступних форм: при звертанні на ім'я і по батькові - Шановний Євгене Степановичу! Шановна Ольго Петрівно!; при звертанні зі словом пан, пані - Шановний пане Анд­рію! Шановний пане Пилипчук! Шановна пані Олено! Шановна пані Шев­ченко! Шановний пане професоре! Шановний пане ректоре! (і не можна пане ректоре Іванчук, пані Олено Степанівно, пане слюсаре тощо).

При цьому російські суфікси -ович-, -евич- (для чоловічих імен по ба­тькові) і -овн-, -евн- (для жіночих імен по батькові) змінюються на ович- (-йович-) або -ієн- (-ївн-), причому вони додаються до основи імені: Юрій - Юрійович, Юріївна; Ігор - Ігорович, Ігорівна; Євген - Євгенович, Євгенівна; Іван - Іванович, Іванівна; Євгеній - Євгенійович, Євгеніївна. Винятки становлять імена по батькові типу Лукич (і Лукович), Ілліч (і в розмовному стилі Ількович), Савич (і Савович), Кузьмич (і Кузьмович).

ТЕМА. МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ У ПРОФЕСІЙНОМУ МОВЛЕННІ

Рівень культури мовлення особистості залежить від правильного та нормативного послуговування морфологіч­ними нормами української літературної мови. Порівняно з лексичними похибками, на морфологічному рівні помилки менш поширені, проте слід бути уважними у процесі тво­рення різних граматичних форм іменників, прикметників, числівників, активних та пасивних дієприкметників тощо.

Іменник