1. Історичні чергування приголосних звуків [г], [к], [х] із [ж], [ч], [ш] або із [з'], [ц'], [с']. Вони відбувалися у позиції перед голосними або приголосними, які їх пом'якшували. При цьому в сучасній російській мові вони частіше чергуються із [ж], [ч], [ш] (колись із [ж'], [ч '], [ш']): друг - дружить, мука - мучной, махать - машина, гены - жены, Евгений - Женя, а в українській мові - із [з'], [ц'], [с'] (значно рідше із [ж], [ч], [ш]): нога - нозі - ніжка, рука - руці - ручка, вухо - вусі - вушко. За новими правилами правопису виняток становлять тільки прикметники баскський і казахський, утворені від іншомовних власних назв.

2. Збіг і чергування груп приголосних -цьк-, -ськ-, -зьк-, -ск-, -шк-, зк-, -ст- при словотворенні.

а) зміна -цьк- в -чч- при творенні іменників із суфіксом -ин-: козак - козацький - козаччина, німецький - Німеччина, Вінниця - вінницький - Вінниччина (але: галицький - Галичина).

б) зміна -ск-, -ськ-, -шк- в -щ- при творенні іменників і прикметників із суфіксами -ин-, -ан- (-я;/-): віск - вощина - вощаний - вощанка, пол­тавський - Полтавщина, доіика - дощаний, пісок - піщаний.

в) зміна -ск- (-ськ-), -ст-; -зк- (-зьк-) відповідно у -щ-, -жч- при творенні багатьох форм дієслів II дієвідміни або прізвищ на -енко, -ук: вереск - верещати, верещу, верещиш і т.д. (але: простити - простиш); брязк - бряжчати, бряжчу, бряжчиш і т.д.; Васько - Ващенко - Ващук, Ісько - Іщенко - Іщук, Водолазький - Водолажченко, Кузько - Кужченко.

Проте у присвійних прикметниках -ск-, (-ськ-), -шк- чергуються відповідно зі -сч- (-сьч-), -щ- Параска - Парасчин, Ониська - Онисьчин, Мелашка - Мелащин.

3. Зміни приголосних перед -ський, -ство, -ший при словотворенні. Якщо попередніми звуками перед суфіксами -ськ-, -ств-, -ш- є звуки [г],[к], [х], [ж], [ч], [ш] або [з], [ц'], [с], то в результаті відповідних чергувань і спрощень на їх місці з'являються буквосполучення -ськ(ий), -зьк(ий), -цьк(ий), -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -жч(ий), -щ(ий). Порівняйте: г, к, х +-ський, -ство = -зький, -цький, -цтво, -ство (Прага - празький, гірник - гірницький, парубок - парубоцький - парубоцтво, птах - птаство); ж, ч, ш + -ський, -ство, -зький, -цький, -ський, -цтво, -ство (Запоріжжя - запорізький, Париж: - паризький, ткач - ткацький - ткацтво, товариш - товариський - товариство); з, ць, с + -ський, -ство = -зький, -цький, ський, -цтво, -ство, -зтво; (боягуз - боягузький — боягузтво, молодець - олодецький - молодецтво, залісся - заліський); к, с + -ший = -щий (ви­сокий - вищий - вище); г, ж, з + -ший = -жчий (дорогий - дорожчий - дорожче, дужий - дужчий - дужче, низький - нижчий - нижче), але: ба­гатий - багатство, брат - братський - братство, студент - студентсь- кий - студентство, люд - людський - людство, легкий - легший (легше) тощо.

4. Зміни приголосних [к], [ц'] перед суфіксом -н-. Приголосні [к], [ц'] разом із суфіксом -н- у подібних позиціях перетворюються у звукосполучен­ня [чи] або [шн]: безпека - безпечний, безпечність, безпечно; вік - вічний, вічність, вічно; місяць - місячний, сонце - сонячний, яйце - яєчня.

Виняток становлять слова: дворушник, мірошник, рушник, рушниця, сердешний (у значенні бідолашний), соняшник, торішній.

5. Чергування [д] – [дж] і [зд] – [ждж] у дієслівних основах: ходи­ ти - ходжу. їздити - їжджу.

Чергування голосних звуків. Українська мова порівняно з російською відзначається якісно й кількісно розвиненою системою історичних чергувань голосних звуків, які збереглися до наших часів. Найбільш важливими з них є такі:

1. Чергування голосних звуків [о], [є] з [а] або [и] за законом відкритого - закритого складу. При такому чергуванні широкі звуки [о], [е] змінюються на короткий звук [і] у закритій позиції: шко-ла - шкіл, радо­сті - ра-дість, пле-че - пліч, шо-стий - шість. Ки-є-ва — Ки-їв, Хар-ко-ва - Хар-ків. Виняток становлять слова народ, паровоз, вогонь, принось, при­ятель, чверть, меч, мед, веселка, слова з повноголосним -оро-, -оло-, єре-, -еле- (город, мороз, подорож;, порох, сторож:; волос, солод; берег, пе­ред, серед, через; зелень, пелех, шелест та ін.) а також наявні [о], [е] в за­критому складі типу творця, носка, водню, долонь, нагород, будов, потреб, затон, потоп, хлібороб, діловод, виробництво, прапор тощо (докладно про це див. в "Українського правопису" [37]).

2. Чергування голосних звуків [о], [е] з [а] або [и]. Подібні чергуван­ня з'являються, якщо за коренем йде суфікс -а-: допомогти - допомагати, горіти - гарячий, гонити - ганяти, завмерти - завмирати, стерти - сти­рати. Винятки становлять більшість дієслів: вимовити - вимовляти, про­стити - прощати, повернути - повертати, замерзнути - замерзати, про­водити - проводжати, виношувати, відгороджувати, переконувати, ус­тановлювати, заспокоювати.

3. В українській мові після шиплячих та [й] виступає [е], якщо далі йде м'який приголосний або шиплячий у російській мові: рос. вече[р']я -укр. вечеря, рос. вече[р]а - укр. вечора; рос. ше[с'т']и - укр. шести, рос. ше[ст]ой - укр. шостий; рос. пше[н]о - укр. пшоно. Виняток: щедрий, жердка, червоний, чорнило.

Чергування [у] - [в], [і] - [й], [з] - [із] - [зі] ([зо]) за законом милозвучності. Вони з'являються, як правило, при вживанні прийменників, спо­лучників і префіксальному оформленні слів: сказав усе, але сказала все, жила в Одесі, але жив у Києві; Іван і Петро, але Петро й Іван; наш учи­тель, але наша вчителька; диктант з української мови, заміс із тіста, із шовку, зі зброєю; позичив зо дві сотні (при числівниках два. три), зі (зо) мною. При цьому кожна крапка, кома або пауза зараховується як приго­лосний звук. Наприклад, у прислів'ї Восени і горобець багатий вжито варіант і, а не й, тому що у вимові після слова восени робиться пауза. Слід також зауважити, що фонетичні варіанти єднального сполучника і - й не збігаються із єднально-протиставним сполучником та: небо та земля. Як синоніми їх можна вживати хіба що в усному мовленні.

Ці й інші чергування відбуваються, щоб запобігти збігові кількох го­лосних (у першу чергу) або приголосних звуків: зі мною, розібрати, кора­бель, вогонь, павук, атеїзм. Йордан, Каїр, Моїсей, Таїсія, Йосип, наймену­вання, інавгурація, християнин. Проте у словах з європейських мов, які не асоціюються з православно-християнською культурою, протетичні звуки [й, в] не вживаються: Іоланта, іон, аурум тощо.

Вимова і правопис [и], [і] в основах слів:

1. В основах слів слов'янського походження вимовляється і пишеться українське и на місці російських и, м, а і - на місці російських о, є (як правило, при чергуванні звуків [о], [є] з [і] за законом відкритого - закри­того складу): рос. [р 'ьіба] рьіба, [п ' 'ива] пиво - укр. [р 'иба] риба, [п 'иво] пиво; рос. [гос'т'] гость - укр. [г'іс'т'] гість, рос. [шес'т'] шесть - укр. [ш'іс'т'] шість.

Це правило не можна застосувати до початку слова (Ігор), слів дірка, щиголь і відкритих складів -ри або -ли: три-вога, гри-міти.

2. В основах слів західноєвропейського походження вимовляється і пишеться українське и після ж, ч, ш (шиплячих), з, ц, с, (свистячих), д, т, р, якщо далі йде приголосний звук (крім й, бо в українській мові це сонорний звук): радіо, зле радист; таксі, але таксист; сценарій, але сценарист; азимут, дилер, але тріумф, пріоритет, лізинг, біржа тощо. Умовно це правило називають "правилом дев'ятки", пов'язуючи його з висловом "Де ти з'їси цю чашу жиру?".

Виняток становлять давно запозичені слова із східних мов, які стали "своїми": вимпел, графин, єхидна, імбир, кипарис, кит, мигдаль, миля, башкир, калмик, киргиз, кизил, кинджал, кисет, кишлак, кишмиш.