Методи діагностики в психології

1. Методи діагностики в психології

Психодіагностичні методи поєднують у групи за різними підставами. Ось деякі найбільш поширені класифікації методів психодіагностики.  Класифікації методів за Й. Шванцара

Й. Шванцара об'єднує психодіагностичні методи в групи з таких підстав:  · По використовуваному матеріалу (вербальні, невербальні, маніпуляційні, тести "паперу і олівця" і т.д.);  · За кількістю одержаних показників (прості і комплексні);  · Тести з "правильним" рішенням і тести з можливістю різних відповідей;  · По психічної активності досліджуваних:  · Інтроспективні (повідомлення випробуваного про особистий досвід, відносинах): анкети, бесіда;  · Екстроспектівние (спостереження та оцінка різноманітних проявів);  · Проективні. Випробуваний проектує неусвідомлювані властивості особистості (внутрішні конфлікти, приховані потяги і ін) на малоструктурірованние, багатозначні стимули;  · Виконавчі. Випробуваний здійснює будь-яку дію (перцепційне, розумове, моторне), кількісний рівень і якісні особливості якого є показником інтелектуальних іособистісних рис. 

Класифікація психодіагностичних їх метод по в.К. Гайде, в.П. Захарову

Автори цих класифікацій об'єднують психодіагностичні методи з таких підстав:  · За якістю: стандартизовані, нестандартизованого;  · За призначенням:  · Общедіагностіческіе (тести особистості на кшталт опитувальників Р. Кеттелла або Г. Айзенка, тести загального інтелекту);  · Тести професійної придатності;  · Тести спеціальних здібностей (технічних, музичних, тести для пілотів);  · Тести досягнень;  · За матеріалом, яким оперує випробуваний:  · Бланкові;  · Предметні (кубики Кооса, "складання фігур" з набору Векслера);  · Апаратурні (пристрої для вивчення особливостей уваги тощо);  · По кількості обстежуваних: індивідуальні та групові;  · За формою відповіді: усні та письмові;  · Згідно з провідною орієнтації: тести на швидкість, тести потужності, змішані тести. У тестах потужності завдання важкі і час вирішення не обмежена; дослідника цікавить як успішність, так і спосіб вирішення завдання;  • за ступенем однорідності завдань: гомогенні і гетерогенні (відрізняються тим, що в гомогенних завдання схожі один з одним і застосовуються для вимірювання цілком певних особистісних і інтелектуальних властивостей; в гетерогенних тестах завдання різноманітні і застосовуються для оцінки різноманітних характеристик інтелекту);  · За комплексності: ізольовані тести і тестові набори (батареї);  · За характером відповідей на завдання: тести з запропонованими відповідями, тести з вільними відповідями;  · По області охоплення психічного: тести особистості та інтелектуальні тести;  · За характером розумових дій: вербальні, невербальні. 

Класифікації психодіагностичних методів по а. А. Бодалева, в. В. Столін

Автори об'єднують методи психодіагностики в групи по різних підставах:  1. за характеристикою того методичного принципу, який покладено в основу даного прийому:  · Об'єктивні тести (у яких можливий правильну відповідь, тобто правильне виконання завдання);  · Стандартизовані самозвіти:  · Тести-опитувальники, відкриті опитувальники;  · Шкальні техніки (семантичний диференціал Ч. Осгуда), суб'єктивна класифікація;  · Індивідуально-орієнтовані техніки (ідеографічні) типу рольових репертуарних решіток;  · Проективні техніки;  · Діалогічні техніки (бесіди, інтерв'ю, діагностичні ігри);  2. в міру залучення до діагностичну процедуру самого психодиагноста і ступеня його впливу на результат психодіагностики: об'єктивні і діалогічні. Перші характеризуються мінімальним ступенем залученості психодиагноста до процедури проведення, обробки та інтерпретації результату, другі - великим ступенем залученості. Міра залученості характеризується впливом досвіду, професійних навичок, особистості експериментатора та інших його характеристик, самої діагностичною процедурою. Нижче наведена шкала, на якій розташовується весь континуум психодіагностичних методів від полюса об'єктивних до полюса діалогічних.  Об'єктивні Діалогічне  тести бесіди  багато опитувальники інтерв'ю  шкальні техніки діагностичні ігри  патопсихологічних експеримент  деякі проективні методики  Кожен тест може бути охарактеризований як точка в багатовимірному просторі підстав. 

Поняття про метод навчання

Відповідь на питання "Як навчати?" виводить нас на одну із найважливіших категорій педагогіки - категорію методів навчання.

Метод (від гр. methodos) - шлях до чогось, спосіб пізнання явищ природи і суспільства. Метод навчання - шлях навчально-пізнавальної діяльності учнів до результатів, визначених завданнями навчання.

Процес навчання реалізується взаємодією учителя (викладання) і учня (учіння). Учитель виконує різноманітні спроби, які допомагають учням засвоїти навчальний матеріал, сприяє активізації навчального процесу, учень сприймає, осмислює, запам'ятовує тощо цей матеріал. Метод при цьому виступає як упорядкована взаємодія. Це дозволяє зробити висновок про те, що під методом навчання слід розуміти спосіб упорядкованої, взаємозв'язаної діяльності учителя и учнів, спрямованої на розв 'язання завдань навчання.

Метод навчання є одним з найважливіших компонентів навчального процесу. Він є сполучною ланкою між визначеною ціллю і кінцевим результатом. Мету навчання методи реалізують повною мірою, оскільки вони виконують мотиваційну, навчальну, розвивальну, виховну, організаційну функції. Без відповідних методів діяльності неможливо реалізувати ціль і завдання навчання, досягнути відповідних результатів.

У процесі навчання зв'язок методу з іншими компонентами взаємозворотний: метод є похідним від цілі, завдань, змісту, форм навчання; водночас він суттєво впливає на можливості їх

практичної реалізації. Навчання прогресує настільки, наскільки дозволяють йому рухатись уперед застосовані методи.

У структурі методів виділяються прийоми. Прийом - це елемент методу. Елементи методів є не звичайною сумою окремих частин цілого, а системою, об'єднаною логікою дидактичного завдання. Зокрема, якщо певний спосіб навчання педагог використовує на уроці тільки для того, щоб зосередити увагу на якомусь питанні змісту матеріалу, то цей спосіб відіграватиме роль дидактичного прийому. А якщо спосіб навчання використовується для з'ясування суті питання, для розкриття змісту матеріалу, то це вже буде не прийом, а метод. Метод є способом діяльності, що охоплює весь її шлях. Прийом - це окремий крок, фазова дія в реалізації методу.

Метод навчання має дві складові частини: об'єктивну і суб'єктивну. Об'єктивна частина методу обумовлена тими постійними положеннями, які обов'язково присутні в будь-якому методі, незалежно від того, який учитель його використовує. У ній відображені найзагальніші вимоги законів і закономірностей, принципів і правил, а також ціль, завдання, зміст, форми навчальної діяльності. Суб'єктивна частина методу обумовлена особистістю педагога, його творчістю, майстерністю; особливостями учнів, конкретними умовами. Питання про співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в методі вирішене не до кінця: одні автори вважають, що метод є лише об'єктивним утворенням, інші, навпаки, - творінням педагога. Безперечним є те, що об'єктивна частина дозволяє дидактам розробляти теорію методів, рекомендувати педагогам шляхи їх ефективної реалізації. З іншого боку, саме методи є сферою прояву високого педагогічного мистецтва.

Головне в навчанні не тільки те, що повідомляється, а й те, як повідомляється... Найзвичайніші щоденні предмети, які майстерно прищеплюються дитині, для неї у стократ корисніші в майбутньому, ніж високі істини, погано викладені й анітрохи не пристосовані до її понять. М.І. Пирогов