1. Педагогіка вищої школи як наука (об’єкт, предмет, функції, структура)

ПЕДАГОГІКА – НАУКА ПРО ЗАКОНОМІРНОСТІ НАВЧАННЯ, ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТКУ СТУДЕНТІВ, ЇХ ПРОФЕСІЙНУ ПІДГОТОВКУ.

ОБ’ЄКТ – СИСТЕМА ВИЩОЇ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІЧНІ ПРОЦЕСИ В НІЙ.

ПРЕДМЕТ – ВИЗНАЧЕННЯ ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ УПРАВЛІННЯ ПЕДАГОГІЧНОЮ СИСТЕМОЮ, ЩО ГОТУЄ СПЕЦІАЛІСТІВ ЗДАТНИХ ВИРІШУВАТИ ВИРОБНИЧІ ЧИ НАУКОВІ ЗАВДАННЯ.

ФУНКЦІЇ:

АНАЛІТИЧНА (ТЕОРЕТИЧНЕ ВИВЧЕННЯ , ОПИС ПЕДАГОГІЧНИХ ЯВИЩ, АНАЛІЗ, УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ОЦІНКА ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ).

ПРОГНОЗТИЧНА (НАУКОВЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЦІЛЕЙ, ПЛАНУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ, ЕФЕКТИВНЕ КЕРУВАННЯ ОСВІТНЬОЮ ПОЛІТИКОЮ).

ПРОЕКТНО-КОНСТРУКТИВНА (СПРИЯЄ РОЗРОБЦІ НОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ВТІЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ).

СТРУКТУРА:

• ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ;

• ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ, ДИДАКТИКА;

• ТЕОРІЯ УПРАВЛІННЯ.

2. Психологія вищої школи як наука (об’єкт, предмет, категорії, завдання)

ПСИХОЛОГІЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ ВИВЧАЄ ЗАКОНОМІРНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПСИХІКИ СТУДЕНТА, НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧА, ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ ТА ВЗАЄМИНИ ВИКЛАДАЧА І СТУДЕНТА ЯК СУБ’ЄКТІВ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.

ОБ’ЄКТ – СОЦІАЛЬНІ СУБ’ЄКТИ, ЇХ ДІЯЛЬНІСТЬ, ЗВ’ЯЗКИ ТА ВІДНОСИНИ.

ПРЕДМЕТ – ОСОБИСТІСТЬ ВИКЛАДАЧА І СТУДЕНТА В ПРОЦЕСІ ЇХ ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ.

КАТЕГОРІЇ:

• НАВЧАННЯ;

• РОЗВИТОК;

• ВИХОВАННЯ В ЄДНОСТІ ТА ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ.

ЗАВДАННЯ:

• РОЗРОБКА НАУКОВОЇ, ПСИХОЛОГО-МЕТОДИЧНОЇ БАЗИ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ЗА ПРОЦЕСОМ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ СТУДЕНТІВ;

• ОБҐРУНТУВАННЯ ОПТИМАЛЬНИХ ФОРМ НАВЧАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ;

• РОЗРОБКА ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ;

• ПОШУК ЕФЕКТИВНИХ ШЛЯХІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНДАМЕНТАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ.

3. Дидактика вищої школи та її методологічні підходи

ДИДАКТИКА – ГАЛУЗЬ (РОЗДІЛ) ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ, ЩО РОЗРОБЛЯЄ ТЕОРІЮ ОСВІТИ ТА НАВЧАННЯ У ВНЗ, ВИХОВАННЯ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ:

• ОСОБИСТІСНИЙ (ВИЗНАННЯ ОСОБИСТОСТІ ЯК «ПРОДУКТУ» СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ. ПЕРЕДБАЧАЄ ПРОЦЕС САМОРОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ, СТВОРЕННЯ ВІДПОВІДНИХ УМОВ);

• ДІЯЛЬНІСНИЙ (ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТА, ЯКА ЗАБЕЗПЕЧИТЬ ЙОГО АКТИВНІСТЬ У ПІЗНАННІ, ПРАЦІ, СПІЛКУВАННІ);

• СИСТЕМНИЙ (ОРІЄНТУЄ НА ВИЗНАЧЕННЯ НАВЧАННЯ ЯК ЦІЛЕСПРЯМОВАНОЇ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЙОГО СУБ’ЄКТІВ);

• ГУМАНІСТИЧНИЙ (ПЕРЕДБАЧАЄ ДУХОВНО-ОСОБИСТІСНУ СПРЯМОВАНІСТЬ КОЖНОГО НАВЧАЛЬНОГО ПРЕДМЕТА);

• РЕСУРСНИЙ (ВИЯВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОТЕНЦІАЛЬНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ КОЖНОГО СТУДЕНТА);

• СИНЕРГЕТИЧНИЙ (САМОРОЗВИТОК І САМОРЕАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ У ВЗАЄМОДІЇ ІЗ НАВКОЛИШНІМ СЕРЕДОВИЩЕМ, ЩО СПРИЯЄ РОЗВИТКУ НОВИХ ЯКОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ);

• АКСІОЛОГІЧНИЙ (ВИВЧЕННЯ ЯВИЩ З МЕТОЮ ВИЯВЛЕННЯ ЇХ МОЖЛИВОСТЕЙ ЗАДОВОЛЬНЯТИ ПОТРЕБИ ЛЮДИНИ);

• КОМПЕТЕНТНІСНИЙ (НАЙВАЖЛИВІШІ РЕЗУЛЬТАТИ НАВЧАННЯ, РОЗШИРЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ, НАВИЧОК, ДОСВІД ЕМОЦІЙНО ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ДІЙСНОСТІ).

4. ЗАВДАННЯ ДИДАКТИКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ

• РОЗРОБЛЕННЯ ТЕОРІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ;

• МОДЕРНІЗАЦІЯ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ;

• УДОСКОНАЛЕННЯ ЗМІСТУ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ РІЗНИХ ГАЛУЗЕЙ.

5. СКЛАДОВІ ЧИННИКИ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

ВНУТРІШНІ ЧИННИКИ:

• РІВЕНЬ РОЗВИТКУ;

• ПАМ'ЯТЬ;

• ПІЗНАВАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ;

• ДОСВІД;

• МОТИВАЦІЯ.

ЗОВНІШНІ:

• ЗМІСТ НАВЧАННЯ,

• ЗНАННЯ,

• ВМІННЯ ВИКЛАДАЧА.

6. ФУНКЦІЇ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

• ОСВІТНЯ (НАДАННЯ МОЖЛИВОСТІ СТУДЕНТУ НАБУТИ ЗНАННЯ);

• ВИХОВНА (ФОРМУВАННЯ ВСЕБІЧНО РОЗВИНЕНОЇ ОСОБИСТОСТІ, ЇЇ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТА ПРОФЕСІЙНО ЗНАЧУЩИХ ЯКОСТЕЙ);

• РОЗВИВАЛЬНА (ОРІЄНТОВАНА НА ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ);

• ПРОФЕСІЙНА (НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС НАБУВАЄ ПРОФЕСІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ).

7. ДІЯЛЬНІСТЬ ВИКЛАДАЧА ЯК СУБ’ЄКТУ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

• ПЛАНУВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ (ЕТАПИ – ПІДГОТОВЧИЙ ТА ВИКОНАВЧИЙ);

• СТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТІВ;

• КОНТРОЛЬ ТА РЕАГУВАННЯ;

• АНАЛІЗ ДОСЯГНУТИХ РЕЗУЛЬТАТІВ.

8. ДІЯЛЬНІСТЬ СТУДЕНТА ЯК СУБ’ЄКТУ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ (УЧІННЯ)

УЧІННЯ – ВЗАЄМОПОВ’ЯЗАНА СИСТЕМА, В ЯКІЙ СТУДЕНТИ СТВОРЮЮТЬ БАЗУ ЗНАНЬ ДЛЯ МАЙБУТНЬОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

ФОРМИ УЧІННЯ:

• ТЕОРЕТИЧНА;

• ПРАКТИЧНА.

9. ФОРМИ ЕФЕКТИВНОСТІ УЧІННЯ СТУДЕНТА ЯК СУБ’ЄКТУ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

• СЛУХАННЯ;

• ЧИТАННЯ;

• КОНСПЕКТУВАННЯ;

• ВИКОНАННЯ ВПРАВ ТА РОЗВ’ЯЗУВАННЯ ЗАДАЧ;

• ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДІВ;

• НАВЧАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ;

• ПРОФЕСІЙНЕ МОДЕЛЮВАННЯ.

10. ФОРМИ НАВЧАННЯ У ВНЗ

ДЕННА;

• ВЕЧІРНЯ;

• ЕКСТЕРНАТ;

• ДИСТАНЦІЙНА;

• ЗАОЧНА

11. ВИДИ НАВЧАННЯ У ВНЗ – ОСНОВНІ ВИДИ У ВНЗ (3-ГО ТА 4-ГО РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ):

1. ЛЕКЦІЯ;

2. ЛАБОРАТОРНЕ, ПРАКТИЧНЕ, СЕМІНАРСЬКЕ, ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАНЯТТЯ;

3. КОНСУЛЬТАЦІЯ;

4. САМОСТІЙНА РОБОТА.

ЛЕКЦІЯ – ЧИТАННЯ МАТЕРІАЛУ ЛЕКТОРОМ ДЛЯ ДОСТУПНОГО СПРИЙНЯТТЯ СЛУХАЧАМИ ВСЬОГО НЕОБХІДНОГО МАТЕРІАЛУ (ОБ’ЄМНИЙ ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ).

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ – ПРАКТИЧНА ПЕРЕВІРКА ТЕОРІЇ (НАВИЧКИ).

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ – РОЗСАДНИК ЗНАНЬ, ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ РОЗГЛЯДАЄТЬСЯ НА БАЗІ ЛЕКТОРНИХ ЗАНЯТЬ (ПИТАННЯ – ВІДПОВІДІ, ДОПОВІДІ, ПРЕЗЕНТАЦІЇ, ЗАВДАННЯ).

ЛАБОРАТОРНЕ ЗАНЯТТЯ – НА СПЕЦІАЛІЗОВАНОМУ ОБЛАДНАННІ АБО УСТАТКУВАННІ ПРОВОДЯТЬСЯ ЕКСПЕРИМЕНТИ ЧИ ДОСЛІДИ.

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ – ПЕРСОНАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ, ЗУСТРІЧІ З ОДНИМ АБО ГРУПОЮ СТУДЕНТІВ (ОКРЕМИЙ ГРАФІК, ЯКИЙ ВЛАШТОВУЄ ОБОХ СУБ’ЄКТІВ) – РЕФЕРАТИ, ДИПЛОМИ, КУРСОВІ, ГРАФІЧНІ ЗАВДАННЯ, НАУКОВО-ДОСЛІДНІ РОБОТИ ТОЩО.

КОНСУЛЬТАЦІЯ – КОНКРЕТНІ ЗАПИТАННЯ ЧИ ЗАВДАННЯ ВІД ВИКЛАДАЧА (ВІДПОВІДІ ВІД ВИКЛАДАЧА).

САМОСТІЙНА ФОРМА – РОБОТА ГРУПИ СТУДЕНТІВ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ТИХ ЧИ ІНШИХ ЗАВДАНЬ (СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ, ПЛАН, ЗАВДАННЯ) – ПІДРУЧНИКИ, БІБЛІОТЕКА, ІНТЕРНЕТ, РЕФЕРАТ, КОНСПЕКТ, ЛАБОРАТОРІЯ ТОЩО, ІНША СПЛАНОВАНА РОБОТА СТУДЕНТІВ, ЩО ВИКОНУЄТЬСЯ ЗА ЗАВДАННЯМИ ТА ПІД МЕТОДИЧНИМ КЕРІВНИЦТВОМ ВИКЛАДАЧА (АУДИТОРНА, ПОЗА АУДИТОРНА). ЗАВДАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ:

1. ПОГЛИБЛЕННЯ ТА РОЗШИРЕННЯ ЗНАНЬ;

2. ФОРМУВАННЯ ІНТЕРЕСУ У СТУДЕНТІВ ДО ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ;

3. ОВОЛОДІННЯ ПРИЙОМАМИ ПРОЦЕСУ ПІЗНАННЯ ТА РОЗВИТКУ ОСТАННІХ ПІЗНАВАЛЬНИХ ЗДІБНОСТЕЙ.