1.Поняття, ознаки та система речових прав.

речове право - це сукупність правових інститутів, норми яких забезпечують особі можливість здійснювати належні їй суб'єктивні цивільні права щодо впливу на річ, яка знаходиться в її господарюванні, за своєю волею або без щоразового погодження своєї волі з волею інших, причетних до цієї речі, осіб.

 Ознаки речових прав :

1) абсолютний характер речових прав

- одна із сторін у речовому право відношенні чітко невизначена, зобов‘язаними щодо суб’єкта речового права є кожен учасник цивільних відносин;

- здійснення речового права забезпечується пасивною поведінкою зобов’язаних осбі, які повинні утриматися від вчинення певних дій;

2) об’єктами цих прав є лише речі 

3) наявність такої властивості як право слідування

(з переходом одного речового права на річ не припиняються інші речові права на неї, іншими словами право слідує за річчю – чт. 659 обоязок продавця попередити покупця про права третіх осіб на товар; ст. 769 права третіх осіб на річ, передану у найм; ст. 770 правонаступництво у разі зміни власника речі, переданої у найм;

4) вимоги, що випливають з речових прав, підлягають переважному задоволенню

5) захист речових прав здійснюється за допомогою особливих речово-правових спосбів захисту (віндикація, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, визнання права власності та ін.).

 Головне місце в системі речових прав посідає право власності, оскільки право власності — це право на свою річ, тому воно і породжує повне панування над річчю. Суть права на чужі речі полягає в тому, що особа може користуватися чужою річчю, а інколи навіть розпоряджатися нею.

2.Поняття власності і права власності.

Власність як економічна категорія характеризується привласненням індивідуумом чи групою індивідів матеріальних благ, які створені власне природою або людською працею в процесі виробництва. Таким чином, власність є суспільними відносинами, які складаються між людьми з приводу привласнення матеріальних благ.

Право власності в об’єктивному смислі - це сукупність норм, які регулюють відносини по володінню, користуванню та розпорядженню власником своїм майном; в суб’єктивному смислі - це закріплена за власником юридично забезпечена можливість здійснювати ним будь-які дії, що не суперечать закону щодо належного йому майна на власний розсуд. Право власності є абсолютним, оскільки в такому правовідношенні управомоченій особі (власнику) протистоїть невизначена зобов’язаних осіб (невласників), кожна з яких зобов’язана утримуватися від порушення прав власника. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

3.Зміст суб’єктивного права власності.

Ст.317

1. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджатись своїм майном.

2. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Право власності в суб'єктивному значенні - це передбачене і гарантоване законом право конкретного власника (громадянина, колективного утворення, держави тощо) здійснювати володіння, користування, розпорядження належним йому майном на свій розсуд і будь-яким чином, якщо інше не передбачене законом.

Зміст права власності в цілому включає такі елементи: І) право на власну поведінку (право на здійснення права власності на власний розсуд); 2) право вимагати "від усіх і кожного" не створювати перешкод у здійсненні права власності (не порушувати його); 3) право звернутися до суду за захистом порушеного права власності з речовим позовом (віндикаційним, негаторним тощо).

4.Субєкти права власності.

Ст.318

Субєктами права власності є : Український народ, фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Усі суб’єкти права власності є рівними перед законом.

5.Здійснення права власності. Межі здійснення.

Ст.319 з.п.в. :

1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

2.  Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов´язків власник зобов´язаний додержуватися моральних засад суспільства.

3.  Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

4.  Власність зобов´язує.

5.  Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

6.  Держава не втручається у здійснення власником права власності.

7. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов´язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

8. Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності встановлюються законом.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена, або власник може бути зобов'язаний допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто правомочності власника не є безмежними, адже закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою створення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб'єктами права.

Через категорії "межі" та "обмеження" здійснення суб'єктивних цивільних прав в законі встановлюється така поведінка власника, яка не суперечить актам цивільного законодавства. Власник майна повинен враховувати "межі" та "обмеження" цивільних прав.

Межі здійснення цивільних прав фактично дістають вияв у формулі "дозволено все, що прямо не заборонено законом", а заборони, які мають найбільш загальний характер, конкретизуються у ст. 13 ЦК, які особа - власник повинна враховувати у своїй поведінці.